Читати книгу - "Гімназист і Чорна Рука"

— Так, ми це вивчали, - кивнув Юрко. — Київські гімназисти і студенти дали перший бій московським більшовикам.

Кажучи це, Юрко зупинився. Пес теж завмер, присів, ніби розуміючи важливість моменту. Відставний міліціонер поплескав Юрка по плечу.

— Ну, бачу, правильно вас виховують. Тільки, Івановичу, ти мені зараз наче урок відповідаєш. Ти це знаєш, але чи розумієш?

— Розумію! — образився той. — Ще й як розумію!

— Тоді далі піде легше. Ти ж, мабуть, знаєш, що під Кругами з тисячами ворогів билися кілька сотень молодих хлопців, та не всі вони були гімназисти й студенти. Там стояла військова молодіжна залога. Тому оборону вдалося тримати кілька годин, до ранніх січневих сутінків. І втрати московитів виявилися серйознішими, ніж вони сподівалися. І справді, як ти й кажеш, там було чимало гімназистів. Вояки майже твого віку, може, трошки старші. їх рвалося у бій набагато більше, але батьки ловили деяких утікачів на вокзалі в останній момент. Однак проворніші таки проникли у вагони. Серед тих підлітків був і Олесь Добрянський, тоді — учень Другої київської гімназії.

— Він загинув?

— Не під Крутами. Інакше як би він залишив після себе унікальний щоденник? Пані Галина розповіла: брат описує, як усе почалося, пише про свої почуття і відчуття. Скаржиться на старших, які не давали йому прорватися на самий перед. Називає всі прізвища, які знав і про які потім дізнався. Словом, безцінні свідчення очевидця й учасника того легендарного бою. Загинув Олесь через двадцять років, у радянському концтаборі. Добряиська усе життя переховувала його записи, навіть нині не всякому готова показати. Її можна зрозуміти. Та ось тепер щоденник знадобився саме як доказ участі гімназиста Добрянського у бою під Крутами. Тепер же в Києві вулиці з комуністичними назвами перейменовують на українські, чув?

— Аякже!

— Олесь, правнук пані Галини, теж пішов воювати за Україну, як і той, на чию честь він був названий. Вже другий рік на Донбасі, був поранений, лежав у госпіталі. Це він подав ідею назвати вулицю іменем юного гімназиста. Але ти ж знаєш, який шалений цьому опір від колишніх комуняк. Про подвиг Добрянського майже невідомо, противники почали вимагати доказів. Тут і про щоденник згадали, придався. Ось чому його викрали.

— Стрельцов працює на ворогів?

— Він і сам добрячий ворог, хоч і маскується. Папі Галина не хотіла здіймати великий скандал, бо правнук переконав: так вона точно втратить родинну реліквію. Правий він, не правий — немає тепер значення. Вийшли вони на мене, щоб я приватно усе це розкрутив. Гроші давали, але я насварив — відчепилися. Ось тоді почалося найгірше.

— Вбили Зозулю?

— І це теж, людська смерть завжди трагедія. Тим більше — нагла. Та найгірше, Івановичу, коли звинувачують невинну людину. Та ще й воїна. Такого, як Добрянський. Українського героя, нащадка героя.

— То Олеся підозрюють в убивстві Зозулі? — нарешті доп’яв Юрко.

— Поліції відомо: правнук шукав крадія, — Шпиг загнув пальця. — 3 моєю допомогою він Дізнався, хто це. Загнув другого. — При Зозулі Щоденника не знайшли, — третій палець. — Чому не відразу віддав здобич Стрельцову, — загнув четвертий. — Нарешті, — детектив покрутив п’ятим, великим пальцем, — Мені передали вісточку з тюрми від Олеся. Його випустять, якщо віддасть реліквію і дозволить її знищити.

— Але ж у нього її нема!

— Тоді родина героя-гімиазиста має відмовитися від перейменування на його честь, — розвів руками відставний міліціонер. — Олеся заручником тримають.

У Юрка Туряниці голова йшла обертом.

Незвично було гімназистові чути подібне. Виявляється, не лише на Донбасі йде битва, глибокий тил теж воює, і не завжди перемагає.

Якийсь час чоловік і хлопчик йшли мовчки. Проходячи повз смітник, Шпиг поклав туди недопалок, розправив вуса, смикнув себе за край лівого.

— Отакі справи, Івановичу. Щось хочеш спитати?

Звісно, гімназист хотів.

Наважився.

— Вибачте, а ви... ви точно-точно знаєте, що Олесь не вбивав Зозулю?

— Мої знання нікому не потрібні. Слухати їх ніхто не буде. Але є одна особа, ладна це довести.

— Як саме?

— Назвати того, хто справді вбив Яшку Зозулю. Напевне та особа і щоденник у себе тримає. Для чого — поки не ясно, розберуся. Допомогти може одна людина, яка бачила вбивцю. Чи, принаймні, була на місці, коли злочин скоїли.

— Та хто це, чорт забирай!

Юрко, сам того не бажаючи, перейняв Шпагову манеру встромляти всюди «чорта».

— Чорна Рука, — пояснив відставний міліціонер, витягаючи з коробки нову цигарку.

- Хто?!

— А ось ти й мусиш мені з’ясувати, хто себе так називає. Чорна Рука чекав на тебе, Івановичу. Місце призначив сам. Але раніше туди прийшов Зозуля зі своїм супутником. Утекти Чорна Рука не міг. Ти ж і сам трохи побув у його шкурі згодом, бачив — нема куди тікати, тільки себе викажеш. Тому Чорна Рука - свідок злочину. Він єдиний, хто може довести невинуватість Олеся Добрянського. Тобі треба ту Чорну Руку якнайшвидше знайти.

Розділ чотирнадцятий

Тут гімназист ділиться підозрами з бульдогом

Легко сказати — знайти Чорну Руку.

До цього вечора Юрко Туряниця не уявляв себе на місці Шерлока Холмса чи його французького колеги, теж знаменитого детектива Лекока та інших славетних борців із злочинцями, про яких писали книжки з продовженням і знімали фільми. У снах Юрко часто бачив себе з револьвером на даху високого будинку, з якого треба перестрибнути на інший дах, щоб жахливий убивця не втік від справедливої кари. Добігаючи до краю, Юрко щоразу засинав, так і не вирішивши, стрибне чи ні. І ось — несподівана нагода залізти у шкуру детектива. Не думав хлопець, що ось так раптово все станеться, не готувався.

Але нема куди діватися. Взявся — роби.

Єдине, чого бракувало Юркові зараз, — вдячного партнера. Такий є в кожного уславленого детектива. З ним гострий на розум детектив завжди радиться й ділиться підозрами, обговорює й обмірковує вже зроблене і планує наступні кроки. Хоча зазвичай такий напарник здебільшого лише слухач. На ньому проникливий нишпорка відточує власне вміння, тренує інтелект, і здається на його тлі ще мудрішим, ніж насправді.

Шпиг для такої ролі не годився. Маму з татом Юрко як помічників не розглядав. Тож лишався бульдог. До нього можна говорити скільки завгодно. Проговорювати вголос думки, і при цьому не вислуховувати контраргументи: цього Юрко,