Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

 Присідаю неподалік.

– Щось чути про Даріуса? – звертаюсь до Керана, адже помітила, що моніторить місцеві новини.

– Поки що глухо. Жодних слідів. Схоже, він заліг на дно й вичікує слушного моменту, або у нього є план, який вимагає цілковитої ізоляції й відчуженості. Він знає, що ми вже тут і тільки чекаємо, коли він проявить себе.

– Що ти маєш на увазі під фразою «Ми вже тут?» Ви не тутешні? – з цікавістю дивлюсь на чоловіка.

– Тутешній із нас тільки Ленхарт. Я і Марак прибули тільки нещодавно.

– Звідки, якщо не таємниця? – намагаюсь його розговорити, щоб якомога більше про них дізнатись. Ця інформація може бути корисною в майбутньому.

– Таємниця, – різко відсікає, здогадавшись про мою спробу.

– Я просто, щоб підтримати розмову й зменшити напруження, яке утворилось між нами, – плечу перше, що спадає на думку.

– Ти можеш іншим способом зняти напруження між нами, – зухвало вклинюється у наш діалог Ленхарт, закріплюючи мій обурливий погляд на собі. – Для прикладу можеш зробити нам чаю. – Хитро посміхається цей нестерпний тип. Я знаю чого він домагався й не скажу, що йому не вдалось. Своїми двозначними фразами він може довести до ручки за лічені хвилини. Він для мене, наче ходячий подразник.

– Не думала, що такі, як ти п’ють щось окрім крові й нервів своїх жертв.

– Можеш запропонувати мені свою тоненьку шийку. Я із задоволенням скуштую твоєї солодкої крові із вкрапленням вдаваної сміливості, яку ти намагаєшся приховати з допомогою свого гострого язичка.

 І він має рацію. Я його боюсь. Важко позбутись страху, коли на власні очі бачила на що здатні ці істоти. Я не знаю вампір він, чи щось інше, та поряд з ним відчуваю себе, наче на пороховій діжці, яка ось-ось вибухне і коли це станеться – навіть передбачити важко. Я б могла сподіватись на допомогу двох інших братів, котрі можуть його спинити, та я не можу стверджувати, що вони менш небезпечні за самого Ленхарта.

 Я мовчки йду на кухню, точніше туди, де вона може розташовуватись. Саме в тому напрямку минулого разу йшов Керан, котрий приніс мені напій із неочікуваним ефектом. Дорогою проходжусь поглядом по кімнаті в пошуках ключів від автівки, та ніде їх не спостерігаю. Мабуть, вони зараз у когось із братів й швидше за все у Ленхарта. Мені доведеться придумати як їх у нього поцупити. Завдання непросте, та Даріус чекати не буде.

 Поки я намагаюсь на цій кухні відшукати бодай натяк на чай, до мене приєднується Керан.

– Послухай, не роби нічого, про що можеш потім пошкодувати.

– Ти боїшся помсти за чай із снодійним? Може б я і наважилась на подібне, та де по-твоєму я повинна знайти отруту?

– Я зараз зовсім не про чай, – змушує мене заціпеніти від несподіванки.