Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Це сказав перший секретар ЦК КП Молдови товариш З. Т. Сердюк.

Не розвалився б Радянський Союз, стенограма назавжди залишилася б таємною. Читати її в ті часи дозволено було лише партійним вождям рангом не нижче від секретаря обкому, тобто голови облдержадміністрації, якщо користуватися сучасними поняттями. Але навіть цим діячам дозволяли читати не те, що було сказано на пленумі. Для них створювали інший варіант історії, приглушений і припудрений. Та сама фраза для діячів рангом нижче виглядала інакше:

«З хлібом 1947 року після неврожаю 1946 року важкувато».

(Підкреслено мною — В. С.)

Однак усю нашу історію не перепишеш, тому в ній іноді через недогляд з’являлися шматочки правди:

«В Україні 1946 року був страшний голод, траплялися випадки людоїдства».

(Стенограма червневого пленуму ЦК КПРС. ЦХСД. Фонд 2. Опис 1. Справа 257. Вечірнє засідання 28 червня 1957 р.)

Це слова Першого секретаря ЦК КП Радянського Союзу товариша Микити Сергійовича Хрущова.

1946 року Хрущов був господарем України. Йому краще знати. Але якщо комусь цікаво, то документальних свідчень стосовно цього питання можна знайти достатньо й без особливих зусиль.

Народ те саме висловлював коротше і простіше:

Серп і молот — Смерть і голод.

3

Але чому голод?

А тому, що заради так званої індустріалізації на початку 1930-х років було пограбоване село, найпрацьовитіших і найдіяльніших селян оголосили куркулями та знищили як клас. Усіх інших терором і голодом загнали в колгоспи для того, щоб хліб, картоплю й сало відбирати не в кожного індивідуально, а в безликих безвідповідальних колективів. У натовпу.

Праця селянина — творчість. Проте в колгоспах люди не мали жодних стимулів працювати творчо.

Якщо держава вигрібає усе з колгоспних комор, то навіщо гарувати?

У колгоспах грошей не платили. Навіщо платити? Адже це загальне колективне господарство. Чоловік у сім’ї не платить грошей дружині за те, що вона підлогу вимила. Дружина не платить чоловікові грошей за те, що він дров нарубав. Так було влаштовано, і колгосп — без грошей. У колгоспі зараховували кількість відпрацьованих днів. Це називали трудоднем. День відбув, тобі бригадир у відомості паличку намалює — день зараховано.

Хто працює ударно, тому за один день бригадир міг дві палички у відомість уписати, своєму другу-товаришеві по чарці — три, своїй ненаглядній — хоч п’ять паличок. Потім у кінці сезону йде розрахунок. Після виконання поставок державі в колгоспі залишилося стільки картоплі, стільки капусти і стільки моркви. Щось відкладали на насіння, а решту ділили. У колгоспі ось стільки людей. Усього за сезон на всіх зараховано стільки-то трудоднів. Ділимо запаси на загальну кількість зарахованих паличок. Отримуємо, що один трудодень — це стільки-от картоплі, стільки-от капусти чи буряка. Після того роздаємо кожному, залежно від його заслуг.

Однак колгоспи для того й створювали, щоб держава вигрібала з колгоспних комор стільки, скільки їй потрібно. І вона вигрібала відповідно до своїх потреб і планів. Тому до кінця сезону зароблені палички могли взагалі нічого не означати.

Народ наш не дурний. Він давно знав просту мудрість: хто добре везе, того і вантажать. Так навіщо мужикам дбати про результати своєї праці? Навіщо добре працювати, якщо за це тобі збільшать план поставок державі?

Сенсу працювати не було. Жодного. А добре працювати й поготів. Стимули знищено. Тому село гнало самогон і спивалося. Столітня трудова мораль села стрімко руйнувалася і розмивалася.

Народ колгоспну систему оцінив влучно і відразу:

Ось вам молот, ось вам серп,

Це вам наш радянський герб.

Хочеш жни, а хочеш куй,

В результаті маєш...

Сам Хрущов був змушений визнати, що справа йшла саме так. 1945 року він відвідав свою рідну Калинівку. Ось його розповідь. Зрозуміло, не для друку, а в тісному колі, на червневому пленумі ЦК 1957 року.

«Товариші, мало сказати, що вони погано жили. Коней немає, возів немає, хліба немає. Я попросив тоді товариша Гречка допомогти кіньми (тоді в армії було багато трофейних коней). Він дав коней, вози, хомути. Привели коней, а колгосп їх не приймає, адже за ними потрібно доглядати! А колгоспники в колгоспі працювати не хочуть. Вони за свою роботу лише палички отримували. Вони хотіли б, щоб солдати за цими кіньми доглядали... Годувати коней колгоспники не хочуть, вони у цьому не зацікавлені. Ось таке лежаче становище було не лише в Калинівці, а взагалі у нашому сільському господарстві.

Я бачив, що вони сіють ті культури, які не дають урожаю. Але що я міг їм порадити? Сіяти треба все передбачене планом. А план який! Сидять генії в Москві й розписують, скільки посіяти ярої пшениці, скільки озимої, скільки ячменю, скільки буряків. І так розписують зверху донизу. Хто ж міг відступити від цього так званого плану? Ніхто. Той, хто змінить структуру посівних площ, той порушить директиву.»

(Стенограма червневого пленуму ЦК КПРС. ЦХСД. Фонд 2. Опис 1. Справа 257. Вечірнє засідання 28 червня 1957 р.)

Хрущов і корови

У цьому самому виступі на пленумі ЦК в червні 1957 року Хрущов визнав:

«У колгоспах виривали останнє, розорили тим самим сільське господарство... У 1951 році колгоспники розбігалися».

Член Президії ЦК КПРС товариш Мікоян:

«М’ясом по-справжньому ми торгуємо лише в Москві, Ленінграді, з тяжкою бідою у Донбасі й на Уралі, в інших місцях з перебоями».

(РДАНІ. Фонд 2. Опис 1. Справа 45. Стенограма липневого пленуму. Вечірнє засідання 3 липня 1953 року. Опубліковано: Вісті ЦК КПСС. — 1991. — № 1–2)

Отже, Чьорчілль не заявляв і не писав, що Сталін прийняв Росію із сохою, а залишив з атомною бомбою. А якби й бовкнув таку дурість, то формулу цю слід було б уточнити: з тією таки ж сохою і залишив.

4

Росія, яку ми втратили, сяк-так хліб вивозила, а Радянський Союз себе прогодувати не міг. Це одне з головних досягнень соціалістичного способу виробництва й особисто товаришів Троцького, Свердлова, Леніна, Сталіна, Хрущова та інших із цієї братії.

На катастрофічні наслідки злочинної антиселянської, тобто антинародної, політики колективізації наклалися настільки ж катастрофічні наслідки війни. З війни не повернулися мільйони працівників. Але й ті, що залишилися