Читати книгу - "Муравлик Ферда, Ондржей Секора"

Побачив це вчитель і вирішив, що той хлопчик повинен стати спортсменом, і записав його до найзнаменитішого спортивного клубу.

Зрозуміло, що наш хлопчик потім усі змагання із стрибків вигравав, про нього писали газети цілого світу, і кожна дитина між іграшками мала його фотографію. Коли ж траплялося, що про хлопчика два дні чомусь не писали й не говорили, він відривав од черевиків одну підкову, щоб бути легшим, і одразу стрибав на півметра вище.

Під час олімпійських ігор він заявив, що перескочить перекладину на такій висоті, як вежа. З нього сміялися й казали, що він занадто самовпевнений. Проте скликали інженерів, наказали привезти підйомні крани та пожежну драбину й спорудили перекладину на висоті вежі, ба навіть трохи вище. Умисне, щоб хлопчик її не перестрибнув.

Подивитися на змагання прийшло стільки людей, що довелося збудувати шестиповерхові трибуни, але й тих не вистачило. Коли хлопчик побачив, що йому поставили перекладину вище од вежі, він тільки всміхнувся. Потім скинув черевики з гирями й гайками, босоніж розбігся проти перекладини і — гоп! — легко перестрибнув її. Ото було слави та оплесків! Щастя, що трибуни не завалилися. Хлопчик дістав золоту олімпійську медаль, а глядачі на спогад вирішили подарувати йому найвищого звіра. Зібрали між собою гроші й купили хлопчикові жирафу.

Хлопчик був радий і відтоді завжди стрибав босий і щоразу перестрибував через перекладину вищу, ніж вежа. І це було до того часу, коли він знову мав перетворитися на блоху. В останній день свого людського життя хлопчик віддав жирафу в зоологічний сад на своїй батьківщині, й діти мали з неї багато радості.

Коли ж потім він повернувся до своїх і все розповів своїм друзям і подругам, всі блохи йому заздрили.

— Якби я вміла так стрибати, — зітхнула одна личинка, — я б перескочила через струмок.

— Якби я так уміла стрибати, — сказала друга, — то перескочила б через гору над нами й стрибнула б там, у долині, у другий струмок.

— А я, — поспішила додати третя, — я б стрибнула аж кудись до школи, а там би стрибала в воду й показувалась дітям. Ото б усі дивувалися!

ЧОМУ ВСІ ХОТІЛИ, ЩОБ ЇМ БУДУВАВ ФЕРДА

Та й було б з чого дивуватись. Діти, мабуть, дивувалися б із звичайних личинок нетлів у їхніх хатинках з піску та трісок. А якби побачили будиночки, що їх спорудив Ферда, то були б до краю вражені.

Коли Ферда розповідав третю казку, будиночки всіх личинок були вже готові. Справді, один був кращий від одного, й не тільки кращий, а й дивовижніший. Ферда не будував звичайних футлярів або трубок, які бувають у інших нетлів. Він спорудив личинкам справжні будиночки з дашками, вікнами, склепіннями й вежами. Перед вікнами були садочки для водяних рослин, дахи Ферда повикладав яскравими надкриллями жуків, а вгорі змайстрував вітрячки. А деяким личинкам, які слухали найкраще, Ферда збудував справжнє диво.

Одній личинці він зробив локомотив, такий великий, якого ви не дістанете в жодній іграшковій крамниці. Спереду личинка могла виглядати назовні, а по боках локомотива були дірочки для її ніг. Коли личинка хотіла рушити, вона крутила лапками колеса і їхала по дну. Ой, скільки дива було у воді! Безліч рибок припливло до локомотива, а рибка, що припливла перша, зайняла місце над димарем і вдавала з себе дим. Ой, як було гарно! Кожна рибка потім хотіла бути першою, щоб удавати з себе дим.

Личинці, яка була найуважнішою і завжди знала про все, що діється навколо, Ферда збудував будиночок з вежею для спостережень і з дзвіничкою, звідки можна було дзвонити, коли наближався якийсь небезпечний ворог. На цей знак усі личинки ховалися в свої хатки, щоб їх ніхто не дістав.

Іншій личинці, яка всього боялася, Ферда зробив хатку, мов з бетону, й укрив їжаковими колючками. Ну, з таким будиночком її справді ніхто не одважиться проковтнути!

Була там ще одна личинка, яка хотіла мати все щонайкраще, наймиліше, найпишніше, і їй Ферда збудував справжнісінький літній палац. Спереду була веранда з дашком, по боках — склепіння з балкончиками. Позаду була біла вітальня з портьєрами й кухонька з таким маленьким посудом, що на ополоник треба було дивитися в лупу. А коли у воду світило яскраве сонце, личинка могла розкрити над собою велику червону парасольку.

Велика слава поширилася про це, й усі нетлі з усіх околиць ходили чудуватися на це диво. Ой, які б вони були раді, коли б Ферда спорудив такі будиночки й палаци їхнім дітям!

Всі ходили до тата-нетлі, обіцяли дати йому все, що він хоче, аби тільки позичив муравлика доглядати їхніх дітей. Але тато-нетля сказав, що нікому Ферду не дасть, а відпустить його на волю. Тільки Ферда мусить почекати великого свята, коли личинки перетворяться на молодих нетлів.

Ферда збудував собі на березі хатинку, точнісінько таку, в якій мешкав колись. Було йому добре. Нетлі щодня приносили Ферді якісь ласощі, а він за те повинен був щовечора розповідати їм казки. Слухали великі й малі, слухали всі личинки. Аж одного дня личинки перестали слухати. Бо вони виросли вже так, що їм стало тісно в будиночках, і вони позачиняли всі вікна та двері й поснули. Поснули таємничим міцним сном, під час якого в них виростали довгі ноги, крила й нова шкіра. Перетворювалися на дорослих нетлів.

Нехай сплять. До Фердиної хатинки кожен день збиралися листогризи, водомірки, лісові блощиці, нетлі, якось навіть прийшла й велика капустянка, аби Ферда для них щодня придумував нову казку.

ПРО НАЙСЛАВНІШИЙ ДЕНЬ НЕТЛІВ, ДОРОГИХ ГОСТЕЙ І ВИШУКАНІ ЗАБАВИ

Цілий край дізнався, що надходить велике свято. Сполохані водомірки переказували всюди у воді новину, що личинки збираються вилізти зі своїх будиночків у нових шатах.

Блакитні бабки рознесли новину по луках і полях.

Татові-нетлі праці було невпрогорт. Він готував до цієї великої події небачені свята. Усі інші нетлі, поки їх ніхто ще не з’їв, допомагали йому як могли.

Прийшли золотоочки, вбрані як дружки, з вінками на головах і з кошиками квітів у руках. Легенькі, як вітрець. Прийшло кілька метеликів у таких пишних шатах, що всі навколо аж роти пороззявляли. Прийшли золотоголовці, але такі напахчені, що аж млосно ставало.

Повсюди грали комашині оркестри. Тлі