Читати книгу - "Поміж двох орлів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Всі бачили, що оддалік фортеці (щоб не долітали ядра) серед придворних розташувався король Сигізмунд III. Звідтам його величність хотів бачити, як його військо здобуде фортецю, яку сто років тому втратив Сигізмунд II. Виявилося, чекали саме появи короля. Всі почули звуки королівських трубачів, і війська, вибрані для штурму, зрушили з місця.
За дійством спостерігали всі, хто не був задіяний на будівництві шанців. Не спускали очей і з фортечних мурів. Спочатку виглядало, що спостереженням оточені і обмежаться, настільки спокійно ті себе поводили, але як тільки німці перейшли невидиму межу, дружно вдарили чотири гармати. Польоту ядер видно не було, але невдовзі серед німецької піхоти пролунав вибух. Інші три до цілі не долетіли, але всі розуміли, що це тільки початок.
Гармат у фортеці було мало, і всіх їх смоленці поставили перед наступаючою німецькою піхотою. Дуже скоро гармати пристрілялися, і майже кожен постріл потрапляв у ціль. Навіть найбільшим оптимістам стало зрозуміло, що ефекту, на який сподівався Людвік Вайнер, досягнути не вдалося. Його військо спочатку зупинилося, а потім повільно відступило на відстань, недосяжну для фортечних гармат. Побачивши це, воєвода наказав підкотити ближче власну артилерію і почати обстріл мурів. На розчарування Вайнера (а з ним і короля) ядра не долітали до стін, і лише одне вщент розбило край однієї вежі, поховавши під уламками всіх, хто там був. Оскільки у фортеці залишалося ще тридцять вісім веж, успіхом це назвати було важко.
Тим часом Новодворський зумів підійти до Авраамівської вежі і закласти дві петарди. Коли їх підірвали, кавалер наказав трубити загальний наступ. Тут виявилося, що королівські трубачі, які мали це зробити, побоялися йти разом з рейтарами. Частина стіни, що обвалилася, могла стати чудовою підмогою для наступу вгору, але наступу не було. Піхота, що стояла позаду, чекаючи на сигнал наступу, його так і не дочекалася, гадаючи, що справа провалилася, і відступила. Підривники, залишившись один на один з ворогом, що переважав їх і чисельністю, і озброєнням, також покинули поле бою. Коли ж оборонці перекинули на Авраамівські ворота дві гармати, стало зрозуміло, що сміливий задум не вдався.
Станіславу Жолкевському підсумок штурму став зрозумілий заздалегідь, ще коли німецькі ряди тільки почали падати від розривів ядер. Він навіть не дочекався завершення штурму і відбув у свій монастир. Відпочивати не став. Схилився над мапою, роздумуючи про майбутні дії.
Так за мапою його і застав посланець короля.
— Ваша милосте! — озвався ротмістр Дунковський. — Їх королівська величність просить вас прибути до нього.
Жолкевський здивовано підняв голову.
— Навіщо? — запитав він. — Оточені здалися на милість короля?
На обличчі ротмістра майнула непомітна посмішка.
— Їх величність збирає раду, — повідомив він. — Чекають лише вашу милість.
Переступивши поріг будинку, де оселився Сигізмунд III, Станіслав Жолкевський побачив, що чекають дійсно його одного. На відміну від вчорашньої ради, настрій у присутніх був не такий мажорний, та й король сидів похмурий.
— Як вам відпочивалося, ваша милосте? — замість привітання поцікавився Сигізмунд.
— Дякую, ваша величносте, я відпочив, — відповів гетьман.
— Тоді добре, що відпочили, бо перед нами важка задача. На жаль, панові воєводі Пуцькому не вдалося захопити фортецю. Ми всі були свідками героїзму війська пана воєводи, але сили були нерівні, — говорив король. — Я готовий вислухати ваш детальний план, пане гетьмане, щодо подальших дій. Отже, нам вирушати на Москву, чи все-таки спробувати взяти фортецю?
Станіслав Жолкевський вже був готовий до подібного питання, тому впевнено почав:
— Ваша величносте! Насмілюся внести певні корективи у мій попередній план. На жаль, виявилося, що фортеця укріплена значно сильніше, ніж нам здавалося ще вчора, саме тому панові воєводі не вдалося досягти успіху. Якщо йти на Москву, то тут доведеться залишити до десяти тисяч війська. Йти в глиб Московії з п’ятьма тисячами війська, до того ж напередодні зими, — дуже ризиковано. Насмілюся припустити, що й московити не ризикнуть напасти на нас узимку.
— Ви пропонуєте залишитися? — запитав Ян Потоцький.
— Саме так. Оточити фортецю шанцями, зробити так, щоб ніхто не зміг ні зайти до неї, ні вийти. Поки можливо, відправити людей за мортирами. Лише так можна зруйнувати фортечні мури. Та й стріляють вони з більшої відстані. За зиму і весну можна спробувати зруйнувати стіну в кількох місцях.
Сигізмунд, а з ним і присутні, задумалися. Король про себе відзначив, що польний гетьман має слушність, але зізнаватися у своїй помилці він не хотів. Мовчанка затяглася і могла продовжуватися, але тут у кімнату вбіг захеканий краківський кастелян.
— Ваша величносте! Пробачте, що перериваю вашу раду, але до міста з півдня підходить якесь військо! — випалив він.
8Тарас Сопоха розігнув спину і подивився туди, куди були спрямовані погляди інших. Сотні Валентина Роговського, куди влився загін Сідельника, було наказано розчистити місце, де планувалося поставити гармати для обстрілу. Самих гармат поки що не було; їх ще належало доправити до Смоленська, але ротмістр — напрочуд молодий франтуватий офіцер, гордий своєї високої, як він сам вважав, місії, — наказав підготувати редут для гармат заздалегідь. От загін Микити Сідельника разом з самим десятником і старався копати кам’янисту землю. Так при роботі вони і почули про наближення невідомого війська.
Прибулих було багато. Вони наближалися, здавалося, безладно, чим відрізнялися навіть від слабо навчених гайдуків пана гетьмана, але це враження невдовзі пройшло. Навіть Тарас помітив, що серед безсистемної побудови військових порядків всередині цієї озброєної маси все ж зберігається порядок (принаймні штовханини не було).
Тарасові кинувся у вічі дивний, як на нього, одяг прибулих. Він із здивування помітив, що саме так він сам і ходив удома (правда, крім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.