Читати книгу - "Наступна станція - смерть"

За одним із столиків - немолодий чоловік у номенклатурній трійці і наша жінка. Біля них - офіціант з блокнотом.

ЧОЛОВІК:…і коньячку, коньячку!

ЖІНКА: Ой, ні! Я тільки шампанське п’ю. А коньяку поки що не треба, досить по сто грамів горілочки… у мене є одна ідея. (підморгує чоловікові).

Офіціант відходить.

ЖІНКА: Тут коньяк не дуже… вони його горілкою розводять… А мені ось перед відльотом друзі пляшечку хорошого подарували, справжнього вірменського. Так чому б не випити його просто зараз?

ЧОЛОВІК: Чудова ідея!

Офіціант приносить замовлення, відкорковує шампанське, ставить бокал, горілчані чарки і карафку. Йде. Жінка дістає з сумки сувенірний «мерзавчик» із коньяком, наливає в горілчану чарку чоловікові, озираючись на офіціанта, мовляв, щоб не побачив, ховає пляшечку в сумку.

Чоловік розпливається у посмішці. Потім піднімає чарку з коньяком, встає, зігнувши руку по-гусарськи. Жінка, сидячи, бере бокал із шампанським.

На повторення рефрену романсу: «…щоб мною володіла ти…» чоловік хвацько перехиляє чарку - і тут же хапається за горло і падає долілиць, перекинувши стіл.

Дзвін посуду, вереск жінки, оркестр замовкає…

Річ у тім, що той, котрий став її новою жертвою, мав якусь там рідкісну ваду організму. Отрута на нього подіяла не поступово і за якийсь час після вечері, а одразу. Випив - і миттю впав. Спочатку обличчям об стіл, а далі - на підлогу. Не знаю, хто часом рятує від розплати кримінальний елемент. Зрозуміло, що янголів-охоронців у нього немає, але якийсь антихрист з крильцями, напевне, є. Пояснюю з подробицями.

Отже, клієнт нашої красуні, солідний транзитник в костюмі-трійці випиває чарку коньяку і з гуркотом вирубається. Фізіономія - в один бік, ноги - в другий, стілець - в третій. За звичайних умов увесь зал впірився б у потрібному для міліції напрямі. Офіціанти погнали б на місце події, як дурні з гори. А тут, уяви собі, саме в той момент, коли душа жертви без усяких транзитів летить на небо, до ресторану заходить Муслім Магомаєв під руку зі своєю дружиною, - прізвище забув, але це народна артистка Тамара Синявська. Оркестр негайно врізає: «Ах, эта свадьба пела и плясала!», народ зривається на ноги і починає ляпати в долоні, співак удає, що йому незручно, але приємно, музиканти переходять зі «Свадьбы» на «Катюшу», бо цю пісню його дружина завжди в концертах співає, а в результаті - вже мертвого пасажира помітив один-єдиний офіціант. Та й той не одразу пропхався до столика. І тут треба констатувати, що у нашої дами таки залізні нерви. Вона сама кидається назустріч офіціанту, хапає його за петельки і кричить:

- Моєму чоловікові погано! Де у вас телефон?

Офіціант автоматично показує на двері до вестибюлю. Жінка вигукує:

- Благаю, допоможіть йому, а я по «швидку»!…

І вибігає у вказаному напрямі. Офіціант схиляється над мужчиною, намагається розстібнути йому комір сорочки і розуміє, що то вже зайва процедура. Клієнт більше ніколи і нікому не заплатить. Хіба що Харону… Усвідомлення цього факту мобілізує офіціанта в правильному напрямі. Він не пробує воскресити покійника, а стрімголов кидається до підрозділу міліції. Бориспіль - то не Жуляни, у ньому, між іншим, і митниця є, і прикордонна служба, - для міжнародних рейсів. (Були вони і в Жулянах, на випадок паскудних метеоумов Борисполя, але звідки Олексі було про це знати? - авт.)

Та й хлопці з «Контори» тут не випадкові гості. Плюс міліціонери повітряного супроводу, ті, котрі в цивільному літаки супроводжують. Загін чималий, бо рейсів багато. Через кілька хвилин усе, що було в змозі бігати, стріляти і гавкати, розпочало облаву на прилеглих територіях. Подзвонили військовим льотчикам, які мають в Борисполі свою зону, і їхні вартові негайно перекрили той сектор.

Першою примчала підмога з містечка Борисполя. Столична міліція прибула трохи пізніше, але даішники на КПП харківської траси вже через три хвилини після того, як інформація прийшла в Управу на Богдана, почали зупиняти і перевіряти всі машини, що йшли з боку аеропорту. Їм допомагали хлопці з Дарницького райвідділу. Жінка - як у воду впала. Від’їхати вона не могла теоретично, бо на автобус-експрес була велика черга. Крім того, єдину машину, що встигла відійти за цей час, гальмонули на КПП. На таксі черга була менша, але кілька хвилин все одно треба було почекати.

Я вважав, що жінка приїхала з «ліваком», який чекав її десь поряд з аеропортом, але не дуже на виду. Він же й повіз потім брюнетку, але не через Дарницьке КПП, а лісом до Броварської траси. Максимум - до кінцевої зупинки метро. Старий зі мною не погоджувався:

- Вона нікуди не тікала. Заскочила до жіночого туалету, змила косметику, заховала перуку, потім спокійно забрала з автоматичної камери схову сумку, в якій було щось на взірець літнього плаща, і тихесенько передрімала у всіх під носом. Їй навіть не треба було імітувати пасажирку, що відлітає. На крайній випадок сказала б, що чекає спецрейс із Уренгою з вахтовиками - там її чоловік. Бо, якщо чесно, то самого будинку аеропорту так ніхто і не перевірив. Прочесали кожен кущик, до самої траси, а про зали чекання навіть не подумали.

- От же халепа: здавалось би цього разу свідків більш ніж достатньо…

- Ти пам’ятаєш старе міліцейське прислів’я? «Бреше, як свідок». Я б усі їхні свідчення за один-єдиний відбиток пальчика її віддав. Але - не з нашим щастям. Офіціант казав: вона в то-о-оненьких таких рукавичках була…

- Зате словесний портрет ми, як то кажуть, змалювали. Є з чим працювати. Хоча жінці зовнішність змінити - раз плюнути. Перефарбувала волосся, змінила зачіску, намалювалась, окуляри одягла… ось і тут - окуляри.