Читати книгу - "Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни), Олекса Кобець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Людина я з природи глибоко-чесна, і тому не витримував довго нашої змови, на злосливу втіху Хомі брав чергових п'ять патронів, і всі п'ять куль, одну по одній, уліплював на п'ятсот кроків у саме серце намальованому десь там туркові.
Штабс-капітан Таскін миттю лагіднів, десятки разів похваляв, кричав, щоб із мене брали приклад інші, а товаришеві Хомі, до невичерпного списку його позачергових нарядів, тут таки прописував нову порцію чергування на кухні, - після повороту з стрілецького поля до казарми. Проте, й чеснот своїх довго витримувати мені не щастило. Презирливі погляди та уїдливі усмішки товариша Хоми робили своє діло, і дальших пять моїх куль знову летіли в повітря... шукати собі кращої долі, ніж бути загнаними в подзьобане туркове серце... Тоді знову налітала немилість розлюченого начальства, але на всі докори й лайки я тільки міг невиразно промимрити щось на тему про те, що може то мушка збита в моїй гвинтівці, що давно, мовляв, пора перевірити її на станку, ваше благородіє...
Ще тяжче, ще втомніше - до божевілля, до повного одеревіння знесилювались ми, повертаючись до казарми.
Сонце тепер пекло так, як, здавалося нам, ніколи не пекло воно в самій Сахарі. І великою насолодою було, приплентавшись у казарму, скинувши гімнастерку, підставити всього себе під гострий струмінь холодної-холодної води.
Сердешному Хомі й цього не дозволялося: його просто з дверей казарми повертали и посилали на кухню різати великі, жирні туші м'яса на порції, задихатися в чадному повітрі, воювати з мільярдами мух.
Але свою лінію - на полкового писаря - він вів уперто й непохитно: рідко коли влучив із двох-трьох десятків куль, випущених за день стрільби, одну-дві, та й то десь потрапляли вони вище шиї сакраментальному туркові.
І йому таки, геть, правда, пізніше, та впертість пригодилася.
У Фіндляндії широко вживається жіночої праці по тих закладах і коло тієї роботи, яка б нам і на думку б ніколи не прийшла.
Фінки працюють масами на будівництві, тягаючи на шостий і сьомий поверхи великі кладки цегли, фінки, як правило, скрізь виконують ролі голярів по перукарнях, жінки-фінки правлять скрізь за обмивальниць по чоловічих лазнях.
І коли мій хороший Хома дізнався про останнє, та, не знаю вже якими шляхами, а виблагав собі якось одного разу право прогулянки до міста, то, неймовірно поспішаючи, потяг мене з собою:
- Бери сорочку, підштаники, мило, і все, що полагається і - гайда! Буде діло!
- Куди гайда і яке буде діло, Хомо?
- Буде діло, а яке - побачиш, кажу тобі! Не хочеш, то й сам піду! - випалив Хома одним духом, замотуючи в сорочку всі інше.
Звичайно, ніякого діла не було, крім того, що ми на власні очі пересвідчилися, що справді в фінських лазнях, де купаються хлопці й чоловіки, прислуговують виключно жінки й дівчата.
І фінські люди сприймають це, як звичне явище, і нічого в тому - ані сором'язливого, ані непристойного не було.
Правда, Хома млів, Хома намагався заговорити на мигах із дівчиною в легенькій, наскрізь мокрій, із тонкого полотна сорочці, що прилипала до її тіла, виказуючи всі приховані від Хоминого ока, недосяжні розкоші. Хома намагався жартувати з дівчиною, коли вона ритмічно, добре знаючи своє діло, намилювала його, густою шерстю заросле, незграбне тіло, але зустрів і її, і найближчих сусідів - фінських хлопців - такі здивовано-зневажливі погляди, що відразу замовк і стишився. А я таки, здавалося мені, тоді здорово почервонів.
- Ну, як, де ж твоє діло, Хомо? - питався я сердегу, коли ми, добре випарившись, вертались до казарми.
Замість відповіді, Хома солодко, закручено вилаявся...
Другого разу, в неділю по обіді, ми з ним разом пішли до голярні.
Я не знаю, чому взагалі жіночої праці в голярнях не вживають широко в світі, бо ніколи нічого приємнішого не відчував за ті хвилини, поки мене голила молода, голубоока, дуже чемна й привітлива дівчина. Її бритва так безболізно, так приємно лоскотала щоки, лагідні дотики її руки справляли вражіння подиху легенького весняного вітерця на розпалене обличчя, а привітна посмішка, що нею вона супроводила кожен свій рух, кожне своє, незрозуміле нам слово, що я відтоді надовго закинув власну бритву й витрачав усю свою вбогу солдатську платню на те, щоб голитися в фінських голярнях.
Щоправда, не в тій, куди ми потрапили вперше. Бо товариш Хома і тут ускочив у гречку, та й у дуже неприємну.
Почувши, що товаришка вимовляє тільки фінські слова й нічим не реагує на його легенькі українські дотепи, товариш Хома розходився. Від не досить пристойних анекдотів із солдатського, а може й одеського портового арсеналу, Хома перейшов до безпосереднього обстрілу нашої голярші. Він, смакуючи, змальовував мені, витримуючи найневинніший вигляд, усі розкоші цієї дівчини, примушував мене густо червоніти й спиняти його і, нарешті, доспівався до того, що почав зо мною справжню суперечку на дуже невигідну для голярші тему.
Я зрідка скоса зиркав на неї - жоден відрух виразу на обличчі її нічого загрозливого не віщував - дівчина була так само спокійна, чемна й привітна та пильна в своїй роботі.
Ми розплатилися. Хома востаннє виструнчився перед дзеркалом своєю миршавою постатгю, ще раз зміряв розпаленим поглядом дівчину, пустив наостанку один із дотепів, і прибільшено ввічливо козирнув до дівчини. Моя рука в той час була вже на клямці дверей, і раптом... що сталося?!
Неначе вибух далекобійного чемодану (набій тяжкої гармати) вразив мене в саме серце, у всі найдрібніші ниточки свідомости: на мить я думав, що світ пішов обертом, що я впаду непритомний, приголомшений...
З
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни), Олекса Кобець», після закриття браузера.