Читати книгу - "Закон Хроноса"

— Так, слова ллються з нього струмком,— Оскар оглядав невелику чорну шухлядку, закріплену на спині робота.

Гумбольдт провів пальцями по приладу:

— Пфефферкорн поступився нам власним лінгафоном. Налаштувати його було нелегко, та кілька годин праці — й робота можна розуміти. Тільки от сумніваюся, чи добре це. Він іще той базіка.

— Чи погодиться Тесла з такими змінами? — запитала Шарлотта.

Дослідник знизав плечима.

— Якщо ні, просто знімемо лінгафон. Це займе кілька хвилин. Але щось мені підказує, що він буде в захваті. Так, більше не хочу вас мучити невіданням. Вам же кортить дізнатися, що перебуває в лісі, чи не так?

В Оскара від передчуття серце закалатало швидше.

Він схопив руку Шарлотти й міцно її стиснув.

— Звісно! — вигукнув він.— Коли йдемо?

— Як тільки будете готові. Пфефферкорн приєднається до нас трохи пізніше й займеться останніми приготуваннями. Гадаю, підемо пішки. Це буде трохи довше, але не доведеться знову вантажити Герона на візок.

— Почекайте мене, я тільки перевзуюся в міцніші черевики,— Шарлотта розвернулася й кинулася в напрямку будинку.

Еліза стояла осторонь і задумливо дивилася на Герона. Досі супутниця дослідника поводилася надзвичайно тихо. Не потрібно було володіти даром ясновидіння, щоб зрозуміти, що механічний чоловічок їй не подобається. І не сподобався від тієї самої миті, коли вона вперше його побачила.

Поки батько налаштовував лінгафон, Оскар скористався з нагоди, щоб із нею поговорити.

— Привіт, Елізо! З тобою все гаразд?

— Чому ти запитуєш?

— Ти останнім часом дуже замислена. Здається, ти єдина, кому не сподобалося збільшення у нашій родині.

Жінка слабко посміхнулася:

— Це так помітно? Мене не складно розгадати. Із цим потрібно щось робити…

— Чим тобі не подобається Герон? По-моєму, він зовсім нешкідливий. Ти боїшся, що він може заподіяти нам неприємності?

— Не те,— тихо відповіла Еліза.— Не можу навіть пояснити, але від нього виходить якесь незрозуміле відчуття небезпеки. Не від нього самого, завваж, а від того, що він може зробити.

— Незрозуміло…

Еліза посміхнулася.

— Мені теж, якщо тебе це втішить. Але ти не хвилюйся. Все це буде в далекому майбутньому.

Оскар насупився. Еліза часто відчувала подібні речі, і майже завжди вони підтверджувалися. Вона мала здатність бачити те, що перебуває далеко в минулому або в майбутньому.

— Потрібно сповістити про це батька?

Жінка похитала головою:

— Ні, не треба. Я можу помилятися.

Вона поцілувала його в щоку і вийшла в напрямку кухні. З будинку вже бігла Шарлотта. Вона перевзулася, і очі в неї сяяли від передчуття.

— Я готова,— гукнула дівчина.— Можемо починати?

Вілма бігла поряд із Героном. Обидва не відрізнялися особливою швидкістю і являли собою дивну пару. Оскар ішов просто за ними й чув, про що вони розмовляють.

— Дивна конструкція із трьома пальцями на ногах…

Яке в тебе найменування?

— Найменування? Я… Вілма.

— Саморушна наземна одиниця Вілма, хто твій конструктор?

— …Ніякого конструктора. Вилупилася… З яйця… Птах.

— Ти вмієш літати?

— Ні.

— Тоді… ніякий ти не птах.

Вілма обурено розправила свої куці крильця й затріпала ними в повітрі.

— Дзьоб, пір’я, крила… Птах!

— Ніякий не птах.

— Ні, птах,— сердито застрибала Вілма.

Оскар посміхнувся. Вілма не на жарт розхвилювалася. Вона щосили намагалася переконати робота, що є птахом, але Герон стояв на своєму. З його механічного нутра долинало гудіння несхвалення.

— Недостатньо обґрунтувань… Птах = літати… Визначення однозначне.

— Він іще не знає, що існують птахи, які не вміють літати,— шепнув Оскар Шарлотті.— Схоже, нам доведеться поповнити його короткий довідник. Бідолашна Вілма! Вона нетямиться від обурення. Мені здавалося, вони стануть друзями, але якщо так піде й далі, то до цього ще дуже далеко.

Герон обернув до них голову. Очі в нього звузилися.

— Не так голосно,— порадила йому Шарлотта.— адаю, він має дуже гарний слух. Якщо будеш і далі так говорити, можеш зачепити його почуття.

— Почуття? — посміхнувся Оскар.— Хочу тобі нагадати, що він складається із шестірень, листового заліза та складних схем. Для справжніх почуттів потрібне серце.

— Можна подумати, почуття виникають у серці,— фиркнула Шарлотта.— Хочеш, я пошию маленьке серце з оксамиту і вкладу йому в груди? Тоді він точно стане найчутливішим роботом на Землі.

Вони перезирнулися й розсміялися. Герон відвернувся й попростував далі нерівною лісовою стежкою.

Перед хатиною на них уже чекав Юлій Пфефферкорн. Він прибув на автомобілі, що димів, і привіз важенну скриню. Мотор машини тихо працював на холостому ходу.

— Знову! — пробурчав Пфефферкорн.— Ми домовлялися на п’яту годину. Я чекаю на вас тут уже не менше двадцяти хвилин!

Гумбольдт кивнув на Герона:

— На жаль, наш маленький друг не занадто швидкохідний. Схоже, доведеться постачити його ще й гусеницями.

— Краще не треба,— заперечив винахідник.— Тесла не буде в захваті, якщо ми почнемо щось змінювати в його машині. Крім того, такі речі краще обговорювати без робота. Ми ж не знаємо, що він потім розповість своєму творцеві. Як гадаєш, Героне, ти можеш мовчати?

— Повністю автоматизований виробничий пристрій Т-301 запрограмований записувати й повідомляти… Приховання інформації може привести до серйозних збоїв у системі.

На секунду здалося, що Пфефферкорн ось-ось лусне від злості, але він зовсім несподівано розсміявся.

— Ось тобі, Фріце! Балакучий, як сорока. Краще будемо