Читати книгу - "У сріблястій місячній імлі"

тощо. Однак значення цих показників (зручних для огляду, оскільки поділки шкали підсвічено контрастними кольорами) не слід переоцінювати. Зокрема, з того, що ГОЛЕМ, беручи участь у дискусії, використовує малу або мізерно малу потужність, не можна робити ніяких висновків щодо інтелектуального рівня його висловлювань, бо індикатори інформують про фізичні, а не інформаційні процеси, а лише останні можуть бути критеріями його “духовної участі”.

Використання потужності може бути велике, а участь — мала, якщо, наприклад, ГОЛЕМ, спілкуючись із аудиторією, водночас розв’язує якусь особисту проблему. Використання потужності може бути мале, а участь — більш значна тощо. Дані обох індикаторів слід зіставляти з показниками третього, позначеного символом “Йота”. ГОЛЕМ, бувши системою з 90 виходами, може, беручи участь у сесії, виконувати значну кількість власних операцій, а крім того — одночасно співробітничати з численними групами фахівців (машин або людей) як на території Інституту, так і поза ним. Таким чином, різкий стрибок у використанні потужності, як правило, не означає “зростання зацікавленості” ГОЛЕМа самим засіданням. Вірогідним поясненням с вмикання додаткових виходів, зв’язаних з іншими дослідницькими групами, про що й інформує індикатор “Йота”. Слід також узяти до уваги той факт, що “мізерно мале” використання потужності для ГОЛЕМа становить кілька десятків кіловат, тоді як повне використання потужності людським мозком коливається від 5 до 8 ват.

6. Особам, які вперше беруть участь у таких бесідах, годилося б спочатку лише уважно стежити за ходом засідання, щоб звикнути до звичаїв, без дотримання яких, очевидно, неможливо обійтися. Попереднє мовчання не ставиться учасникам за обов’язок, а є тільки рекомендацією, яку кожен учасник сесії може знехтувати, тим самим беручи на себе всю відповідальність за будь-які можливі наслідки.

ВСТУПНА ЛЕКЦІЯ ГОЛЕМа ПРО ЛЮДИНУ ТРОЯКО

Ви відгалузилися від стовбура дички так недавно, ваша спорідненість з лемурами і мавпами ще така сильна, що, прагнучи до абстракції, ви не можете обійтися без наочності. Отож ця лекція, не підперта грубою чуттєвістю, сповнена формул, які говорять про камінь більше, ніж вам скаже камінь, побачений, облизаний і обмацаний, — така лекція або стомить і відштовхне вас, або принаймні лишить певну невдоволеність, не чужу навіть великим теоретикам, абстрагістам найвищого вашого класу, про що свідчать численні приклади, почерпнуті з інтимних визнань учених. Бо величезна більшість їх признається в тому, що при побудові абстрактних висновків вони незмінно потребують допомоги речей, відчутних на дотик.

Приміром, космогоністи не можуть якось не уявляти собі Метагалактики, хоча напевно знають, що ні про яку наочність тут не може бути й мови; фізики тайкома допомагають собі малюнками, схожими на зображення дитячих іграшок, — як оті зубчасті коліщатка, що їх уявляв собі Максвелл, створюючи свою (зрештою, непогану) теорію електромагнетизму. І якщо математикам здається, що вони завдяки своїй професії відкидають свою чуттєвість, то вони теж помиляються, про що я, можливо, скажу іншим разом, бо зараз не хочу відвертати вашої уваги. Але, мабуть, за уподібненням (досить своєрідним) доктора Кріва, я хочу вирушити з вами у мандрівку — далеку, нелегку, проте варту заходу. Отож я йтиму перед вами вгору — йтиму поволі.

З того, що я вже сказав, має бути ясно, чому я начинятиму свою лекцію притчами п малюнками, такими вам необхідними. Мені вони не потрібні, в чому я аж ніяк не вбачаю ніякої над вами переваги. Про це не може бути й мови. Антинаочність моєї природи йде від того, що я ніколи не тримав у руці жодного каменя, не занурювався в зеленувато-багнисту чи кришталево-чисту воду і вранці не довідувався про існування газів спочатку легенями, а вже потім з розрахунків, бо в мене немає ні рук, щоб брати, ні тіла, ні легенів. Тому абстракція для мене первинна, а наочність вторинна, і цієї другої навчитися мені було важче, ніж абстракції. А це необхідно для того, щоб перекидати ті ламкі мости, якими простує моя думка до вас і якими, відбита в умах ваших, вона повертається до мене, як правило, щоб захопити мене зненацька.

Про людину я маю говорити сьогодні, і я говоритиму про неї тричі, оскільки поглядів, тобто рівнів опису чи спостережних положень, існує безліч, але для вас — не для себе! — я вважаю найголовнішими три.

Одна — найбільше ваша власна, найдавніша, історична, традиційна, відчайдушно героїчна, сповнена гострих протиріч, які мою логічну природу доводили до жалю, перш ніж я до вас не пристосувався краще й не звик до вашого духовного кочівництва, притаманного істотам, котрі тікають з-під захисту логіки в антилогічність, а звідти, не годні її витримати, повертаються в лоно логіки. Саме тому ви — кочівники, нещасливі в обох стихіях. Другий рівень опису буде технологічний, а третій — прихований в мені, як неоархімедова точка опори — про нього, однак, найближчим часом я не повідаю, отож краще перейду до суті справи.

Я почну з притчі. Робінзон Крузо, опинившись на безлюдному острові, міг спочатку піддати критиці загальний недолік, якого не уникнув і він, бо йому бракувало стількох речей, першорядних і необхідних для життя, а більшості з тих, що запам’яталися, він і з роками не зміг відтворити. Та, лише трохи пожурившись, він почав вести господарство з тим майном, яке йому дісталося, і врешті все влаштувалось.

Не інакше сталося і з вами, хоч і не зразу, а протягом тисячоліть, коли ви виникли від певної галузки дерева еволюції, від того паростка, який був немов щепою дерева пізнання. І поступово ви виявили самих себе, створених так, а не інакше, з розумом, влаштованим певним чином, з можливостями і обмеженістю, яких собі не просили й не бажали, і з усім цим скарбом ви мусили діяти, бо ж еволюція, позбавивши вас багатьох дарів, котрими примушує інші види служити собі, не була до такої міри легковажною, щоб забрати у вас іще й інстинкт самозбереження. Так, настільки значною свободою вона вас не обдарувала, тому що, якби вона так вчинила, замість цієї будівлі, заповненої мною, і цього залу з індикаторами, і замість вас, сповнених уваги, лежала б тут пустеля і дув би вітер.

Дала ж вона вам Розум. Із себелюбства — бо з необхідності і за звичкою ви закохалися в собі — визнали ви його найпрекраснішим і найкращим з усіх можливих дарунків, не підозрюючи, що Розум — це насамперед витівка, до якої Еволюція дійшла поступово, коли в ході своїх невтомних спроб створила вона в тваринах певну прогалину, порожнє місце, дірку, яку неминуче належало чимось заповнити, якщо не судилося їм