Читати книгу - "Червоне доміно"

Вона з байдужим виглядом кивнула головою.

— Гаразд. Але ваше завдання не обмежується тим, щоб дістати для нас креслення. Крім того, ви повинні перешкодити експорту крана. Ви щойно чули від пана Бремеля, що кран має бути показаний а день відкриття ярмарку на міжнародній прес-конференції. Треба, щоб цей показ не відбувся.

Він знову розкрив картонну коробку і вийняв звідти чималеньку бляшанку, в якій, згідно з етикеткою, було мюнхенське експортне пиво.

— Ви одержите на дорогу, — пояснив Фабріціус, — дві такі бляшанки. Пильнуйте їх. Вони виготовлені спеціально для нас.

— Тобто?

— В цій бляшанці, — він постукав по одній з них пальцем, — нема ні мюнхенського експортного пива, ні будь-якого пива взагалі. Вміст цієї бляшанки до біса неапетитний. Кран від нього в усякому разі не поздоровшає.

Він зняв кришку і підніс бляшанку мені до носа.

Я злякано відсахнувся.

Коли вісім тижнів тому я знайшов у себе на столі рапорт про те, що на лейпцігський завод № 3 народного підприємства по випуску баштових кранів і підйомних механізмів проник хтось сторонній і зняв відбитки з усіх ключів, я подумав спершу, що тут ідеться про якусь незначну банальну справу, з якою можна впоратися за одну добу.

Майор Бек теж так думав.

— Підіть туди, товаришу Гайєр, і подивіться, що там скоїлось. А завтра подасте мені про це рапорт.

Ото було все, що він сказав мені з цього приводу; потім ми обговорювали інші речі.

Хоч другого ранку я й міг розказати майорові Беку, про що довідався під час моїх відвідин заводу, та це було не більше, ніж ми вже знали й до того. Майор був явно невдоволений.

— Оце й усе, товаришу Гайєр?

— На жаль, так.

— І які ви дали розпорядження?

— Усі ключі будуть негайно замінені й, крім того, ми підсилимо сторожу.

— І більш нічого?

— Нічого. Я, далебі, не знаю…

— Не сприйміть це як докір, товаришу Гайєр. Але ця історія мені не подобається.

— Мені теж. Але в дану хвилину я не можу зробити більше нічого. Сторож зовсім розгубився, а інших слідів злочинець не залишив.

— Ну, гаразд. Не випускайте цю справу з поля зору. Час від часу заїжджайте на завод і простежте, щоб там було все в порядку. У мене таке передчуття, що ця справа ще матиме свою розв'язку.

В мене теж було таке передчуття. Але спершу здавалося, що воно обмануло нас. Монтаж крана посувався вперед, і ніщо не вказувало на те, що той випадок з ключами матиме будь-які наслідки. І керівник колективу інженерів, доктор Козель, не мав підстав нарікати на які-небудь труднощі.

— Ні, з того часу я не помічав нічого підозрілого. Наскільки я можу судити, все йде нормально. Учора ми закінчили монтаж стріл, сьогодні почали електричні роботи — можливо, ми навіть закінчимо все на кілька днів раніше строку.

— Як ви можете пояснити той інцидент з ключами?

Доктор Козель знизав плечима.

— Не знаю. Нічого не знаю. Може, просто хто-небудь так по-дурному пожартував? Хоч я й вважаю, що це виключено, але..

— Ні, пане докторе, в такі жарти я не вірю. Для цього вся ця історія була надто спритно підстроєна. Так чисто, не лишаючи слідів, працює лише той, для кого це дуже багато важить.

Козель розвів руками:

— Ну, в такому разі я теж нічого не розумію.

Вже не раз я був близький до того, щоб махнути рукою на цю пригоду і припинити розслідування. Майор Бек, очевидно, не мав би нічого проти такого рішення, бо поступово й він також почав схилятися до думки, що в цій справі навряд чи буде ще продовження. Але якесь невиразне почуття щоразу утримувало мене від такого кроку.

Взагалі я ніколи не надаю значення таким передчуттям. Для мене важливі самі лише факти, що мають під собою певний грунт і на підставі яких можна робити висновки. Але цього разу все було не так. Тепер, коли я входив на територію заводу, мене завжди охоплювало якесь дивне відчуття. Мені здавалося, ніби хтось іде слідом за мною і не спускає з мене очей. Не раз я мимоволі зненацька обертався назад — для того тільки, щоб кожного разу переконатися, що помилився.

Так минуло кілька тижнів. Тоді я запевнив себе, що все це дурниці. І саме в той день, коли я остаточно вирішив поховати цю справу в папці, на нас несподівано обрушилися удар за ударом.

Перед обідом я одержав повідомлення про те, що сторож Петерс бачив якусь незнайому людину, що перелазила через мур біля Інструментального складу. На жаль, він не розглядів, хто це був. Він не міг навіть сказати, був це чоловік чи жінка. Все сталося надто швидко.

— Чому ви не подзвонили до найближчого участка? Можна було б прочесати навколишню територію. Можливо, його б іще де-небудь і спіймали.

— Я… я не подумав про це.

Стривожений до краю, він сидів передо мною і збентежено смикав себе за носа. Уже вдруге він дав маху. Я хотів був сказати йому про це, але потім пожалів його. Він, видно, був хороший і чесний чоловік, але до цього таємничого й спритного незнайомця він просто не доріс. Це не його провина. Тут уже ми мали допомогти йому.

Я звелів йому вийти й покликав натомість молодого фельдфебеля, з яким мав довгу розмову. Мені було ясно, що ці нічні відвідини мають певний зв'язок з випробуванням крана, призначеним на четвер увечері. І хоч я не міг знати намірів незнайомця, однак не мав сумніву, що нам слід чекати якогось сюрпризу.

Події того вечора підтвердили, що я мав рацію. Інцидент таки стався —