Читати книгу - "#Галябезголови"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Давайте вже погану людину роздивимося, — відповів Консуматенко напружено.
Хазяйка підвела послушника до вікна у вітальні, обережно виглянула з-за портьєри, вказала пальцем на чоловіка, що стояв у глухому куті скверика. З квартири жінки його і справді можна було прекрасно роздивитися: на вигляд років тридцять, високий, міцний, м’язи натреновані, коричнева шкіряна курточка, бейсболка. Хазяйка щось схвильовано говорила, та Консуматенко не чув. Кивав для годиться, бо — на своїй хвилі. У скронях пульсувало: а далі що? До цього дня обносив лише порожні квартири. Зазвичай відмикав замки на дверях, іноді через вікно потрапляв усередину.
На автоматі оглянув вікно, біля якого стояв разом зі старою, — не пластик, дуб міцний. Потягнувся до кватирки, аби дати собі ще хоч трохи часу, хоча вже знав, що робитиме.
— Душно тут у вас, — відчинив кватирку. Повернувся до бабці всім корпусом.
Глянула на послушника здивовано.
— Ви би поспішили до грішника, отче!
«Точно, треба спішити», — стрельнуло. Вхопився за край важкої портьєри, смикнув щосили, відсікаючи від кімнати білий світ, та вийшло не дуже: цупка тканина перекосилася, лишила для світла знадвору вузьку смужку.
— Гроші у вас де? — спитав тихо, та все ще не агресивно, ніби попросив. — Ви ж на похорон собі відкладали?
Бабця не відповіла. Завмерла, дивилася на послушника приголомшено.
— Не хочете говорити? Може, я сам подивлюся?
Жінка затримала подих і все не зводила з послушника ошелешеного погляду. Раптом видихнула, потяглася до мобільного у кишені теплого реглана…
Потім, коли все скінчилося, Консуматенко нахабно брехав собі, що хотів лише відібрати у жертви мобільний. Випростав ліву руку, аби вхопити жінку, та вона замість відсахнутися подалася до нього. Впустила мобільний, вчепилася у долоню послушника обома своїми сухенькими немічними руками й увіп’ялася в неї міцними фарфоровими зубами. Від несподіванки Консуматенко заволав, упав на коліна, поволік за собою стару. Жінка не розтискала зубів, та хіба це могло допомогти? Неушкодженою правою рукою послушник щосили вдарив жінку по голові. Старенька зойкнула, розімкнула щелепи і впала на підлогу.
Консуматенко сидів поряд, із прикрістю роздивлявся покусану долоню.
— Навіть шкіру не прокусила стара шкапа, — буркнув. — Тільки синець буде.
Забрав жінчин мобільний, сховав у кишеню, підвівся, переступив через тіло жінки і вже зібрався шукати все, що мало велику цінність і невеликі розміри, та раптом зверху, з книжкової шафи, на спину йому кинувся котисько.
Консуматенко від несподіванки ледь не обісцявся.
— Ах ти ж, падло жирне! — крутився дзигою, смикав плечима, пробував дотягнутися до кота, скинути його зі спини, та де там. Кіт наче сказився: увіп’явся кігтями у спину послушника, дряпався, намагався вкусити, і вийшло би, якби Консуматенко не здогадався щосили прибитися спиною до стіни.
Кіт упав на підлогу, і перш ніж зник поміж меблів, Консуматенко встиг буцнути по ньому носаком.
— Сука, сука… — ніяк не міг заспокоїтися. Вже нишпорив по шухлядах і полицях, та все озирався, грозився коту. — Зачекай! Я тебе знайду, сука! Я тебе на шмаття розірву!
Кіт наче розчинився, хоч Консуматенко і заглядав під дивани і крісла одночасно з обшуком багатої квартири старої віруючої жінки.
За пів години чимала дорожня сумка хазяйки, яку знайшов на кухні, заповнилася вщент, бо ніяких особливих зусиль злодію для того докладати не довелося. Чи то жінка з якихось відомих тільки їй причин вірила у недоторканість власної хати, чи то надто філософськи ставилася до життя, але цінних речей і грошей не ховала. У шкатулці знайшов більше десяти тисяч гривень, жіночий золотий годинник і чоловічий PATEK PHILIPPE. Гаджети теж знаходилися практично у відкритому доступі: у комоді відшукав новенький планшет в упаковці, на підвіконні — ноутбук, а ще вигадливий настільний годинник з порцеляновою пастушкою. Лише відкладені окремо десять тисяч доларів, загорнуті у білий цупкий папір з колонтитулом «Верховна Рада України» по верхньому краю, ховалися поміж медичних довідників у книжковій шафі.
— Оце так допомогла жабка! — забобонний.
Упакував сумку, роззирнувся: нічого цінного не проґавив?
— А хрест! — присів біля недвижної жінки і, поки знімав з її шиї золотий ланцюжок з хрестом, спробував намацати пульс на шиї. Пульсу не було. Отоді Консуматенко і збрехав собі! «Сама винувата! — буркнув подумки. — Я хотів лише відібрати мобільний!»
Підхопив повну сумку, вже було посунув до виходу, та за звичкою вирішив визирнути у вікно, оцінити ризики. Трохи відхилив портьєру, глянув: нікого. І чоловіка у коричневій шкіряній курточці, який стирчав у глухому куті скверика, теж нема.
— І мені час…
Знову посунув до виходу, а тут нова думка — колом у мозок: раптом щось несподіване? А він же геть беззахисний і абсолютно неозброєний! Кинув сумку, побіг до кухні, посеред кухонного приладдя знайшов невеликий, але гострий ніж, що він у долоні легко ховався.
— Згодиться, — знову до виходу, та раптом почув тихий стогін за спиною.
Озирнувся. Бачить: жінка на підлозі прийшла до тями, слабко ворухнулася, відкрила очі, руки затремтіли.
Не думав! Не думав, гнав думки! Підскочив до жінки, вдарив ножем у груди. Раз! Ще! Ще! Дах проломився від жаху: бив і бив, поки не отямився. Завмер, глянув на себе у велике старовинне дзеркало.
— Добре, що у підряснику, — прошепотів, бо чорне вбирає у себе всі кольори — хоч червону кров, хоч біле вино. Все стає чорним!
Вимив руки і ніж. Запхав ніж у кишеню підрясника, знову роззирнувся, наче варто йому лиш повернути до вхідних дверей, як означиться чергова проблема. Може, кіт?
— Треба вже звідси тікати! — психонув. Вислизнув з чужої хати, зачинив двері. «Закінчив діло, гуляй!» — промайнуло.
— Ще не закінчив, — прошепотів, бо розумів: розслабиться, лиш коли сяде за кермо «міні-купера» і від’їде якнайдалі від багатої хати віруючої киянки.
З під’їзду не вискочив, як підстрілений. Застиг на мить біля прочинених дверей, визирнув у тихий провулок: є хто? Ані душі. Вже прикидав, як спокійно дійде до щасливої жабки біля сміттєвих баків, щоби покласти в її багажник сумку з жирною здобиччю, коли побачив чоловіка з кейсом у руці: вивернув з-за рогу, швидко сунув у бік під’їзду, в якому якраз будував план відходу Консуматенко.
— Це ж ти… — вразився Юрко, бо впізнав демона, на боротьбу за яким його нині заряджала довірлива стара жінка.
У чоловіка, певно, були залізні нерви: в одній руці міцно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.