Читати книгу - "Panicoffski"

Фабі перевірила повідомлення на мобільному. Виявилося, що намагалася дзвонити Тасі. Вона залишила месидж на автовідповідачі: «Ага, мобільний відключено. Значить, трахаєшся з Освальдом». Ми з Фабі реготали, коли це почули. «Ти знаєш, було так смішно, коли Тасі мене весь час допитувала, чи переспала я вже з тобою. А я — ні та ні. А потім вона так зраділа, коли вже наче сама була з нами у ліжку». — «Це незла ідея, — кажу. — Мусимо про це серйозно подумати. Тобі б цього хотілося?» «Взагалі це мене хвилює, якщо хочеш, я могла б спробувати з нею про це поговорити. Знаєш, вона така розкута в усьому. Коли ми говоримо між собою, вона таке заправляє! Мені це якось незвично і, сказати чесно, соромлюся трохи. Але дуже цікаво. Якийсь новий досвід у житті, коли бачу, що отримую задоволення в усьому. Щось надзвичайне! Хочу жити до максимуму, дослідити свої ліміти. Знаєш, що Тасі купила собі вібратор і скрізь із ним грається? Раз вона робила це у ванні й мало не втопилася. Тепер вона розпитує такі подробиці про нас із тобою в ліжку, що иноді доводиться, попри сором, змушувати себе відповідати. Але коли все-таки відповідаю, то мало не дістаю орґазму». — «Фабі, пообіцяй мені, що й ти купиш собі таку іграшку, як Гасі, й будеш з нею бавитися щоразу, як подумаєш про мене. Або я тобі зроблю подарунок?» — «Ні, я сама, обіцяю».

Потім вони довго говорили телефоном. Фабі сиділа гола в ліжку, иноді червоніла, иноді сміялася, а коли говорила сама, я зі здивуванням усвідомив, як багато розумію. У принципі, знаючи еспанську, це неважко, треба лише звикнути до звучання бразилійської португальської. Цілком природно, що спілкування з нею і з иншими бразилійцями неминуче призвело до виокремлення слів із суцільної початкової каші.

— Приїдь, ну, приїдь, — повторювала Фабі до слухавки й, очевидно, наражалася на якісь сумніви з иншого кінця так званого дроту. Нарешті до мене: «Вона хоче поговорити з тобою».

«Привіт, Тасі. Що робиш, Фабі казала, що маєш нового бойфренда? А який він? Любиш його дуже? Ні? Мене любиш? Це — добре. Слухай, я весь час згадую наші поцілунки в «Сальвадорі». А тепер ми тут з Фабі лежимо голенькі, думаємо про тебе. Нам тебе дуже бракує. Дуже!» — «Ну, так, Освальдо, розумник. Слухай, а чом тобі не вислати до мене Фабі? За хвилю приїде мій бойфренд, ми їй покажемо, що таке насолода! — її голос радіє. — Ну, добре-добре вже, я подумаю, може, наступним разом, я сама домовлюся з Фабі, боюся лише, щоб вона мене після цього не зненавиділа».

Отже, дарую: я розробив методи нейтралізації болю на випадок, якщо кохання твого життя йде від тебе, або якщо її просто довго нема поруч і її дуже бракує. Ви кажете: тут нічого не вдієш. А я кажу: а от і ні — ще й як вдієш! Треба лише знати як. Мати know how. Ось у чому секрет. Я як природжений науковець розробив систему нейтралізації сам. Зараз, коли минуло два тижні відтоді, як Фабіана була востаннє в моєму «тропічному світі», я, аби не збожеволіти, запускаю захисний механізм. Не знаю, чому вона зникла і сама не дзвонить, і не відповіла на мій один дуже коректний і дотепний телефонний месидж. Коли мені не відповідають, я двічі набридати не буду.

Минулого разу я лише спитав її, як просувається той дуже повільний процес відходу від Ніка. Вона це запитання зустріла якось напружено. Відбулася тими самими відповідями, що й раніше: поки, мовляв, залишити його не можу. Поступово я в'їхав у будову їхніх стосунків: наприклад, четвер є небажаним днем для спроб зустрітися з Фабі, бо з якихось причин вони завжди кудись разом виходять у цей день. Це така собі, знаєте, ніч лише для них — двох голуб'ят. І це поза всілякими прийманнями, виставками, артистичними вечірками, на яких вона його теж супроводжує. «Уяви собі, — каже Фабіана мені минулого разу. — Підходить до мене на вечірці якийсь скульптор, чи що. Заявляє, що він найкращий друг Ніка. А Нік ось тут поруч за два метри стоїть і з кимось розмовляє. Але музика грає досить голосно, Нікові розмови не чути. А цей мені каже, що в нього, бачте, нині новий проект: малярські композиції на жіночому тілі. Він, мовляв, хоче створити мапу землі з жінок. Тож чи не погоджуся репрезентувати Бразилію? Ну, я й не знаю, що сказати. Усміхаюся. А він бере з таці в кельнера два келихи шампана, один подає мені, а тоді верзе щось про те, що на цій вечірці є одна жінка, в яку він закоханий. Дуже закоханий. Я кажу: в такому випадку дуже ціную, що він при цьому витрачає час на мене. А він так якось патетично заявляє, що та жінка не зна про його почуття. Ну, мені вже досить нудно стає. Озираюся, куди б перескочити. А той «скульптор таємного кохання» раптом випалює, що ця жінка — я. Уяви, а я його взагалі вперше бачу! Я йому: та ти збожеволів? Як можеш казати, що Нік — твій друг? Ти ж знаєш, що я — з ним, і з першого разу кажеш мені такі речі?

А иншим разом були ми в лондонському ресторані «Веселий гусар», то там взагалі якесь лайно мені нахабно за пасок записку запхало. Я навіть і не відчула. Тоді бачу — картка. На ній: «Не знаю, чи маю хоча б найменший шанс, але не вибачу собі, якщо не спробую. Я просто в нестямі від тебе. Подзвони, якщо маєш серце. Мій телефон такий…»

Отже невинно так зачіпаю це питання: «То навіщо воно тобі треба? Кидай це все. Будь