Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ясмін отримала повідомлення о сьомій. Одне коротке речення з адресою і більше нічого. Стас пропонував відвезти її до гуртожитку після репетиції, а потім і забрати, та наполягла, аби просто повідомив адресу. Могла б і сама зайнятися пошуком готелю, але змушена була піти на поступки, інакше б хлопець точно припхався під самі вікна. Чого лише коштував чорнющий погляд, що пропалював спину, доки збігала сходами після “додаткової репетиції” біля вікна.
Ясмін вагалася, чи позичити у Лілі косметичку, та все ж швидко відкинула цю ідею. Так банально намагатися видавати себе за когось іншого. Когось кращого, гарнішого. Не любила малювати собі обличчя, бо одразу в дзеркалі помічала риси матері поверх своїх. У тієї завжди були підмальовані очі і яскраво червоним напомаджені вуста. Надто… помітно.
Одягнулася як завжди, заплела косу й натягнула куртку. Ну от і все. Зібралася за десять хвилин. Має тепер повно часу, аби доїхати до місця призначення.
Зупинилася біля новобудови й з сумнівом озирнулася. Від гуртожитку до будинку за адресою в повідомленні було чотири кілометри, а тому добиралася пішки дворами. Заодно не дала думкам накрутити себе, аби не передумати.
Глянула на годинник. До восьмої пʼять хвилин. Всього пʼять хвилин відділяють її від сексу з одногрупником в скромненькому номері. Всього пʼять хвилин до кроку у прірву!
Озирнулася й нахмурила брови. Поряд не було жодного готелю.
Через секунду відчула погляд, що шарив по тілу. Стас стояв біля підʼїзду неподалік і пропалював у ній діру. Одразу пересохло в роті. Було відчуття, ніби потягнулася за безкоштовним сиром і потрапила у пастку.
— Це не готель, — мовила спокійно, ніби й не її душу рвуть на клапті суперечливі бажання.
Хотілося втекти подалі й водночас підійти так близько, аби відчути гарячий подих на вустах. Цікаво, що з цього бажання тіла, а що серця?
— Ми підемо у гості.
Знову ця впевнена постава і кривувата нагла посмішка. Який же він високий і міцний…
— До кого?
Стас не поспішав відповідати. Ступив ближче, потім ще. Доторкнувся до коси на плечі й пропустив кінчик через пальці.
— До мене, — видихнув на вушко.
Не встигла нічого сказати, як хлопець взяв за руку, повернувся й повів до підʼїзду.
Ясмін надала б перевагу чужій території. Взагалі не розуміла як можна захотіти привести когось у свій дім. Пустити в особисте. Особливо тимчасову забавку! Це ж ніби хтось у душу в брудних черевиках… Брррр…
У Стаса була простора студія. Сірий, чорний, синій. Чотири подушечки на дивані з геометричним орнаментом і чотири стільці біля барної стійки. Шість келихів над баром, і шість стільців біля обіднього столу. Скло й кришталь. Крихкість і холод. Бачила це перед собою, відчувала це всередині.
Зупинилася посеред коридору ближче до входу. І де він її візьме? Прямо тут? Біля стіни? Чи може підуть у спальню?
— Ясмін, в тебе такий вигляд, ніби ти знову вирішуєш математичну задачу. Розслабся.
Стас пройшов на кухню й відкрив холодильник. От хто вже точно відчував себе господарем становища! Бо хлопець точно знав що, як і коли буде. Він відпрацьовував програму кожні вихідні. Це Ясмін востаннє була с хлопцем ще за царя Гороха…
— Давай спочатку повечеряємо? Я замовив піцу. Буде хвилин через десять. Ще є салат і холодна паста, якщо хочеш. Можу зробити чай чи каву.
Ясмін мовчки пройшла й сіла за барну стійку. Не так вона собі все уявляла. Ой не так… Стас був нестримним і швидким на рішення, мов цунамі, що збиває з ніг самовпевненістю. А, враховуючи, як поводив себе в універі, як затискав і не міг втримати при собі рук, думала, що чіплятиметься одразу з порогу.
— Каву, будь ласка.
Парубок на щось усміхнувся й кинув лукавий погляд, а тоді дістав з полички запаковану пачку з кавою. Єдина упаковка серед безлічі баночок з різними сортами чаю.
Дорога марка кави. Заварювана, дрібного помелу, яку можна просто залити окропом у чашці. Не з її доходами купувати таку.
Відчувала, як блукає чужий бентежний погляд по обличчю й розуміла, що треба підвести очі. Треба! Бо ж інакше Стас вважатиме її слабкодухою, а такою Ясмін бути не хотіла.
— Я планую повернутися в гуртожиток до десятої. Години нам вистачить?
Не знайшла кращої репліки, щоб розпочати розмову.
— Години буде мало, Ясмін, — відповів хлопець спираючись ліктями на стільницю поряд.
— Півтори?
Стас тихенько засміявся й підчепив пальцями її підборіддя.
— Ти чарівна, Ясмін! Час сорок має бути достатньо. Давай ще план складемо, куди й коли торкатися. Розпишеш мені по часу скільки тебе трахати ззаду, скільки спереду, а скільки на тому он столі.
Треба б відповісти щось розумне, чи то саркастичне, та думки поплуталися у голові від слів хлопця, які розбурхали цнотливу уяву.
— Не переживай. Я в процесі дивитимусь на годинник.
Тепер вже він засміявся по-справжньому: гучно і щиро. Стас відпустив її обличчя й знову відійшов, тепер вже по чашки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «( Не ) закохані, Наталія Косенко», після закриття браузера.