Читати книгу - "Штучний стан"

зламав йому руку і вдарив ліктем у підборіддя, а потім замахнувся на ціль-2, який повернувся до мене з ножем, з яким наближався до Маро. Ціль-2 випадково (тут я припускаю; можливо, вони просто не дбали один про одного) вдарив ножем ціль-1. Ціль-1 упала набік, і я налетів на Ціль-2 і зламав йому колінну чашечку. Ціль-3 встигла підняти палицю, і тепер вдарила мене по лівій частині голови та плеча, що, звісно, ​​трохи мене роздратувало, але я міг витримати удар ботів-тягачів. Я заблокував другий удар лівою рукою, і своїм першим ударом переламав йому ключицю, а другим вдарив стегно.

Йому пощастило, що я не сильно роздратувався.

Усі три цілі лежали на підлозі, а другий був єдиним, хто все ще був у свідомості, хоча скрутився і скиглив. Я повернувся до своїх клієнтів.

Рамі тримав руку на роті, Маро застигла на місці, дивлячись, а Тапан підняла руки вгору. У стрічці я написав: "Ідіть до готелю і чекайте на мене у фойє. Не біжіть."

Маро вийшла з шоку першою. Вона кивнула головою, схопила Рамі за руку і штовхнула Тапан у плече. Рамі повернувся, щоб іти, але Тапан запитала: "Безпека?"

Я знав, про що вона питає. "Вони наказали комусь обрізати камери. Ось чому вам потрібно піти зараз". Громадський канал, що повідомляв про новини транзитне кільце, заявив, що загальної безпеки немає, але охоронні компанії для різних сервісних установ та підрядників повинні взяти на себе відповідальність за громадські зони, найближчі до їх території. Очевидно, усе було ретельно розраховане на те, щоб ми опинилися поза зоною будь-якої негайної допомоги тим, хто допомагав зловмисникам, вимкнувши камери. Я не очікував негайної відповіді, але їм потрібно було рухатися відносно швидко.

Рамі прошепотів: "Ходімо", і вони пішли геть, швидко, але не бігом.

Я повернувся до цілі, яка була ще у свідомості, і натиснув на артерію на його шиї, поки він не втратив свідомість.

І пішов геть, нормальним темпом. Я був досить глибоко в тунелі, щоб видалити тимчасові записи камер перед та за вимкненою камерою. Це допоможе заплутати розслідування бо буде важче відслідкувати мене і зрозуміти, що сталося. Але Тлейсі бачила мене, і вона про мене знатиме. Я просто сподівався, що цього разу клієнти мене послухають.

***

Я дійшов до розв’язки, де зустрічалися кілька тунелів доступу та станція метро, ​​з розмахом спливаючих стендів, де продавали упаковану їжу, інтерфейси для корму, туалетно-косметичні засоби та все інше, що подобалося людям. Зал не був наповнений людьми, але пішохідний рух був постійним. Вхід у готель знаходився на протилежному боці.

Вестибюль був декорований як сукупність різних майданчиків з видом на голо-скульптуру відкритої прірви, заповнену гігантською кристалічною структурою, що росла на стінах. З позначок у стрічці це повинно було бути навчальним видовищем, але у мене були серйозні сумніви, що так виглядають шахти на RaviHyral. Особливо після того, як до них потрапили майнінг-боти.

Мої клієнти були на тій платформі, де була зона реєстрації, біля перил навколо штучної скульптури, і сиділи на круглому дивані без спинки, який більше нагадував декоративний предмет, ніж меблі.

Я присів перед ними на п'яти.

Рамі сказав: "Вони збиралися нас убити".

— Знову, — сказав я.

Рамі потер губу. — Я вірив тобі щодо човника. Я вірив тобі…"

— Але тепер ти це побачив, — сказав я. Думаю, він зрозумів, що малося на увазі. Існує величезна різниця між тим, щоб знати, що щось сталося, і бачити це реально. Навіть для SecUnits.

Маро потерла очі. "Так, ми були ідіотами. Тлейсі ніколи не віддасть нам файли за наш бонус".

— Ні, не віддасть, — погодився я.

Рамі торкнувся її. "Ти була права."

Маро виглядала дуже пригніченою. "Я не хотіла бути правою."

Тапан з жалем сказала: "Ми розбиті".

Рамі обійняв її рукою. "Ми живі". Він подивився на мене. "Що нам тепер робити?"

Я сказав: "Дозвольте мені вивести вас звідси".

Розділ шостий

Спочатку я забрав їх до громадських кіосків, а потім — позаду них — до приватних доків. Перевіряючи розклади руху, АРТ вже відсканував ймовірний маршрутний транспорт. Він був приватним, але частота його поїздок дота з транзитного кільця свідчила про підприємця, який пропонував приватні поїздки за готівку або оплатою з картки.

Дані виявилися точними, і це дозволило Рамі, Маро та Тапану виїхати без сканування їх ваучерів на роботу. Напевне на цей час було досить безпечно посадити їх на громадський автобус-шатл, якби там не потрібно було заздалегідь повідомляти про те, коли вони хочуть виїхати. Вбивча програма не могла подорожувати по корму, щоб заразити човник; було надто багато засобів захисту. Той, хто планував нас вбити після прибуття, повинен був доставити програмне забезпечення для вбивства безпосередньо через порт даних фактично всередину кабіни човника.

Але я запрограмований на параноїку. А приватний човник мав перевагу не тільки в анонімності, але й у наявності людини-імпа на борту, яка може замінити пілот-бота. Плюс АРТ, який уже переговорив зі згаданим пілот-ботом і домовився, що під час цієї короткої поїздки буде стежити за шатлом. (Ідея АРТа щодо "стеження" була дещо надмірною, мені навіть довелося одного разу втрутитися, щоб запевнити пілота-бота, що великий середній транспорт обіцяв не нашкодити.)

— Ти не їдеш з нами? — спитав Рамі, стоячи в невеликій зоні посадки. Приватні доки були брудними і маленькими (порівняно з доками портового управління), з плямами на металевих перегородках і світильниками на голій скелястій стелі, кілька з яких були зламані або тьмяні. Люди і кілька ботів рухалися по доріжці над нами, і я стежив за обома підходами через камери безпеки. Шатл уже був завантажений у своє гніздо, його люк був відкритий, а маленька людина-імп була на пандусі, щоб отримувати гроші за проїзд. Шість пасажирів перед нами сідали на борт, і мені знадобилася значна частина мого самоконтролю, щоб не спробувати провести моїх клієнтів на борт поза чергою.

Я сказав: "Мені ще потрібно провести моє дослідження. Я повернуся до транзитного кільця, коли закінчу".

"Як ми вам заплатимо?" — спитав Маро. "Я маю на увазі, чи можемо ми все ще дозволити тобі після… усього? Після того, як вони спробували нас убити." — додала вона до нашого спільного каналу.

"Я перевірю свій профіль у соціальній стрічці на кільці", — сказав я і відчув задоволення, що пригадав, що він існує. "Надішліть мені записку, і я знайду вас, коли повернусь".

— Просто не знаю, що