Читати книгу - "Поміж двох орлів"

— Хто ними керує?

— Воєвода Шеїн[20]. Якщо судити з тих чуток що доходять до нас, ми зіткнулися з гідним суперником.

— Що ж ви пропонуєте? — запитав канцлер Сапіга. — Не брати фортецю?

— Саме так.

Ці слова польного гетьмана викликали у присутніх шум. Ті на мить навіть забули про присутність короля. Сигізмунд не спішив припиняти суперечку. Він хотів, щоб вельможі висловилися проти пропозиції гетьмана. Сам же Сигізмунд вже прийняв рішення.

Гамір припинився так само несподівано, як і почався. Вельможі якось одночасно замовкли, засоромившись своєї нестриманості. У кімнаті настала тиша.

— Що ви пропонуєте? — запитав король.

— Залишити біля фортеці частину війська. Або взагалі нікого не залишати і йти одразу на Москву, де нас чекають.

— А Смоленськ?

— Смоленськ сам віддасться нам, як тільки ми захопимо Москву.

— Ви пропонуєте у себе в тилу залишити укріплену фортецю? — запитав Ян Сапіга.

— У цьому нічого страшного немає. Без Скопіна смоленці не мають шансу на успіх.

Тут підвівся Людвік Вайнер.

— Ваша величносте! З вашого дозволу я дозволю собі заперечити панові гетьману.

Всі з цікавістю подивилися на Вайнера. А той спокійно продовжував:

— Нехай вашій величності буде відомо, що в Німеччині є більш неприступні фортеці і, тим не менше, мені доводилося брати їх. Смоленська фортеця не може похвалитися ні розташуванням, ні стінами, ні оборонцями. Перебіжчики розповідають, що власне воїнів у фортеці не більше п’яти тисяч. Не розумію, чому пан гетьман так боїться штурму?

— Та тому, що нас зустрінуть не п’ять тисяч, а всі сорок! — запально відповів Жолкевський.

— Почекайте, ваша милосте! — зупинив його король і, звертаючись до Вайнера, запитав: — Ви впевнені, що зможете вже завтра взяти фортецю?

— Так, ваша величносте! Завтра захисники Смоленська приспустять перед вашою величністю свої стяги! — впевнено сказав Людвік Вайнер.

Король Сигізмунд лише розвів руками.

— Тоді нехай пан гетьман поки що відпочине! — сказав він. — Я гадаю, що дорога сюди стомила вас. Відпочиньте, а завтра ви нам будете потрібні. При здачі фортеці ваша присутність, пане гетьмане, обов’язкова.

Станіслав Жолкевський сприйняв сказані із сарказмом слова короля спокійно, тільки зрадницьки затремтіла нижня щелепа. Тим не менше гетьман нічим не виказав себе, лише схилив на знак згоди голову. Тут подав голос мальтійський кавалер Бартоломео Новодворський[21].

— Ваша величносте! Прошу вашого дозволу приєднатися до достойного пана воєводи, — мовив він.

— Що ж, якщо воєвода Пуцький не проти того, щоб розділити з кимось славу взяття фортеці, то нехай буде так! — згодився король і розпустив раду.

Уже надворі гетьмана Жолкевського настиг канцлер Лев Сапіга.

— Це безумство! — без вступу сказав Жолкевський. — Завтра німецька піхота поляже під стінами фортеці. Але знаєте, що мені більше шкода?

— Новодворського? — запитав Сапіга.

— І наших поб’ють також! — підтвердив гетьман.

— Кавалер Новодворський за своє життя ще нічим визначним не прославився, тому він вважає, що саме тут його щаслива зоря, — пояснив канцлер.

— І все ж, пане канцлере, хоч як би його величність не хотів завтра побачити схилені перед ним корогви — нам робота також знайдеться.

— Ви про що?

— Пане канцлере! Якщо вже мене поставили над військом, то прошу виконувати мої накази. Вам слід переправитися на той берег Дніпра і викопати там шанці. Причому так, щоби можна було спокійно відбиватися і з боку фортеці, і з боку Москви, якщо, звичайно, Скопін надумає повернутися у Смоленськ.

— Тобто ви вважаєте, що у Вайнера немає жодних шансів? — запитав Лев Сапіга.

— А ви іншої думки? Ми маємо бути готові до тривалої осади, а те, що її не уникнути — його величність зрозуміє вже завтра.

Лев Сапіга подивився на освітлену призахідним сонцем фортецю.

— Моїй піхоті буде важко копати землю і спостерігати за тим, як інші штурмують фортецю, — зізнався він.

— Воєвода Пуцький хоче взяти собі всю славу взяття Смоленська, — відповів Жолкевський. — Я взагалі здивувався, що він згодився Новодворському допомагати.

Звістка про те, що німці штурмуватимуть фортецю, а інші на це лише споглядатимуть, миттєво рознеслася табором і спричинила жваві розмови. Одні (старші) лише скрушно хитали головами і про себе раділи, що принаймні завтра смерть від них відвернеться; молодь же рвалася у бій.

Подібні настрої панували у загоні Микити Сідельника. Після пертурбацій, що звичайно трапляються з військами по прибуттю до місця призначення, Тарас Сопоха разом із загоном потрапив під командування ротмістра Роговського, зовсім молодого командира, для якого прихід під Смоленськ був першим подібним походом. Ротмістр і приніс у свою сотню цю новину. Сам Роговський дуже хотів завтра бути на місці Новодворського, але король дозволив приєднатися до німців лише кавалерові.

— Нічого, — заспокоїв Сідельник. — На нас також вистачить фортець. Кажуть, Москва — більше місто. Ще встигнемо навоюватися.

— Так Москва сама здасться! — висловив сумнів Тарас. — Так каже пан гетьман!

— Тоді повернемось додому не воювавши і з великою торбою золотих.

Але перед тим, як наповнити торбу хоч чимось, треба було пережити завтрашній день. Відсторонений від штурму гетьман демонстративно навіть не цікавився підготовкою півтори тисячі німців до майбутнього бою. Він лише здалеку споглядав, як Людвік Вайнер шикує своє військо навпроти Копитських воріт, а кавалер Новодворський зі своїми ста