Читати книгу - "Дівчата з 13-ї вулиці"

Марек був високим зеленооким блондином із білозубою посмішкою. Одягався із недбалою вишуканістю, проте як на школу, то просто супермодно, круті фірмові черевики, джинси «Левіс», картата сорочка й коротка шкіряна куртка-косуха.

— Шкода! — голосно зітхнула Клаудія, думаючи про день, коли їм доведеться попрощатися, бо він явно не за горами.

Марек був дещо цинічним, але дуже класним учителем англійської, щоправда, із досить незвичним акцентом. Багато хто в класі ходив на додаткові уроки англійської, тож щодо акценту в усіх були різні думки. Марек повільно, але вперто, намагався їх виправляти. Він виявився дуже послідовним і вимагав виконання всіх своїх завдань. Жодного разу не підвищив голосу на уроці й пояснював усе тричі, але не більше.

— Після третього разу навіть корова зрозуміє, — заявив він, не уточнюючи, кого, власне, має на увазі.

Його уроки всім подобалися, завдання надсилав електронкою і йому завжди можна було написати про свої проблеми. Учні слухали англійські пісні й вивчали таким чином різні круті словечка.

З англійської Агата була найкращою в класі, проте ніколи цим не вихвалялася. Марек відразу це помітив і оцінив. На кожному уроці по декілька разів звертався до неї із запитаннями. Звісно, лише тоді, коли ніхто більше не міг відповісти, але всі це відразу зауважили. Вона йому подобалася. Більше, ніж будь-хто інший. Найпізніше це помітила сама Агата. Але в таких справах вона й досі була страшенно наївною, у неї ніколи не було хлопця, бо хто б наважився зустрічатися з такою. Вона взагалі намагалася уникати людей, навіть подруг не мала. Ніхто не знав, де і як вона проводить дозвілля, зрештою, нікого це й не обходило. Аж дотепер.

У п’ятницю англійська в групі Агати й Клаудії була останнім уроком. Того дня Агата абсолютно випадково зіштовхнулася у дверях із Мареком. Той глянув на неї, усміхаючись, і запитав:

— Тебе кудись підкинути?

— Ні, дякую… — знічено відповіла вона.

— Та чого там, у мене якраз із собою два шоломи. Сідай. Куди?

І Агата, сама не розуміючи, що робить, надягла шолом і сіла на мотоцикл Марека. На очах усієї школи.

— Даремно він це робить! — просичала Міс Тропік, визираючи крізь вікно учительської.

Проте Агата вже сиділа ззаду й міцно обіймала Марека. До 6-ї вулиці вони доїхали за якісь три хвилини. Агата зістрибнула з мотоцикла, зняла шолом і віддала Марекові. Подякувала і, не озираючись, пішла до саду. Марек запустив двигуна й поїхав.

І все.

Так мало й водночас так багато.

Уся спаленівши, вона ввійшла до будинку. Обперлася об стіну й довго переводила подих. Власне, нічого не сталося. Але для неї це означало дуже багато. На жаль, Міс Тропік була тієї ж думки. Вона вже сиділа в директорки з рапортом і вони вдвох нарікали на сучасну молодь і навіть прикидали, чи не звільнити бува нового вчителя англійської. Назавтра про цей випадок гула вся учительська, а за нею й уся школа.

Марек заявив, що йому на це начхати. Здається, він і директорці сказав щось таке, мовляв, вона може його звільнити. Але Агата не могла стерпіти настирливі погляди в коридорі, того, що всі перешіптувалися й тицяли на неї пальцями. Усе це спричинилося до того, що вона втратила свою звичну байдужість до всього й усіх. Їй здавалося, що в неї на лобі написано, як він їй подобається. Вона почала викидати коники на англійській або вдавала, наче не розуміє, що він їй каже. Вхопила дві одиниці. Марекові довелося їх поставити, бо вона віддала чистого аркуша на самостійних. Коли її викликали до дошки, заявляла, що нічого не знає. Однокласники стежили за цим з байдужістю. Марек нічого не розумів. Наказав залишитися після уроку.

— У чому справа? — запитав навпростець.

— Ні в чому.

— Що ти виробляєш? Ти ж нічого не написала. Це гол у твої ж ворота.

— То й що? — знизала плечима Агата.

— Схаменися, я ж знаю, на що ти здатна. Ти найкраща в класі, заслуговуєш на шістку.

— Чхати я хотіла.

— Та ну, невже? А може, ти щось мені скажеш? Ми ж були друзями.

Агата дивилася кудись убік, не в змозі видушити бодай слово.

— Що трапилося? — повторив Марек, але вона лише стиснула вуста. Похнюпила голову, ладна розплакатися. Але намагалася бути рішучою.

Мабуть, йому це набридло, бо він раптом заговорив учительським тоном.

— Я не дозволю викидати коники на своїх уроках. Ти єдина людина, з якою можна поговорити. Поводься по-дорослому, гаразд?

Агата кивнула, але продовжувала уникати його погляду. Вона ще не знала, як їй поводитися. Боялася виказати почуття, яке для неї самої стало несподіванкою.

— Я закохався, — промовив він, наче то була якась дурниця.

До Клаудії ніяк не доходило значення його слів.

— Що таке? — спитала вона, зморщивши носа.

— Я закохався, — повторив він.

Вигляд у нього був дуже серйозний.

— У кого? — вона ледь не розреготалася.

— Ти її не знаєш, — похмуро пробурмотів Давид.

Клаудія бачила, що йому важко йде ця розмова, але нічого не розуміла. Усе це виглядало якось дивно. Клаудія, яка постійно повторювала Давидові, щоб хлопець до неї не звикав, бо він аж ніяк не той, про кого вона мріє, раптом відчула ревнощі! І до кого?! Ні, це якась дурка, та пішов він подалі, таких, як він, у неї може бути гать гати!

— Даси собі раду? — запитав він, наче Клаудія була малою дитиною.

Вона лише стенула плечима. Давид погладив її по голові, але вона сахнулася.

— То я побіг. Бувай.

Ступив кілька кроків до дверей і зупинився, ніби чогось чекав.