Читати книгу - "МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)
Ольга Заря (вірші російською мовою)
ДЕНЬ СІМНАДЦЯТИЙ
Во́гник лампа́дки, хоча́ і слабки́й,
крізь ста́лу пітьму́ надсила́є наді́ю…
Він, розганя́ючи сум і страхи́,
тепло́м свої́м ду́шу пора́нену грі́є…
Хроніка подій. 12.03.22 (субота)
10:00.
На лампадках зварили по одному яйцю на людину. Поки ще є крупа. Вогонь лампадок, хоч і слабкий, усе ж зігріває наші серця і дає змогу приготувати хоч щось для життя.
ВЕЧІР.
Кілька сильних вибухів. Темрява ночі розсікається блискавками руйнувань, залишаючи нас в оточенні страху та відчаю.
19:00.
Син Дмитро припустив, що, мабуть, краще тимчасово поїхати з Маріуполя. Бо все йде до того, що під прикриттям бомбардувань і вибухів у місто входять окупанти. А вони можуть під дулом автомата змушувати місцевих воювати на їхньому боці. І якщо вже й доведеться воювати, то краще на боці своїх (України).
22:00.
Сестра Ольга написала вірш "ВНОЧІ У ЛАМПАДКИ". Вірш передає глибоку тугу й сум через втрату близьких, але водночас він наповнений надією і вірою в майбутнє. Образ лампадки як джерела слабкого світла, що дає надію в темряві, є дуже символічним. Рядки про чоловіка і сина підсилюють емоційну глибину вірша, підкреслюючи відчуття втрати та самотності. Однак навіть у найтемніші моменти лірична героїня знаходить внутрішню силу, що виражається в образі "золотої жар-птиці" і віри в кінець війни.
12.03.2022
ОЛЬГА ЗАРЯ
НОЧЬЮ У ЛАМПАДКИ.
Смахнула слезу украдкой,
Тяну одеяло к плечу…
Смотрю на огонь лампадки,
О чём-то своём молчу…
О муже молчу и сыне…
Как жаль, что их рядом нет.
Вернуть их нельзя. Отныне –
Самой уходить от бед.
Душа не одна… Заботу
Я чувствую наяву –
Мне голову гладит кто-то
И шепчет, что я живу.
Что я – золотая птица,
Что счастье со мной, во мне…
Что главное всё случится,
Что близок конец войне!
Что выпаду я едва ли
Из жизненного седла…
Не зря же любовь искали,
Чтоб мир на земле спасла.
ОЛЕКСАНДР ЗОРЯ-ЗАРЯ
(переклад)
ВНОЧІ У ЛАМПАДКИ.
Сльозу́ втира́ючи кра́дьки,
Шука́ю тепла́ досхочу́…
Дивлю́сь на вого́нь лампа́дки,
Про щось потає́мне мовчу́…
Про чолові́ка і си́на
Шкоду́ю, що по́руч нема́.
Їх поверну́ти – не в си́лах –
Від ли́ха ряту́юсь сама́.
Душа́ не одна́… Турбо́ту
Відчу́ла я наяву́ –
Погла́джує хтось мене́ о́нде
Й шепо́че, що я живу́.
Що я золота́ жар-пти́ця,
Що ща́стя моє́ в мені́…
Що ста́неться все, що годи́ться,
Що ско́ро кіне́ць війні́!
Що до́ля мене́ і нада́лі
трима́є в сідлі́ сповна́…
Любо́в не дарма́ ж шука́ли,
Щоб мир врятува́ла вона́.
Анонс (День 17 → День 18):
"Сімнадцятий день приніс розмови про втечу з міста, але що буде далі? Вісімнадцятий день стане справжнім випробуванням для героїв, коли денні й нічні вибухи не дадуть спокою, а пошуки порятунку здаватимуться неможливими. Чи зможуть вони знайти вихід у безвихідній ситуації?"
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря», після закриття браузера.