Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Вибач, що? — насмішкувато перепитав Зайчик, погрозливо наближаючись до нас. — Наречена? Грали?

— Ну, знаєш, — вкрадливо і зовсім спокійно відповів Діма, хоча я відчувала спиною, як його трусить, — бракувало цікавинок у сексі. Ось Злата і захотіла спробувати рольові ігри. Типу, вона заручниця і все таке. Адреналінчика відчути.

— Блд, Диме, що ти верзеш? — з презирством вигукнув Зайчик. — Яка нахєр наречена? Ти ні разу про неї навіть і слова не мовив. Та і я її вперше бачу, хоча ми вже стільки часу ведемо справи разом.

Ось ми і втрапили. Звичайно, він зрозумів, що Діма бреше. Зайчик-то не зовсім тупий виявився. Шлунок стягнуло від страху, у роті пересохло. Я намагалася дихати рівно, але виходило занадто голосно і рвано.

— Ну ти ж сам знаєш, — Діма притягнув мене в обійми і невагомо поцілував у скроню, куди раніше притискав пістолет, — що в нашому бізнесі не можна базікати про родичів. По максимуму приховувати все, що пов'язано з сім'єю. Тому я і ховав Злату до весілля. А сьогодні вирішив підіграти їй. Як-ніяк, ми незабаром узаконимо наші стосунки.

— Диме, ти що макітрою по дорозі вдарився? — уїдливо процідив Зайчик. — Тільки тому, що ми друзі, я тобі пробачу це лайно. Якщо тобі дівка сподобалася, можеш спокійно трахати її скільки душа забажає. Але не верзи дурниць про весілля. Добре? Не тримай мене за ідіота.

— Цеглино, — з натиском перервав його Діма, — ми скоро одружимося. В нас блд весілля за два тижні. Тож ми офіційно запрошуємо. Так, кохана? — натягнуто посміхнувся до мене колишній і непомітно підморгнув.

— Кгхм... так-так, — нервово прочистивши горло, я пробурмотіла: — Ми всіх вас запрошуємо на весілля. Будемо дуже раді всіх бачити.

Прилиплий до піднебіння язик відмовлявся нормально функціонувати, і в мене вийшла не надто розбірлива промова, але, судячи з перешіптування бандитів, вони мене зрозуміли.

— Гаразд, я зроблю вигляд, що повірив тобі, — Цеглина підійшов впритул до Олени і рвучко смикнув її на себе, від чого помічниця знову зайшлася у риданнях.

— А ця шмара хто? Друга наречена?

— Це її сестра, Цеглино, — резонно пояснив Діма, ні разу не здригаючись, — я ж не знав, що Злата злякається одна йти до лісу. От і потягнула сестру для підтримки.

На кілька довгих секунд на галявинці запанувала жахлива тиша. Всі чекали реакції Зайчика, а він, як навмисне, не поспішав.

— Ну що ж, друже, — нарешті він улесливим тоном порушив він це гнітюче мовчання, — вітаю! Якщо все це правда, то чекай на нас великою компанією на весіллі. За два тижні. Але не забувай, що до лісу ми приїхали із зовсім інших питань. І «Щур» повинен бути покараний.

— Дякую, Цеглино, — з деяким полегшенням подякував йому Діма, — зараз я відправлю Злату з сестрою додому, і ми продовжимо.

— Мішо, іди сюди, — колишній покликав хлопчину з натовпу. — Відвези дівчат до мого заміського будинку. І не відривай від них очей, поки я не повернуся.

Не встигла я полегшено видихнути, що ми врятовані, як Діма притягнув мене за лікоть до себе і ледь чутно прошепотів:

— Не думай, що так легко викрутилася. Найгірше чекає на тебе попереду.