Читати книгу - "Шопоголік"

– Хочеш випити? – долинає з-за дверей голос Сьюз.

– Так, будь ласка! – гукаю я у відповідь, пишучи в блокноті, і за мить вона з’являється з келихом вина.

– «Жителі Іст-Енду» почнуться за хвилину, – повідомляє Сьюз.

– Дякую, – кажу неуважно і продовжую писати. Я чітко дотримуюся правил із книжки – дістаю всі мої чеки і все занотовую. Я справді пишаюся собою. Це лише доводить слова Девіда Е. Бартона про те, що, доклавши зусиль, кожен може взяти гору над своїми витратами.

Якщо подумати, я, мабуть, набрала сьогодні забагато зволожувальних засобів? Чесно кажучи, купуючи той відновлювальний зволожувальний крем у «Кларин», я забула про всі ті тюбики з «Бутс». Але нічого страшного. Зволожувачі завжди знадобляться. Це необхідність, як хліб чи молоко, а Девід Е. Бартон каже, що на необхідні речі не можна шкодувати грошей. А крім цього, все начебто не так і погано. Звичайно, я ще не все додала, але…

Отож ось мій остаточний, повний перелік:

Капучино – 1 фунт 50 пенсів

Мафін – 1 фунт

Блокнот – 3 фунти 99 пенсів

Ручка 1 – фунт 20 пенсів

Журнали – 6 фунтів 40 пенсів

Бутерброд із яйцем і салатом – 99 пенсів

Кокосова олійка для ванни – 2 фунти 55 пенсів

Зволожувачі з «Бутс» – 20 фунтів 97 пенсів

Два кардигани – 90 фунтів

«Івнінг Стандард» – 35 пенсів

Крем для шиї «Кларин» – 14 фунтів 50 пенсів

Зволожувач «Кларин» – 32 фунти 50 пенсів

Косметичка – безкоштовно!

Банановий смузі – 2 фунти

Морквяне тістечко – 1 фунт 20 пенсів

І це все разом виходить… 173 фунти 96 пенсів.

Я дивлюся на цю цифру, просто шокована.

Ні, даруйте, вона просто не може бути правильною. Це просто неможливо. Я не могла протринькати більше ніж 170 фунтів за один день.

До того ж навіть не у вихідний день. Я була на роботі. Я просто не встигла б стільки витратити. Десь тут має бути якась помилка. Може, я просто додала неправильно. Або, можливо, щось записала двічі.

Я уважно проглядаю список і раптом радісно завмираю. «Два кардигани». Я знала! Я ж купила лише…

Ох, так. Я ж саме два їх і купила. Я сиджу мов громом уражена. Господи, я зараз просто впаду в депресію. Треба йти дивитися «Жителів Іст-Енду».

Міс Ребекка Блумвуд

Берні Роуд, 4, кв. 2

Лондон SW6 8FD

Шановна міс Блумвуд!

Дякуємо за Ваше повідомлення, залишене на автовідповідачі в неділю 5 березня.

Щиро співчуваємо з приводу смерті Вашого собаки.

Утім, ми наполягаємо, щоб найближчим часом Ви вийшли на зв’язок зі мною чи з моєю помічницею Ерікою Парнелл, щоб обговорити ваше фінансове становище.

«Гаразд, – твердо кажу я собі наступного дня. – Головне – не впадати у відчай від того, скільки я витратила вчора». Що було – те загуло. А сьогодні починається моє нове, стримане життя. Відтепер я взагалі нічогісінько не витрачатиму. Девід Е. Бартон каже, що першого тижня слід поставити собі за мету скоротити витрати вдвічі, але я вважаю, що зможу впоратись і значно краще. Узагалі-то я нікого не хочу образити, але всі ці книжки про саморозвиток пишуть для людей, у яких немає жодного самоконтролю, правда ж? А я от досить легко кинула палити (зараз роблю це лише за компанію, але це не враховується).

Я натхненно готую бутерброд із сиром і загортаю у фольгу. Просто зробивши це, я вже заощадила зо два фунти! Термоса в мене немає (треба буде прикупити на вихідних), тому каву мені взяти ніяк, але в холодильнику є пляшка мінералки, тож я вирішую натомість узяти її. Це ще й для здоров’я корисніше.

Насправді дивно, навіщо взагалі купувати магазинні бутерброди? Адже їх так просто готувати самим, і це виходить так дешево. Так само і з карі. Девід Е. Бартон пише, що, замість того щоб замовляти дорогі готові страви, слід навчитися самим готувати карі та смажити овочі у фритюрі, адже це вийде в рази дешевше. Саме це я й робитиму на вихідних, після того як відвідаю музей або просто погуляю побіля річки, милуючись красою навкруги.

Ідучи до метро, я почуваюся чистою, оновленою. І дуже рішучою. Поглянути лишень на всіх цих людей, що метушаться вулицею, у яких на думці самі лише гроші. Гроші, гроші, гроші. Це ж одержимість. Але щойно ви відмовляєтеся від грошей – узагалі, назовсім, – вони відразу ж перестають мати для вас хоч якесь значення. Уже зараз я почуваюся зовсім інакше. Менш матеріалістично, більш філософськи. Більш духовно. Як каже Девід Е. Бартон, ми забуваємо щодня дякувати за те, що маємо. Світло, повітря, свобода, близькість друзів… Це ж важливіше в житті, правда? Важливіше за одяг, взуття та іншу мішуру.

Мене майже лякають ці зміни, що вже відбулися в мені. Наприклад, я йду повз журнальний кіоск на станції метро, неуважливо поглядаю на нього, але не відчуваю ніякого бажання купити жоден із виставлених журналів. Журнали не мають жодного значення в моєму новому житті (до того ж більшість із них я вже прочитала).

Тож до метро я заходжу спокійна і незворушна, як буддистський монах. А вийшовши з нього, йду повз крамницю, що пропонує взуття зі знижкою, навіть не дивлячись у її бік. А потім і повз «Лючіо». Сьогодні – жодного капучино. Жодних мафінів. Узагалі жодних витрат – іду просто в офіс.

Зараз ненапружена пора місяця у «Вдалих вкладеннях». Ми щойно віддали в типографію попередній випуск журналу, тож тепер кілька днів можна бити байдики, перш ніж ми візьмемося за наступний випуск. Хоча взагалі-то, звичайно, ми маємо вже починати працювати з темами для наступного місяця. Власне, я маю сьогодні обдзвонювати біржових торговців, запитуючи, які поради вони можуть дати інвесторам на наступні півроку.

Але якось так виходить, що за весь ранок я не зробила нічогісінько – лише змінила заставку на комп’ютері на зображення трьох золотих рибок і восьминога та заповнила заявку на відшкодування витрат. Чесно кажучи, я не можу зосередитись і працювати як належить. Схоже, я надто захоплююся новою, очищеною собою. Я весь час підраховую, скільки зможу заощадити до кінця місяця і що зможу дозволити собі в «Джиґсоу».

В обід я виймаю свій загорнутий у фольгу бутерброд – і вперше за день у мене трохи