Читати книгу - "Шовк"

Ще чотири дні він жив розсудливо, нічого не змінюючи у повсякденних ритуалах. На п’ятий день зранку він надягнув елегантний сірий костюм та поїхав до Німа. Сказав, що повернеться завидна.

На вулиці Москат, 12 усе було так, як за три роки до того. Свято, що почалося так давно, і досі не скінчилося. Дівчата були всі молоді і всі француженки. Піаніст награвав під сурдинку мелодії, що мали російський колорит. Утім, чи то він постарішав, чи то якийсь біль йому дошкуляв – він уже не пригладжував правою рукою волосся після кожної п’єси і не казав тихо: «Voilà». Сидів безмовний, розгублено дивлячись на свої руки.

Мадам Бланш прийняла його не зволікаючи. Волосся чорне, блискуче; обличчя східне, досконале. Маленькі сині квіточки на пальцях, на зразок перснів. Біле вбрання, довге, напівпрозоре. Голі ноги.

Ерве Жонкур усівся перед нею. Витяг листа з кишені.

– Ви мене пам’ятаєте?

Мадам Бланш відповіла, ледь помітно схиливши голову.

– Я знову маю до вас прохання.

Він простягнув їй листа. Вона не мала жодних причин це робити, але взяла його і розгорнула. Глянула по черзі на кожен аркуш, відтак підвела погляд на Ерве Жонкура.

– Мені не подобається ця мова, monsieur. Я воліла б її забути, воліла б забути ту землю й моє життя там також, забути все.

Ерве Жонкур не поворухнувся, стискаючи руками підлокітники крісла.

– Я прочитаю вам цей лист. Я це зроблю. І не братиму грошей. Але хочу взяти з вас обіцянку: не звертайтеся більше ніколи до мене з такими проханнями.

– Обіцяю вам, мадам.

Мадам Бланш подивилася йому просто у вічі. Потім глянула на перший аркуш листа – рисовий папір, чорна туш. І почала читати.

– Мій коханий пане, нічого не бійся, не рухайся, мовчи, і нас ніхто не помітить.

Залишайся таким, я хочу дивитись на тебе, я вже дивилася на тебе, але ти мені не належав, тепер ти мій, але не наближайся, благаю, залишайся там, де ти є, ми маємо ніч для себе, і я хочу дивитись на тебе, я ще не бачила тебе таким, віддай мені твоє тіло, твою шкіру, заплющ очі, почни пестити себе, благаю, – говорила мадам Бланш.

Ерве Жонкур слухав.

– Якщо можеш, не розплющуй очей, приголуб себе, твої руки такі гарні, я стільки мріяла про них, тепер я хочу їх бачити, мені приємно бачити їх на твоїй шкірі, ось так, благаю тебе, продовжуй, не розплющуй очей, я тут, ніхто не може нас побачити, та я поряд з тобою, приголуб себе, мій коханий пане, попести свою стать, прохаю тебе, повільно…

Японка зупинилась.

– Читайте далі, прошу вас, – сказав Ерве.

– …твоя рука така красива у цьому русі, не зупиняйся, мені подобається дивитись на неї та дивитись на тебе, мій коханий пане, не розплющуй очей, не зараз, ти не мусиш боятися, я поряд з тобою, ти це відчуваєш? Я тут, я можу доторкнутися до тебе, це шовк, ти це відчуваєш? Це моє вбрання, не розплющуй очей, і ти отримаєш мою шкіру, – тихо читала вона голосом жінки-дитини, – ти отримаєш мої вуста, коли я доторкнусь до тебе, вперше я зроблю це вустами, ти не будеш знати де, у якусь мить ти відчуєш тепло моїх вуст на собі, ти не можеш знати де, якщо не розплющиш очей, не розплющуй їх, ти відчуєш мої вуста там, де не знаєш, несподівано… – Ерве слухав, нерухомий, з кишеньки сірого костюма стирчав сніжно-білий носовичок. – Може, це будуть твої очі, я доторкнуся вустами до повік та вій, ти відчуєш, як тепло проникає до твоєї голови і мої вуста на твоїх очах, усередині, а може, на твоєму животі, я торкнусь вустами там, внизу, ледь відкрию їх, спускаючись помалу, – казала жінка, схиливши голову над листом, одна рука її лежала на шиї, повільно спускаючись. – Припустімо, що твій член увійде до мого рота, проникне між моїми вустами, натисне на мій язик, моя слина потече по твоїй шкірі, далеко, до твоєї руки, мій поцілунок та твоя рука на твоєму члені. – Він слухав, уп’явши погляд у срібну раму без картини, що висіла на стіні. — Аж доки нарешті я не поцілую тебе в серце, тому що я тебе жадаю, я буду кусати шкіру, котра пульсує над твоїм серцем, тому що я тебе жадаю, і, коли твоє серце буде між моїх вуст, ти будеш моїм, насправді, з моїми вустами у серці