Читати книгу - "Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс"

Раптом звідкись збоку почувся ґвалт. Хтось репетував на весь ринок, наче йому ногу возом віддавило. Матюкаючись усіма можливими пристойними і не дуже висловлюваннями, невисокий повненький чоловік середніх років тримався за коліно, міцно приживаючи його до випираючого живота, енергійно стрибаючи на другій, схоже ще цілій, нозі.

- Щоб тебе уркус зжер і три седмиці переварював! – репетував чоловік. – Та щоб джарах усі твої кістки по норах розтягли! Та щоб твоя матінка…

І так далі! А неподалік, злісно посміхаючись, стояла Майя, яку утримували двоє молодців, кожен на голову вище за неї і, як мінімум, удвічі ширший. У що вона знову вляпалася?

- Що тут трапилося? - бог різко зупинив малолітнього хлопчака, що якраз пробігав повз. Ці завжди чують і знають все!

Поглянувши на жахливого вигляду чоловіка, малий, що спочатку збирався непогано підзаробити, натужно проковтнув, проте відповів.

- Знамо, що! Пан Дук злодія спіймав. А той йому по коліну та й врізав, як за руку зловили. Ото, зараз на суд поведуть, а надвечір стратять або, якщо пощастить, тільки руку відрубають!

Відпустивши свого інформатора, Джо заскрипів зубами. Це в неї талант такий: знаходити собі пригоди на дупу, чи просто день не вдалий видався?

Розштовхавши натовп, що зібрався подивитися на цирк, Джодаж навис над постраждалим.

- Що він збирався у тебе вкрасти? – спокійний, але переповнений силою голос буквально прибив пана Дука до місця.

- А вам яка справа до того? - спробував взяти себе в руки чоловік, розправляючи плечі і випинаючи груди-живіт.

- Відповідай! - рикнув велетень, лякаючи оточуючих і змушуючи натовп відринути на півкроку назад.

- Він... він намагався продати мені вкрадені коштовності! - пискнув співрозмовник, все ще випинаючи своє его, проте впевненість з його голосу і погляду вже повільно спливала. – А звідки у цього злидаря дорогоцінне каміння найвищої якості? Звісно ж, вкрав! Ось я й зробив добре діло: зловив злодія! Тепер віддам його вартовому, нехай розбираються, у кого з ліердів цей пройдисвіт обчистив гаманець!

Джо важко видихнув і перевів похмурий погляд на насуплене, схоже, скривджене в найкращих почуттях, дівчисько, байдуже якого вона віку! Добре хоч, що вона мовчала, не намагаючись виправдатись! Одна справа довести, що хлопчисько не брехав, і зовсім інше, що цього не робила жінка. Незважаючи на всі старання Саші, багато людей все ще упереджено ставилися до жіночої статі, особливо якщо вона не із знатного роду!

- Він не злодій, - спокійно припечатав дрібного ювеліра-перекупщика Джо, котрий й досі розорявся. - Це мої камені, і я сам відправив Майка вигідно їх продати.

Уважно оглянувши співрозмовника, обвинувач якось нервово проковтнув, проте відступати не став.

- Чим доведеш? Чи ми повинні повірити тобі на слово? – примружив він хитрі очі.

- Хіба я маю щось доводити тобі?

Тиха відповідь перейшла в загрозливий рик. По спині у товстуна навіть мороз пробіг, піднімаючи на потилиці волосся.

- Н-ні, - заїкнувся він, - а-але ж без доказів...

- Ось! - Джо витягнув з-за пазухи невеликий мішечок, у який ще вчора Майя заховала своє намисто. Вночі вона виколупала звідти декілька камінців, а решту заховала глибше в сумку. Та хіба такі дрібниці могли зупинити справжнього бога? - Цього достатньо?

Ще кілька каменів, настільки ж ідеальної огранки, викотилися на його величезну долоню. Натовп  порушив тишу дружнім «Ох!», а дівчина навіть смикнулася, шоковано споглядаючи свою власність.

- Якщо ти справді ювелір, то легко складеш два плюс два і побачиш, що каміння з одного набору, - зачепив за живе Джодаж шокованого обвинувача.

Попихкавши ще хвилину, чоловікові таки довелося визнати, Джо правий. З жалем він витяг камінь з кишені і простяг «хазяїну».

- Наступного разу не довіряйте якомусь хлопчиськові таку важливу справу! - буркнув ювелір, ховаючись у збудженому натовпі. Майю відразу ж відпустили, а світ довкола різко прийшов у рух. Цирк закінчився, спостерігачі поспішили вирушити у власних справах.

- Звідки він у тебе? - рикнула дівчина, намагаючись вихопити заповітний мішечок з величезної руки.

- Потрібно бути уважнішою, коли збираєш речі! - відмахнувся чоловік, як від настирливої ​​мухи.

- Віддай! – обурилася Майя.

- Це поки що побуде в мене, - просто поставив перед фактом, не збираючись нічого пояснювати. - Ходімо! У нас ще повно справ!

Любі читачі! Перепрошую за затримку виходу нових розділів! Нажаль буденність, наче павук-нефілім, затягнула у свої міцні тенета, не дозволяючи відволікатися на улюблену справу. Сподіваюся на Ваше розуміння та підтримку.

З повагою, Автор!