Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

Вона повела тат і мам у сусідній клас і сказала:

— Дорогі і шановні батьки! Чи знаєте ви, що найшкідливіше для наших дітей?

— Цигарки! — сказав. генерал Готовкін.

— Ні.

— Відсутність вітамінів! — сказала бабуся Діми Олейникова.

— Негативний вплив вулиці! — вирішив тато Аксьонова.

— Незадовільні житлові умови! — сказав Циганов.

— Ні. Ні. І ні! — твердо відповіла Катерина Ричардівна. — На думку сучасних психологів, найбільшої шкоди завдає батьківська опіка. Вона головний дитячий ворог двадцятого віку. Так вважає академік Столбун. Ви читали його працю «Батьки і діти»? Тата й мами пестять дітей, тицяють їм вітаміни, вдягають у найкраще вбрання. Позбавляють всілякої самостійності. І це занапащає дітей.

Батьки, не погоджуючись, загомоніли. Маленькі парти під ними рипіли і хитались.

— Не вірите? — запитала Катерина Ричардівна. — Дивіться, хто у нас найгірший учень? Діма Олейников. Неслухняний, вередливий, нічого не засвоює. Його бабуся прибігла сюди однією з перших. І не просто прийшла, а із сумкою з пиріжками. Вона нагодувала півкласу. Зауважте, усі їй вдячні, крім онука. Хто у нас наступний по неуспішності? Діма Аксьонов. Він передовик по двійках. Його тато тут і сосисками обвішаний, як грузинський князь патронами. Його дідусь з Далекого Сходу прилетів і куди попрямував? До Генерального штабу? У Міністерство оборони? До їдальні? Ні, він, голодний, до школи прийшов. Як тут його внук, чи живий? А хто у нас добре вчиться, все швидко схоплює? Либонь, Маша Філіпенко. Жвава дівчинка, самостійна, навіть занадто. Де її мама? Де її тато? Нема їх. Вони на першу примху дочки нікуди не біжать. Вона у них сама себе виховує.

Переконались батьки, що Катерина Ричардівна говорить речі неприємні, але справедливі. І замовкли парти під ними.

Тато Маші Філіпенко об'явився останнім. І навіть не прийшов, а подзвонив до вчительської. Телефон довго дзеленчав по всіх кутках школи, поки Маша до нього підбігла. Вона гребінцем виштовхнула з-під нижніх дверят гачок, і обидві половинки відчинились.

— Алло, тату, це ти дзвониш? Я так і думала.

Якось мама повернулась з роботи сумною і покликала Машу на кухню чай з нею пити:

— Ви своїм інститутом усюди в місті виробництво поліпшуєте, а про наш тролейбусний парк навіть і не думаєте.

Маша здивувалась:

— Невже не думаємо? Я обов'язково поговорю з професором Бариновим… щоб ми задумались. Не сумуй, мамо.

Як тільки в неї видалась вільна година, вона попрямувала до Інституту поліпшення. Вахтер до неї вже звик, щоденника не вимагав і не доскіпувався. Він закричав, вахтерським голосом:

— А! Незасмічена з'явилась. З чим завітала?

— Ми по всьому місту виробництво поліпшуємо, а про мамин тролейбусний парк навіть не думаємо.

— А який у неї парк?

— Другий.

— А у нас шостий! І про нього ми теж не думаємо. Ми, виходить, уже про два парки не думаємо. Необхідно це виправити.

— Я й прийшла виправляти, — сказала Маша.

— Дуже вчасно, — підтримав її вахтер. — Усе начальство на місцях.

Літній професор Баринов сидів у кабінеті на столі й наклеював поштові марки.

— А, краща поліпшувачка! З чим завітала?

— Ось з чим, — сказала Маша. — Ми по всьому місту виробництво поліпшуємо, а про мамин тролейбусний парк навіть не думаємо.

— Чому не думаємо? — здивувався професор Баринов. — Думаємо.

— А що ми про нього думаємо?

— Я, наприклад, думаю, що в цьому тролейбусному парку все в порядку. Тролейбуси ходять, квитки продаються, проводи не переплутались.

— Чому ви так думаєте?

— Тому. Коли б у них щось не працювало, від них давно б заявка надійшла. Рятуйте, мовляв, допоможіть, гинемо!

— Не надходила заявка? — потьмяніла Маша.

— Не надходила, — відповів професор, облизуючи чергову марку. — А що у них сталось? Шини лопаються? Квитків нема? Пацюки всі квитки на шпалери порозносили?

— Я у мами запитаю, — сказала Маша.

— З'ясуй, що там у них. І нехай вони заявку надішлють. А тепер до побачення. Я зайнятий важливою роботою. У мене ще сто марок не наклеєно.

— Ой, давайте я вам допомагатиму! — вигукнула Маша. — У мене язик ого який мокрий!

Вони заходились наклеювати наввипередки. Маша дев'яносто марок наклеїла, а професор лише десять. Але зате всі правильно.

Маша прийшла додому, сіли вони з мамою знову чай пити, і почала вона у мами з'ясовувати.

— Що там у вас, мамо, не так? Може, у вас шини лопаються? Може, у вас проводи переплутались? Може, у вас квитків нема — пацюки увесь папір на пакети порозносили?

— Ні, — відповіла мама. — 3 цими проблемами у нас все гаразд. Нас інше турбує. У нас велика плинність водійських кадрів.

— А що таке?

— Водії з роботи ідуть. З їдальні кухарі не йдуть. З майстерень не йдуть. А з водіїв утікають.

— Може, ви їм платите мало? — запитала Маша.

— Більше від усіх платимо. І путівки даємо.

— Може, у них робота небезпечна? Нині бабусі перед колесами так і шастають. А особливо діти.

— Не шастають у нас бабусі під колесами. Зараз на всіх зупинках підземні переходи є.

— Може, у них дитячого садка немає?