Читати книгу - "Інґа"

href="#c_140" id="aintlink145" name="aintlink145">{140}. І попри свою цнотливу натуру, Кік подобалося розповідати легкі непристойності, особливо, коли вона витримувала анекдот до кульмінації, не засміявшись передчасно. Типовий жарт Кік, який вона оповідала у своїй манері правильної англійської вимови, був про американця, який поділився з консервативним англійцем рецептом власного улюбленого сніданку — «Завернутися під ковдрою із солоденькою»[6]. Англієць пішов до друзів у клуб розповісти цю «жахливо смішну історію». «Я спитав його: “Який ваш улюблений сніданок?” І знаєте, що він мені відповів? “Завернутися під ковдрою з полуничним дже-е-емом”»{141}, Кік ледь могла закінчити, так голосно вона сміялася.

У вісімнадцять Кік заручилася з 23-річним спадкоємцем власника корабельної компанії Пітером Ґрейсом, та незабаром після прибуття до Англії вона розірвала заручини, бо закохалася у Біллі Кавендіша, маркіза Гартінґтонського. Він мав стати герцогом Девонширським, що робило Кавендіша одним із найзаможніших людей Британії. На відміну від більшості жінок, які мріяли заарканити Кавендіша, його багатство не настільки приваблювало в ньому Кік, адже вона і сама була донькою одного із найзаможніших людей Америки. Кавендіш подобався їй красою і лагідністю, а він обожнював Кетлін, бо її радісний ентузіазм витягнув його з власної мушлі{142}.

Хоча для пари існувала серйозна перепона. Кавендіші належали до кола найвідоміших англійських протестантських родин. Натомість Кік була глибокою і неприкритою католичкою. Вона могла вклякнути і молитися при своїх друзях, якщо раптом згадувала, що забула проговорити щоденну молитву. Щоб не впасти у смертний гріх, Кік, напевно, наполягатиме, що всі її діти від цього союзу будуть католиками. З огляду на те, що герцог Девонширський мусив призначати англіканських священиків різних парафій у величезних володіннях родини, Кавендіш замислився, як його нащадки-католики зможуть виконувати таке зобов’язання.

Вирішення цієї дилеми відклали, бо Кік відіслали назад до Сполучених Штатів, коли розпочалася війна. Вона марнувала час із товаришками, доки влітку 1941 року не зателефонувала подрузі Пейдж Гайдкопер і не попросила допомогти їй отримати роботу. Одержавши вже підвищення до відділу міських новин, та вмовила Уолдропа призначити Кік своєю новою секретаркою/асистенткою.

Прагнучи адаптуватися до посади, Кетлін намагалася приховати той факт, що вона є донькою неймовірно заможного колишнього посла. Займаючись соціально-благодійницькою діяльністю після роботи, вона «обережно завертала у паперовий пакунок»{143} свою норкову шубку. Коли її колега зазирнув туди, побачене викликало абсурдні плітки, буцімто цнотлива Кік — коханка старого ловеласа-багатія.

З огляду на схожість їхніх характерів, сусідство відділів у редакції Times-Herald, а також сусідство — лише за кілька кварталів одна від одної, — Інґа і Кік швидко потоваришували. Кетлін поділилася своїм занепокоєнням стосовно Кавендіша і шукала поради у Інґи, особливо відтоді, як та почала зустрічатися із ще одним журналістом з їхньої редакції — Джоном Уайтом, позером-ексцентриком і найкращим есеїстом газети. Інґа, як завжди, довела, що вміє слухати. Вона час від часу давала Кік поради, але сама не розповідала про власне минуле, хоча нова колега й не помилялася стосовно минулих космополітичних днів.

Її особливо вражали глибоке знання Інґи багатьох іноземних мов, позаяк в самої Кік цього не було. Друзі розповідали, що під час подорожі Францією вона намагалася розмовляти з парижанами англійською із французьким акцентом. Так само вона робила в Італії. Одного разу, коли її в міському автобусі почав обмацувати один італієць, вона закричала: «Стоппа автобус! Стоппа автобус!»{144}.

Не зрікаючись власних цінностей, Кік розуміла, що стосовно життєвої мудрості Інґа походила з іншої касти. Вона знала лише одну людину, рівну Інзі за поглядами, розумом, знаннями світу і шармом, і це був її улюблений старший брат Джек. На початку жовтня 1941 року ВМФ мав призначити його на посаду у Вашинґтоні. Кік була заінтригована як ніколи.

Розділ 10
«Шарм, що змушує птахів злітати з дерев»

Джек і Кік Кеннеді обожнювали одне одного. Вони були ближчі між собою, аніж з будь-ким іншим серед рідних братів і сестер. Схожі за духом, жваві і бунтівні (принаймні, наскільки дозволяв їхній батько). До його зустрічі з Інґою Кік залишалася справді єдиною жінкою — і єдиним членом їхньої родини, — з ким Джек був щирим, бо «я завжди знав, що вона мене любить»{145}. Один друг сім’ї якось сказав, що Джек і Кік виглядали «часом такими схожими, що я вважав їх близнюками»{146}.

У випускному класі Джека в Чоуті батько надіслав йому листа, щоб сказати, як багато той значив для сестри. «Вона відчуває до тебе любов і відданість, і ти маєш дуже пишатися, що заслужив їх, — написав Джозеф Кеннеді. — Вона вважає тебе найкращим з усіх хлопців, що коли-небудь жили, а твої листівки викликають найбільше сміху в її монастирі»{147}.

Поки решта клану Кеннеді вважала, що найстаршому з братів Джо-молодшому судилося стати кимось великим, Кік була білою вороною, адже вірила у Джека, як у найкращого з Кеннеді. Вона захоплювалася усім, що він зробив, і всіма його мандрами — навіть до Радянського Союзу. Коли двадцятичотирирічний Джек приїхав у Вашинґтон, то мав на той час вже виданий за рік до того бестселер «Чому Англія спала», в якому намагався пояснити неповороткість Великобританії у питаннях переозброєння у протистоянні з дедалі наростаючою нацистською загрозою.

Незабаром після прибуття у