Читати книгу - "Синi етюди"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Нiкоторого гвоздя! Спольняй, що требують.
Рудий мiлiцiонер досадливе почухав потилицю:
- Слиш, Савко, а могорич i не помiшав би, їй-богу!
Але млинкiвський голова нiчого не слухав. Наказав своїм хлопцям вибирати з голохвастiвських скринь шмаття, а "старостi" наказав негайно подати пiдводу.
Зарепетували, заскиглили баби; заметушився "староста".
Зашумiв Солонський Яр.
У кожнiй хатi розчинено скриню й повибирано з неї одiж на пiдводу. А вiд'їжджаючи, Савко пообiцяв ще й спалити все голохвас-тiвське кубло, коли острожники не з'являться доброхiтно в Млинки.
Скоро загiн iз пiдводою зник у лiсi, i до хатiв посунулись чоловiчi постатi. I довго чути було грiзний гомiн у Солонськiм Яру.
III
У Млинках гомонiв базар. Декiлька осiлих тутешнiх циганчат сiпали коней за хвости й вигукували, як двiстi лiт тому.
Бiгали, лопотiли перекупки.
А бiля блискучих гiр горшкiв стояли поважнi гончарi Полтавщини.
Савко й рудий мiлiцiонер носили по базару шмаття, що забрали в Солонськiм Яру, i викрикували:
- Люди добрi, пiзнавайте своє добро!
Пiдходили, лапали одiж, хитали головами, але нiхто не ризикував пiзнати своє.
В натовп падало бiле сонце, й пахло сливами й яблуками. Пахло ще кiнським потом, i мукали покiрнi корови.
…До Савка пiдiйшов низенький чоловiк в обiдранiй свитинi. Обличчя йому стягнуло зморшками, i здавалося, що вiн плаче.
Полапав зелену хустку, погладив її нiжно й ледве чутно промовив:
- Конешно, Дуньчина… Дуньки моєї… Але раптом зник кудись: впiрнув у натовп. Тiльки бiля "потребiлки" вiн пiдiйшов знову до Савка й тоненько, нiби горох розсипав, запитав:
- А що, Савко, чи не чути, довго ще вiйна буде?
А потiм ще полапав зелену хустку й зiдхнув про себе:
- Конешно, Дуньчина…
…Мекають вiвцi. Через базар пройшла отара, i пил сховав сонце. Десь викрикують щiтники й бiжить гул за вигiн, де стоять забитi панськi будiвлi.
- Люди добрi, пiзнавайте своє добро.
…Але не бачите Савко, що за ним стежать солончани; злосливо, лукаво дивляться на нього. А коли повертається до них, вони показують йому спину, а по спинi бiсового батька пiзнаєш.
Рудий мiлiцiонер виблискує червоним носом, i вiд нього далеко несеться дух самогону.
Iще з годину походили - нiхто не признає…
- Що за напасть!
Пiшли у волосну Раду, зложили солончанське шмаття бiля шафи.
…В Радi повно народу.
Зайшло декiлька чоловiка в кiмнату голови:
- Не так ви робите, Савка, не слiд його виносити на базар.
- Чому це?
Пiдiйшов до Савка Онищенко, з комнезаму, на вухо каже:
- Тут вони.
- Хто це?
- Та солончани ж, голохвастiвцi.
Вдарив себе Савко по потилицi:
- Так он воно чого нiхто не визнає!
Покликав рудого мiлiцiонера:
- Зараз збери хлопцiв, треба оточити, голохвастiвцi тут.
Похитав головою рудий:
- Де там їх тепер найдеш… Давайте, мабуть, удвох.
Нiколи Савковi базiкати, схопив гвинтiвку й побiг. Ходить повз гончарiв, нiби горщики уважно розглядає, а сам оком уп'явся в натовп.
Грає сонце в горщиках, i весело виблискують тори гончарського добра.
А голохвастiвцi, мабуть, запримiтили щось недобре - до коней пiшли.
Нарештi Савко побачив їх. Кинувся у натовп.
Але вже було пiзно: тiльки пил закурив до вiтрякiв, що на полтавський лiс.
- Гай, держи!
Савко нацiлився й вистрiлив.
Галас! Галас! Галас!
Але голохвастiвськi конi зникли вже за вiтряками.
Кинувся Савко до волости, скочив на кобилу, покликав рудого мiлiцiонера - й гайда за солончанами.
…Затривожився базар, гончарi заходились складати горщики на вози, циганчата потягли за хвости коней, посунули люди до дворiв.
Тiльки щiтники уважно розглядали свiй крам у скриньках i ще закликали до себе наляканий нарiд.
Десь кричала перекупка:
- Куди ти потягнув, харцизяко! Людоньки добрi, держiть злодiя!
IV
…Темна наша батькiвщина. Розбiглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обнiжках своїх золотих ланiв. Блукає вона за вiтряками й нiяк не найде веселого шляху.
…Болить наше мiльйонове серце, i хочемо запалити їй груди своїм комунiстичним сяйвом… Темна наша батькiвщина…
…Змиленi конi зупинилися на узлiссi. Сказав Савко:
- Втекли!
В рудого мiлiцiонера од скаженого бiгу нiс був. мов та цибуля.
Втирав хусткою пiт.
- Повернемо, мабуть, додому, чи що?
- Нi! Гайда на Солонський Яр.
- Та чого ж ми поїдемо?
- А того, що треба видивитись, осточортiли вже.
Рудий казав, що небезпечно удвох в таке кубло телiпатися. Але Савко був упертий.
Поїхали. За пiвверстви зупинились, позлазили з коней i з гущавини оглядали Солонський Яр. Савко сподiвався, що бiля дворiв буде метушня, але по вуличках нiкого не видно було: i яр, i лiс, i село - усе ховалося в зеленiй тишi.
Так перебули, мабуть, з пiвгодини. Потiм Савко казав переїхати на другий край, що поринув у дубняку, куди не добиралося око.
Коли посiдали на конi, в лiс зайшов уже вечiр, i знову гостро пахло молодняком. Зiрвався заєць i залопотiв по листях.
(…Темна наша батькiвщина, i темнi в нiй лiси. Тягнуться вони на Полтавщинi мовчазно на захiд, на пiвдень).
…Казав мiлiцiонер:
- А може б, помирилися… Слиш, Савко?
- Нiззя…
- А то, їй-богу, могорич запили б…
Савко гостро дивився в гущавину.
Сонце, мабуть, упливло за обрiй, i в лiсi ходив уже важкий присмерк.
Коли знову з'їхали на стежку, що веде на Млинки, Савко раптом схопив рукою гвинтiвку. Але в цей момент гримнув випал, i далеко пiшла грiзна луна.
Конi рвонулись i кинулися з лiсу.
Засвистiв вiтер.
Гримнув ще один випал, i зашумiв лiс вiд цокоту копит: за млинчанами летiла погоня з голохвастiвцiв.
Рудий мiлiцiонер зупинив коня:
- Братцi, не бийте!
Але Савко розумiв, що йому милостй не буде. Як божевiльний, гнав вiн свою кобилу на Млинки.
- Цок! Цок! Цок!
Iще далеко позаду солончани, але Савковi треба бiгти до вiтрякiв, поки острожники не вискочать iз лiсу.
- Цок! Цок! Цок!
Свистить вiтер у вухах. Гнiда кобила запiзнилась, важко дихає на дерева… (Невже навздоженуть?)
…Свистить вiтер.
…Нарештi Савко вискочив у поле.
На заходi жеврiло (конало) небо. Десь горiли бур'яни пiд огнем польового повiтря. Поле горiло бур'янами.
Знову гримнув випал - то вискочила на узлiсся ватага солончан.
Савчина кобила пролетiла ще декiлька крокiв i гепнулась на землю.
Захропла.
Савко залiг за кiнський тулуб i почав одстрiлюватись.
Ватага зупинилася.
Але то був один момент: одразу ж солончани пiшли в обхiд.
Тодi Савко рачки полiз до Млинкiв.
Бiля вiтрякiв вiн випустив останню кулю й кинувся до першої хати.
Ускочивши у двiр, вiн залiз пiд комору…
…Скоро в дворi були й солончани.
…Млинки наче вимерли, тiльки собаки завзято гавкали по дворах. Зачувши пострiли, млинчани поховались по хатах,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синi етюди», після закриття браузера.