read-books.club » Сучасна проза » Альпійська балада 📚 - Українською

Читати книгу - "Альпійська балада"

143
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Альпійська балада" автора Василь Биков. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 44
Перейти на сторінку:
на тоненьких ногах божевільний гефтлінг.

— Ти диви — причепився.

— Траджіко чельовек, — озвалася Джулія. — Пекато — жалко!

— Чого жаліти? Сволота він.

— Он хочєт русо ідьот. Но русо бйозє. Он бояться.

— І добре робить, — рішуче мовив Іван.

Хлопець рушив далі, махнувши рукою на божевільного, хоча мати такий хвіст за собою не дуже приємно. Але що вдієш з ненормальним — і відігнати не відженеш, і втекти нікуди. Доведеться, мабуть, потерпіти до ночі.

— Іван, — озвалася дівчина, роблячи наголос на «і». — Ти нє імєль зло Джулія?

— А чого мені сердитись?

— Ти нон бйозє?

— Можеш не боятися.

— Нон бояться, да?

— Да.

З її стомленого обличчя зникла лагідна усмішка, і воно раптом спохмурніло, відбивши невеселі її думки.

— Джулія русо нон бояться. Джулія снєг бояться.

Іван, ідучи попереду, тільки зітхнув на це: справді, сніг і такий мізерний запас хліба чимраз дужче непокоїли його. Хлопець подумав, що треба було забрати в лісника все й неодмінно взуття — бо зовсім невідомо, як лізти босоніж у сніг. Але добрі думки, як завжди, з’явилися пізно. Тоді, звичайно, вони й не гадали, що доберуться до снігових вершин — тоді здавалося щастям вискочити живим з облави. Ще й так спасибі австрійцеві: коли б не він, хліба вони не мали б. Іван швидко крокував стежкою, збоку по косогору тягнулися-маяли дві видовжені, до самого низу, тіні. Потішати, підбадьорювати дівчину він не хотів, а лише сказав:

— Куртка в тебе є. Чого боятися. А на манто не сподівайся. — Дівчина зітхнула і, помовчавши, відповіла:

— Рома Джулія много манто імєль. Фір манто — чєрно, бєло.

Хлопець насторожився й уповільнив ходу.

— Що — чотири манто?

— Я. Фір манто. Чєтирє, — підтвердила вона.

— Ти що — багата?

Вона засміялась.

— О, нон багата. Бєдна. Політішє гефтлінг.

— Ну не ти — батько. Батько твій хто?

— Батіка?

— Батько. Ну, фатер. Хто він?

— А, іль падре! — збагнула вона. — Іль падре — комерсанто. Дірєторє фірма.

Іван тихо свиснув — ого-го, виявляється, з буржуїв. «Бракувало ще, аби отой батько виявився фашистом. Ото була б прогуляночка в Альпах — пробравшись до своїх, повік не виправдаєшся», — подумав він і круто озирнувся.

— Фатер фашист?

— Сі, фашісто, — просто відповіла Джулія, жваво глянувши в його суворі очі. — Начальнік міліто.

Ще краще! Дідько б його взяв, що тільки діється на світі! Як казав той Жук — кинеш палицею в собаку, а потрапиш у фашиста. От Європа!

Хлопець зійшов на край стежки, дав дівчині порівнятися з собою і вперше з неприхованою цікавістю оглянув її гарненьку, цибату, так-сяк одягнену постать. Але, дивна річ, оце строкате, з чужого плеча вбрання, попри всю недоречність, не могло спотворити її молодої природної статечності і вроди, яка проглядала в усьому: і в гнучкості рухів, і в ніжній красі обличчя, і в звичці тримати голову з гідністю і грацією. Вона покірно й віддано поглядала на нього, сховавши руки в довгих рукавах шкірянки і звично ляскаючи по стежці своїми незграбними «клумпес».

— А ти що… Теж, можливо, фашистка? — з одвертою відчуженістю спитав Іван.

Дівчина докірливо кольнула його очима.

— Джулія фашіста? Джулія комуніста! — твердо вимовила вона з гордістю.

— Ти?

— Я!

— Брешеш, — після паузи недовірливо сказав Іван. — Яка ти комуністка!

— Комуніста. Сі. Джулія комуніста.

— Що, вступила? І квиток був?

— О, нон. Нон латесара.[41] Формально нон. Моральменде комуніста.

— А, морально! Морально не вважається.

— Почєму?

Він не відповів. Що можна було сказати на це наївне запитання? Коли б отак кожного, хто себе назве комуністом, і вважати ним, скільки б тоді набралося таких! І ще й буржуйка… Хто її прийме до партії! Меле собі…

Трошки пригасивши свою цікавість, Іван пішов швидше.

— У нас тоді вважається, коли квиток дадуть.

— А, Русланд! Русланд іначє. Я понімайт. Русланд совєтіка. Русланд свобода.

— Звісно. В нас не те, що у вас, буржуїв.

— Совєтіка очєн карашо. Емансіпаціоне. Лібєрта. Братство. Так?

— Звичайно.

— Єто очєн карашо, — проникливо сказала вона. — Джулія очєн, очєн уважаль Русланд. Нон фашізм. Нон гестапо. Очєн карашо. Іван счастлів свой страна, да? — Вона обочиною стежки підбігла до хлопця й обіруч узяла його за руку вище ліктя. — Скажі, Іван, как до война жіль? Какой твой дєрєвня? Слюшай, тєбя синьйорина, дєвушка, любіль? — раптом спитала Джулія, з грайливою відданістю зазираючи йому в обличчя.

Іван ніяково кліпнув очима, але руки своєї не відняв — од її ніжної близькості в його душі війнуло незвичним теплом.

— Яка там дівчина! Не до дівчат було.

— Почєму так?

— Так.

— Что, пльохо жіль? Почєму?

Хлопець схаменувся, що сказав не те — про своє життя йому не хотілось їй розповідати.

— Так. Всяке бувало.

— Ой, неправда говоріль, — хитрувато скосила вона на хлопця зіркі очі. — Любіль много синьйорино.

— Куди там!

— Твой какой провінція? Какой мєсто ти жіль? Москва? Кієв?

— Білорусь.

— Білорусь. Єто провінція такой?

— Республіка.

— Республіка? Єто карашо. Італьяно монархія. Монте — гори єст твой республіка?

— Ні. Гір нема. В нас більше ліси. Пущі. Річки й озера. Озера найкращі, — мимоволі захоплюючись спогадами, почав оповідати Іван. — Моє село Терешки якраз між двома озерами. Якщо тихого вечора глянеш — не ворухнеться. Мов дзеркало. І

1 ... 17 18 19 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альпійська балада», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Альпійська балада"