Читати книгу - "Нестор Махно"

друкарень для видання анархістської літератури; 3) вільну участь у виборах та підготовці V Всеукраїнського з’їзду рад для анархістів та махновців; 4) створення в махновському районі незалежних «вільних рад», визнання автономії самоврядного махновського району на федеративно-договірних засадах. Четвертий пункт був найголовнішим у торгах і визначав фактичну мету махновської боротьби. Однак якщо всі інші пункти були прийняті більшовиками, то 4-й пункт не був підписаний радянським керівництвом. Більшовики всіляко затягували час, обіцяючи, що тільки після узгодження з Москвою 4-й пункт буде підписано, хоч насправді підписувати його вони й не збиралися.

Махновці лише після підписання угоди зрозуміли, що забули в ній обумовити питання постачання та фінансування своїх частин, що згодом призвело до повної відмови керівництва червоних постачати махновцям харчі, зброю, спорядження. Набоїв зі складів Червоної армії махновці отримали дуже мало: 300 набоїв для гармат та 20 тис. набоїв для кулеметів.

Фрунзе поставив перед махновцями завдання: глибоко врізавшись у білогвардійський тил, розгромити ворожі комунікації та оборонні позиції біля Маріуполя, спробувати захопити Кримський перешийок і при вдалому розвиткові подій прорватися до Криму. Уже 20 жовтня 1920 р. махновці почали бойові дії — махновська Ударна група увійшла в тил супротивника в районі Синельникового і допомогла червоним зайняти Олександрівськ. 24 жовтня махновці вийшли в глибокий тил білих і захопили Оріхів, Пологи. Тоді ж почався наступ 13-ї армії червоних по всьому фронту. 25 жовтня махновська група вдарила на Гуляйполе, де розташовувалися значні сили Донського кінного корпусу, а також 2 танки та 8 аеропланів. Цілий день бою за Гуляйполе коштував махновцям великих втрат (близько 2 тис. повстанців убитими, пораненими, полоненими), але заволодіти Гуляйполем повстанці так і не змогли. Лише в ніч проти 26 жовтня, з підходом основних сил Махна, Гуляйполе було звільнене від білогвардійців. Уже ввечері 26 жовтня для нового рейду проти білих було сформовано похідну кримську групу махновців (10 тис. шабель і багнетів, 800 кулеметів, 16 гармат) під командою Каретникова. У Гуляйполі залишилася Тилова група, штаб армії і сам батько. Така похапливість у новому поході махновців пояснюється різкою розмовою Фрунзе з Махном, у якій командувач фронту вилаяв батька за невдалу операцію біля Гуляйполя, яка не була передбачена планом Фрунзе. Фрунзе планував захопити Гуляйполе силами червоних і не допустити махновців до їхньої «столиці». Махно звинувачувався в ухилянні від походу в Крим по тилах білої армії. 27 жовтня махновська кримська група Каретникова, рейдуючи маршрутом Гуляйполе—Мелітополь, захопила у Великому Токмаку та Мелітополі значні трофеї: 6 панцерних потягів, 7 аеропланів, 2 танки, 18 гармат, а також 3 тис. полонених.

Червоне командування та ленінське керівництво підганяли Фрунзе з початком штурму Криму. Їм хотілося за будь-яку ціну приурочити розгром Врангеля до 7 листопада — до 3-ї річниці Жовтневого перевороту, і нікого не цікавило, яких жертв це коштуватиме. Фрунзе розробив план, за яким першими до Криму мали увійти махновці, переправившись через Сиваш на Литовський півострів — у тил перекопських укріплень. На махновців лягла небезпечна місія, що загрожувала Повстанській армії повним знищенням, і деякі махновські командири підозрювали, що цей план — пастка. Вода в Сиваші почала прибувати і незабаром навіть на бродах перевищувала людський зріст. У тиху погоду вода на бродах досягала 1 метра, за східного вітру вода піднімалася до 2 метрів, припливаючи з Азовського моря, а при сильному західному вітрі броди могли мати товщу води всього в кілька сантиметрів.

5 листопада кінні махновці почали форсування Сивашу, але, пройшовши половину шляху Сивашем і побачивши, що брудна драговина доходила до кінських сідел, вони повернули назад. Махновці були обурені, що червоні хочуть «утопити» їх у Сиваші, що їх відправляють самих на ворожі укріплення без артилерійської підготовки. Коли махновці повернулися на берег, розлючений Фрунзе пригрозив розстріляти командирів кримської групи за зрив наступу. 6 листопада вітер змінився — Сиваш почав міліти, сапери проклали по його дну шлях із дощок, колод та соломи. У ніч проти 8 листопада почалася переправа на Литовський півострів частин 52-ї та 15-ї червоних дивізій. Ці частини досить швидко збили берегову оборону білого загону генерала Фостикова, однак прорватися в тил Перекопу їм не вдалося, вони були зупинені через нестачу артилерії та кінноти і зайняли оборону. Вода ж у Сиваші знову почала прибувати, затопивши переправи і перервавши зв’язок з червоним десантом. Врангель кинув на відрізані на Литовському півострові червоні частини свої кращі резервні полки. Здавалося, увесь план Фрунзе розвалився і Крим залишиться «непотопленою територією контрреволюції». Фрунзе поставив вимогу перед махновцями, щоб вони за будь-яку ціну негайно форсували Сиваш і врятували червоні частини. Кримська група Махна форсувала семикілометрову водну смугу Сивашу, глибина якої була вже близько метра. Форсування відбувалося під сильним артилерійським вогнем білих. Спільно з 15-ю стрілецькою та 7-ю кавдивізією махновці розгромили врангелівське військо, що контратакувало на Литовському півострові..

У ніч на 9 листопада білі залишили перекопські укріплення, які червоні так і не змогли взяти лобовим штурмом. Частини Червоної армії та махновці всією масою навалилися на юшуньські укріплення. Щоб перешкодити просуванню махновців та червоних, 11 листопада Врангель направив проти них кавкорпус Барбовича та Кубанську кавбригаду (4 тис. шабель, 150 кулеметів, 30 гармат, панцерники). Кінна лава несподівано вдарила у фланг наступальникам. 16-та дивізія червоних не витримала натиску і почала безладно відступати. Однак ситуація була врятована махновцями... Вони спочатку помчали назустріч кінній лаві білогвардійців, а потім, блискавично розвернувшись, ударили по білих зі своїх 250 кулеметів. Коли білі, втративши під таким пекельним вогнем свої кращі передові ескадрони, повернули назад, махновська кіннота довершила розгром корпусу Барбовича. У бою проти махновців білі втратили до 500 бійців убитими і кількасот — полоненими. Частини махновців та 2-ї Кінної армії ввечері 11 листопада наздогнали розтрощений корпус Барбовича біля ст. Воїнка. Біла кіннота знову відступила перед лавою махновців. 12 листопада махновці увірвалися першими на ст. Джанкой, а наступного дня увійшли в залишений білими Сімферополь. Ворог був розбитий, а війна закінчилася...

Щоб не дратувати більшовиків, махновці відмовилися від проведення запланованого на 15 листопада 1920 р. чергового з’їзду селян та повстанців у Гуляйполі, перенісши його на грудень 20-го. У Гуляйполі та навколишніх селах більшовикам не вдалося створити ні ревкомів, ні ЧК, ні інших владних структур. Ці спроби одразу ж нейтралізувалися штабом Махна, його радами на місцях. Міліція та військкомати були вигнані з району, натомість було зорганізовано загони селянської самооборони та вербувальні пункти