Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

— Мряяяу, — подав голос Кузя, що саме підійшов до них.

Перші кілька хвилин він спостерігав за візитером з-за шафи, але чомусь передумав ховатися.

— Вів'єн, — представилася дворецькому Яна.

Боніфас їй імпонував. Видно ж, що останнім часом справи у нього йшли не дуже добре, але він не випромінював анітрохи смутку і тримався достойно. Навіть більше — був сповнений гідності і належної йому за посадою манірності. Невиправний оптиміст? Яна, до речі, теж відносила себе до невиправних оптимістів. Вона просто фізично не могла довго сумувати. А рожеві окуляри, через які вона дивилася на світ, приросли до її носа намертво.

Але незважаючи на те, що вона бачила у Боніфасі деякі риси побратима, допомогти йому нічим не могла. Їй справді не потрібен був дворецький. Але справа навіть не в цьому, їй нічим було йому платити. З артефактором вона планувала розрахуватися кількома знайденими заготовками для артефактів (і то ще треба переконатися, що вони мають хоч якусь цінність), а що вона може запропонувати дворецькому?

— Вибачте, монсіре Боніфасе, але я не можу дозволити собі взяти найманого працівника.

— Згоден працювати майже безкоштовно, — не дав Яні закінчити фразу дворецький, — за їжу. Муазіль Вів'єн, історія ще не знала більш вигідної пропозиції, — його промениста посмішка стала ще ширше. — Зауважте, я не просто спадковий дворецький, який закінчив найвідомішу академію дворецьких. Я з діда-прадіда дворецький з величезним досвідом роботи в кращих будинках Тре-Скавеля. У мене кожна порошинка знає своє місце.

З порошинками у Яни поки справи йшли кепсько, але все ж вона мовчки розвела руками. Вона не була впевнена, що в змозі забезпечити нормальне харчування хоча б собі, що вже казати про інших.

— Монсіре Боніфасе, я переконана, що ви зможете знайти собі набагато більш вигідну роботу, ніж тут, в занедбаній крамниці з недоброю репутацією...

— Добре, — знову перебив дворецький. — Згоден працювати за дах над головою. Виділіть мені куток.

— Мирр, — видав Кузя відповідь замість хазяйки, яка вже не знала, що й сказати.

І практично одночасно з котячим муркотінням пролунав стук у двері. Яна попрямувала відкривати, але дворецький її зупинив.

— Не варто, муазіль Вів'єн. Це тепер не ваша турбота. Я відчиню. Зустрічати гостей — мій прямий обов'язок.

Він поправив краватку-метелик і розправив плечі. Йти йому було недалеко — адже він і так стояв біля входу.

За секунди, поки Боніфас відчиняв двері, у Яни в голові промайнула ціла низка думок. Ким виявиться відвідувач? Артефактором, який відгукнувся на оголошення, чи це... Моріс прийшов зводити рахунки?