Читати книгу - "Коли боги сміються, Джек Лондон"

в інший бік. Він стояв на трапі, вистромивши з люка тільки голову й плечі, і капітанові видно було саму ту голову. Ден Кален бистрим оком перебіг від неї до блока грот-стакселя й зміряв відстань. Тоді роззирнувся по палубі. Ніхто в його бік не дивиться. Хігінс, що ходив туди й сюди по кормі, саме повернувся спиною й ішов від нього. Капітан Кален раптом нахилився й скинув стаксель-шкот із нагеля. Важкий блок просвистів у повітрі, мов гарбуза, розтрощив голову Дорті й загойдався над палубою, а стаксель залопотів на вітрі. Хігінс обернувся подивитись, що там зірвалося, і капітан сипонув на нього щонайдобірнішою лайкою.

- Та я ж сам закріпив шкота,- заскиглив помічник, щойно капітан замовк перевести дух.- Ще й зайвий шлаг накинув задля певності. Добре пам’ятаю!

- Закріпив? - знову розходився капітан на втіху матросам, що силкувалися спіймати стакселя, поки його не постріпало на гноття.- Бабусі б твоїй закріпило, партачу нещасний! Як ти його закріпив зайвим шлагом, то чого ж він у дідька скинувся? Чого, я питаю! Чого він у дідька скинувся?

Помічник щось жалісно пробелькотів.

- Ет, заткни пельку! - ще кинув капітан Кален і відвернувся.

А за півгодини він здивувався, як і всі, коли в проході під трапом знайшли мертве тіло Джорджа Дорті. По обіді, зачинившись у своїй каюті, капітан розгорнув суднового журнала.

«Матрос Карл Брен,- дописав він на одній сторінці,- під час шквалу впав за борт із фок-щогли. Судно йшло фордевінд, і завертатися було б надто небезпечно. Спустити шлюпку на таку хвилю теж не можна було».

Перегорнувши кілька сторінок, він записав ще:

«Я не раз попереджував містера Дорті, щоб був обачніший на палубі. Раз якось так і сказав, що одного чудового дня йому розчерепить голову блоком. На те й вийшло: недбало закріплений грота-стаксель-шкот спричинився до нещастя, що прикро нас засмутило, бо містер Дорті був наш загальний улюбленець».

Капітан Ден Кален захоплено перечитав свій літературний витвір, вимочив сторінку і згорнув журнала. Тоді запалив сигару і втупив погляд перед себе. Він відчував, як «Мері Роджерс» перевалюється з хвилі на хвилю, крениться з боку на бік, і знав, що вона робить добрих дев’ять вузлів. Задоволена усмішка поволі проступила на його смаглому зарослому виду. Він таки пошив бога в дурні й пробився на захід!

 

«ФРЕНСІС СПЕЙТ»

 

Бувальщина

 

 

«Френсіс Спейт» ішов фордевінд під самим бізань-марселем, коли те сталося. Призвело до всього не стільки недбальство, скільки брак дисципліни в команді і те, що вона складалася з моряків у кращому разі абияких. Зокрема стерничий, ірландець з Лімеріку, ніколи й не нюхав моря, хіба що в гирлі Шенону перегонив на берег плоти з квебекських лісовозів. Він страх боявся височенних хвиль, що здіймалися з нічного мороку за кормою й нависали над ним, і більше тремтів та кулився перед кожною грізною появою, аніж орудував штурвалом, не даючи суднові валитися на борт під ударами хвиль.

Врешті о третій годині ночі така його неморяцька поведінка й спричинила катастрофу. Загледівши хвилю, куди більшу, ніж усі доти, він з переляку припав до палуби, пустивши стернове колесо. Корма «Френсіса Спейта» піднеслась догори, судно вивернулося бортом під вітер, і вершок хвилі всією вагою вдарив його збоку в кормову частину. Тоді судно сповзло в западину, завітряним бортом зарившися в воду аж до люків; а через навітряний хлюпнула друга, третя, четверта хвиля, потопами крижаної води заливаючи те, що лишалося що зверху.

Матроси враз забули за всякий послух; безпорадні, подурілі з розгублення й переляку, вони були тверді тільки в одному: не слухатись наказів. Хто голосив, хто мовчки чіплявся за навітряні ванти, а хто мурмотів молитви чи вигукував страшні прокльони, і ні капітан, ні помічник не могли примусити їх узятись за помпи чи лізти напинати хоч клапті вітрил, щоб привести судно до вітру й до хвилі. За годину воно вже зовсім лягло на бік, і ті недотепи й страхопуди подерлися на другий борт чи позависали на снастях. Коли судно переверталося, помічника залило водою в кормовій каюті; так само потопились і два матроси, що сховались були в кубрику.

Помічник був найсправніший моряк на судні, і капітан став тепер майже такий самий безрадний, як і вся його команда. Він тільки кляв матросів за їхнє нездальство, але сам не знав, що робити. Отож довелось матросові Мегоні з Белфаста і юнзі О’Браєнові з Лімеріку вдвох зрубати фок- та грот-щогли. З великим ризиком, бо ж палуба стояла трохи не сторчма, вони таки впорали те, а падаючи в воду, щогли вломили та потягли за собою й бізань-стеньгу. «Френсіс Спейт» вирівнявся. На щастя, вантажений він був деревом і тому не пішов на дно, хоч набрав уже повно води. Грот-щогла, зависла на своїх вантах, наче велетенським молотом била в борт судна, і за кожним ударом матроси скрикували з жаху.

Над розбурханим океаном зайнявся ранок, і в сірому холодному світлі з «Френсіса Спейта» видніли над водою тільки ют, надламана бізань-щогла та уривчаста лінія фальшбортів. Діялося те серед зими, в Північній Атлантиці, і бідолахи зовсім пропадали з холоду. А сховатися від нього не було де. Кожна хвиля перекочувалась через напівзатоплене судно, змиваючи їм з тіла соляну осугу й відкладаючи нову. Кормову каюту теж залило по коліна, але там був хоч якийсь захисток від зимного вітру, тому всі, хто лишився живий, зібралися там і стояли, держачись за обставу каюти та спираючись один на одного.

Даремно Мегоні добивався, щоб усі по черзі вартували на вершку вламаної бізань-щогли - ану ж нагодою проходитиме яке судно. Крижаний вітер жахав їх, і вони воліли лишатись у захистку каюти. Тільки юнга О’Браєн, п’ятнадцятирічний підліток, чергувався з Мегоні та мерз на тому вітряному сідалі. І якраз він, юнга, о третій годині пополудні гукнув униз, що бачить вітрило. Тоді вже всі висипали нагору й повчіплялись у поруччя юту та в бізань-ванти, прикипівши очима до чужого корабля. Але ного курс пролягав не близько, і коли він сховався за обрієм, усі, тремтячи з холоду, повертались до каюти. Ніхто так і не зголосився змінити вартового на щоглі.

Під кінець другого дня й Мегоні з О’Браєном, висилені, покинули вартування, і відтоді притоплене судно дрейфувало під штормовим вітром зовсім напризволяще, без