Читати книгу - "Іліада. Одіссея"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
360] Спис той. Та вчасно крутнувсь він і чорної смерті уникнув.
361] З піхов Атрід тоді вихопив срібноцвяхований меч свій
362] І, розмахнувшись, ударив по гребню шолома. Зламався
363] Меч аж на три і чотири уламки і з рук його випав.
364] Тяжко зойкнув Атрід, на широке поглянувши небо:
365] «Зевсе, наш батьку, ніхто із богів не вредніший за тебе!
366] На Александрові я вже помститись гадав за підступність,
367] Та поламавсь мені меч у руках, і з міцної долоні
368] Марно мій спис вилітав, - його ж бо, проте, не убив я!»
369] Так він сказав, ухопив за шолом довгогривий Паріса
370] І поволік, шарпонувши, до мідноголінних ахеїв.
371] Ніжну шию стискав Александрові ремінь узорний,
372] Що за підв'язку шоломові був під його підборіддям.
373] Вже б і його доволік, невимовної слави зажив би,
374] Коб Афродіта за ними не стежила, Зевсова донька,
375] І не порвала той ремінь, з волової кроєний шкури.
376] Тож порожній шолом у могутній руці опинився.
377] Розмахом дужим його до мідноголінних ахеїв
378] Кинув герой, і вони тут же шолом підхопили.
379] Сам же знов до Паріса він кинувсь, бажаючи вбити
380] Мідяним списом. Та легко його із очей Афродіта
381] Скрила, як можуть це тільки богове, імлою вповивши,
382] І віднесла до шлюбних покоїв його запашистих.
383] Потім Єлену покликати вийшла. Знайшла її швидко
384] В вежі високій - круг неї троянські жінки там сиділи.
385] Тихо смикнула її за нектарнопахуше одіння
386] Й мовить їй, вигляду сивої жінки прибравши, старої
387] Прялі, яка, при Єлені іще в Лакедемоні живши,
388] Вовну їй пряла чудову, і та її дуже любила.
389] Вигляду прялі прибравши, їй мовила так Афродіта:
390] «Швидко зі мною іди. Александр тебе кличе додому.
391] В шлюбнім покої сидить він на тонко обточенім ложі,
392] Сяючи вродою й шатами. Ти не сказала б ніколи,
393] Що із двобою він щойно вернувся, - або у танок він
394] Має іти, або по танкові присів опочити».
395] Мовила так і в грудях всю душу її схвилювала.
396] Та як прекрасну побачила шию богині Єлена,
397] Перса, жагою наповнені, й блиском осяяні очі,
398] Серцем жахнулась і так, озвавшись до неї,- сказала:
399] «О безпощадна, для чого ти знов спокусить мене хочеш?
400] Може, ще далі, у місто якесь заведеш многолюдне
401] Аж у Фрігії самій чи в принаднім краю Меонії,
402] Де серед смертних людей теж серцю твоєму є любий?
403] Чи не тому, що тепер Менелай переміг Александра
404] Світлого й хоче додому негідну мене повернути,
405] Чи не тому ти до мене прийшла - лихеє кувати?
406] Йди вже до нього сама, стежок відречися богівських,
407] Хай вже ніколи нога твоя більш на Олімп не ступає,
408] Оберігай його спокій і вічно терпи все від нього,
409] Поки тебе як дружину або як невольницю прийме.
410] 1 Я ж не піду вже до нього, - стелить йому спільнеє ложе -
411] Сором мені і ганьба. Троянські жінки після цього
412] Справді мене засміють. Я вже й так перетерпіла досить».
413] Гнівом уся спалахнувши, промовила їй Афродіта:
414] «Змовкни, зухвала, не сердь мене, бо як розгніваєш, кину
415] Й так же зненавиджу сильно тебе, як раніше любила,
416] Серед троян і данаїв лиху розпалю я до тебе
417] Злобу й ненависть, і ти ганебною смертю загинеш».
418] Мовила так, і злякалася Зевсова донька Єлена,
419] І, срібно-білим ясним покривалом накрившися, мовчки
420] Вийшла услід божеству, від троянських жінок потаємно.
421] До Александрових разом дійшли вони пишних покоїв,
422] Знов до роботи своєї челядниці жваво взялися,
423] І до високої спальні ввійшла між жінок богосвітла.
424] В руки стілець на усміхи щедра взяла Афродіта
425] Й до Александра його поставила ближче богиня.
426] Сіла Єлена, дочка егідодержавного Зевса,
427] Й, очі убік одвернувши, корить почала свого мужа:
428] «З бою вернувся? Бодай би краще там і загинув,
429] Здоланий мужем могутнім, колишнім моїм чоловіком!
430] Чи не хваливсь ти, що над Менелаєм, Ареєві любим,
431] Маєш велику і в силі, і в списі, й в руці перевагу?
432] Що ж, повертайся й виходь з Менелаєм, Ареєві любим,
433] Битися знов сам на сам. Та все-таки я тобі раджу
434] Втриматись краще і більше з русявим отим Менелаєм
435] На нерозважний не йти поєдинок, не битись двобоєм
436] Так необачно, щоб тут же він списом тебе не приборкав!»
437] Відповідаючи, так Паріс тоді мовив до неї:
438] «Гнітом докорів гірких не гніти мені душу, дружино!
439] Нині мене переміг Менелай при підтримці Афіни,
440] Завтра ж його я здолаю, - адже й біля нас є богове!
441] Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання!
442] Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання,
443] Навіть як викрав тебе з Лакедемона я чарівного
444] На кораблях мореплавних, і ми на Кранаї, скелястім
445] Острові, вперше коханням і ложем з тобою з'єднались, -
446] Весь я коханням горю і солодкого повен жадання».
447] Так він сказав і до ложа пішов, а за ним і дружина.
448] Поки на ложі різьбленому разом вони спочивали,
449] Син Атрея, як звір той, гасав серед натовпу всюди,
450] Чи не угледить нараз Александра, подібного богу.
451] Та ні від кого з троян і союзників славних дізнатись
452] Про Александра не міг Менелай, Ареєві любий.
453] З дружби ніхто не ховав би його, якби тільки побачив,
454] Всім він ненависний був, немовби та чорна загибель.
455] Мовив до них тоді так володар мужів Агамемнон:
456] «Слухайте, Трої сини, і дардани, і військо союзне!
457] Бачили ви - переміг Менелай, Ареєві любий,
458] Тож аргів'янку Єлену з усім її скарбом багатим
459] Видайте нам і пеню заплатіть, як належить, за неї,
460] Так щоб пам'ять про це й для майбутніх потомків лишилась».
461] Так говорив їм Атрід, і схвалили ту мову ахеї.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
ПОРУШЕННЯ КЛЯТВ. ОБХІД ВІЙСЬКА АГАМЕМНОНОМ
1] Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса
2] На золотому помості, і юна володарка Геба
3] Всім розливала нектар, вони ж золоті піднімали
4] Келихи в честь одне одного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іліада. Одіссея», після закриття браузера.