Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

— Якщо хочеш зустрітися з ним, тобі доведеться почекати. Тейлер не любить, коли йому переривають гру.

— Гаразд, — погодився Феннер. — А ця дівчина, Лідлер — хто вона?

Повернувши голову, Нулен глянув на Феннера.

— Звідки такий інтерес?

— Вона просто розкішна, правда ж?

— Мушу тебе залишити — маю справи, — Нулен хмикнув та відійшов.

Феннер провів його поглядом, розмірковуючи, що все це може означати, і пройшов до невеликого бару в кінці приміщення. Замовивши житнє віскі з імбиром, стояв, опершись на стійку. Зі свого місця міг бачити голову та плечі Глорії. Придивився до Тейлера. Це був кремезний чолов'яга із засмаглим обличчям та чорним хвилястим волоссям. Порцеляново-блакитні очі й довгий тонкий ніс робили його справді гарним.

Удруге глянувши на Глорію, Феннер помітив, що вона відповідає йому позирком. Замислено розглядав її, дивуючись такій разючій подібності. Якщо це не сестра Мерієн Дейлі, то він — справжнісінький віслюк.

Тейлер нахилився до неї і щось сказав, від чого та ледь помітно здригнулася. Феннер не був певний цього, але йому здалося, що Глорія всміхнулася до нього. Він подумав, що, можливо, це лише гра світла, але, вочевидь, то була таки ваблива усмішка. Він не зводив з неї очей, однак красуня більше й не глянула у його бік. Феннер ще кілька хвилин залишався коло стійки бару, а тоді помітив, як Глорія, сказавши щось Тейлору, підвелася з-за столу. Тейлер розгнівано намагався втримати її, поклавши руку на зап'ястя, але вона заперечно хитнула головою, засміялася та відійшла від столу. Повернувши голову, Тейлер проводжав її поглядом, але потім знову повернувся до гри.

Вона підійшла до стійки бару. Поблизу стояло ще кілька чоловіків, а також кубинець-розпорядник.

Феннер мовив:

— Пити на самоті — гріх. Чому б вам не випити зі мною?

Навіть не глянувши на нього, Глорія розкрила сумочку і витягнула звідти десятидоларову банкноту.

— Люблю все гріховне, — м'яко сказала вона і замовила джин зі елінгом. Стояла упівоберта до Феннера. Він міг бачити делікатну мочку її вуха та рішучу лінію підборіддя.

Феннер швидко допив віскі з імбиром і знаком замовив барменові ще порцію. Тепер уважно вивчав спину дівчини. Коли бармен, обережно поставивши перед ним випивку, відійшов, Феннер сказав:

— Міс Лідлер! Я хотів би поговорити з вами.

Вона повернула до нього голову.

— Зі мною?

— Так. Я ж правильно назвав ваше прізвище, чи не так?

Її погляд збентежив. У Феннера склалося враження, ніби вона бачить його наскрізь. Ніхто раніше не викликав у нього подібного відчуття, і це неабияк стривожило.

— Мене звати Росс. Я зупинився в готелі «Хейворт». Я би хотів... — але урвав фразу, бо до них швидко наближався Тейлер. Сердитий погляд спотворив його обличчя, коли він розгонистою ходою підійшов до барної стійки.

Тейлер злобно випалив Глорії:

— О Боже, невже ти не можеш просто випити?

Глорія розсміялася йому в обличчя. І відчеканила:

— Гадаю, цей чоловік — просто красень! Без сумніву, він — на всі сто!

Тейлер із тривогою поглянув на Феннера.

— Припини, Глоріє! — сказав крізь зуби.

Але вона продовжила, не звертаючи на нього уваги:

— Це — найпривабливіший чоловік, якого я будь-коли бачила. Поглянь-но на його руки! На їх форму та величину! Подивися на гордовиту поставу його голови!

Феннер витягнув носовичка, витер спітнілі руки й допив коктейль. Адміністратор-кубинець спостерігав за ним з виразом холодного презирства.

Тейлер люто проказав:

— Тобі нема потреби захоплюватися його шиєю чи руками. Я знаю, від чого ти шаленієш.

— Запроси його випити — він дуже тямущий. Знаєш, що він мені повідав? Мовив: «Пити на самоті — гріх».

І Глорія повернула голівку та всміхнулася до Феннера.

Тейлер гаркнув:

— Ану вимітайся звідси, кретине!

Глорія дурнувато захихотіла:

— Ну ж бо, будь товариським, Тейлере! Ти бентежиш його. Так не говорять із таким красенем!

Феннер сказав:

— Краще подбай про себе, плейбою! Ти надто м'якотілий, щоби говорити з тобою серйозно.

Тейлер зробив якийсь рух, але між ними негайно став кубинець. І сказав щось упівголоса Тейлерові. Той поглянув на Феннера поверх голови кубинця; обличчя його аж пашіло від ледь стримуваного гніву; потім повернувся, схопивши Глорію за тонке зап'ястя, і вийшов з казино.

— Гарна дівчина! — мовив Феннер до кубинця.

— Думаю, вам також краще піти! — сказав той та відвернувся. Феннер трохи постояв, розмірковуючи, потім клацнув пальцями і квапливо вийшов у темряву ночі.

Перед ним зупинилося таксі, водій відчинив двері.

Феннер сказав:

— У порт — мерщій! — і сів у машину.

Хоча таксі мчало, мов на пожежу, коли Феннер приїхав на причал. Тейлер був уже на яхті «Ненсі В.». Поки розраховувався з таксистом, помітив, як в одній з кают спалахнуло світло. Швидко роззирнувшись, помчав на пірс та піднявся на яхту. Пересуваючись майже безшумно, дістався каюти, ліг на палубу і через відчинений люк заглянув усередину.

Глорія стояла посеред каюти, розтираючи зап'ястя і дивлячись на Тейлера, який сперся об одвірок.

— Настав час урешті розставити усі крапки над «і», — сказав він, і голос його чітко долинув до Феннера. — Я задовго терпів твої вибрики.

Глорія повернулася до нього спиною.

— Коли я врешті покину тебе, — сказала роздратовано, — то більше ніколи не захочу бачити.

Тейлер підійшов до бару і хлюпнув собі віскі. Руки його тремтіли так, що він пролив алкоголь на поліровану поверхню стола.

— Я стільки для тебе зробив, — сказав він, — а ти завжди одне й те саме. Знаю, що ти такою є, але хіба не могла хоча б спробувати змінитись? Однак ти навіть не намагаєшся...

Глорія роздратовано пройшлася каютою. Феннерові здалося, що вона метається у клітці.

— Мені шкода тебе, — сказав Тейлер.

Вона різко обернулася.

— Ти ненормальний. Невже думаєш, що твоя жалість щось для мене значить?

— Жодні почуття ніколи для тебе нічого не важили. Ти їх просто не маєш.

— Ні, вони в мене є!

— То не ті почуття!

Тейлер стиснув склянку в руці так міцно, що аж кісточки пальців побіліли.

— Із мене досить, я пориваю з тобою. Просто не витримаю ще одного такого вечора.

Глорія зненацька розсміялася.

— Це я тебе кидаю, а не ти мене! Пояснити, чому?

— Я втомився це слухати. Знаю наперед, що скажеш.

Глорія презирливо відчеканила:

—