Читати книгу - "Як і чому"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тим часом Дикий Пес, прибігши до входу в Печеру, просунув свого носа під висушеною шкурою дикого коня й почав вдихати чудові пахощі печеної баранини. А Жінка, дивлячись на баранячу лопатку, почула, як він підійшов, усміхнулася і сказала:
— Ось прийшов перший. Дикий Звіре з Диких Дрімучих Лісів, чого тобі треба?
І Дикий Пес відказав:
— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, що то за пахощі такі принадні долинають у Дикі Ліси?
Тоді Жінка схопила печену баранячу кістку й кинула її Дикому Псові, а далі сказала:
— Дикий Звіре з Диких Лісів, візьми й покуштуй!
Дикий Пес накинувся на ту кістку, а вона була смачніша за все, що йому доводилося досі їсти.
І пес сказав:
— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, дай мені ще одну.
А Жінка сказала:
— Дикий Звіре з Диких Лісів, допомагай моєму Чоловікові полювати вдень, а вночі стережи цю Печеру, і я дам тобі стільки смачних кісток, скільки захочеш.
— Еге! — муркнула Кішка, яка все те чула. — Ця Жінка дуже мудра, але я мудріша за неї.
Дикий Пес заповз до Печери, поклав голову Жінці на коліна й сказав:
— О мій Друже й Дружино мого Друга, я допомагатиму твоєму Чоловікові полювати вдень, а ночами стерегтиму вашу Печеру.
— Е! — сказала Кішка, яка все те чула. — Цей Пес страшенно дурний.
І вона подалася назад у Дикі Дрімучі Ліси, помахуючи своїм диким хвостом і розгулюючи в своїй самотності.
Але вона нікому нічого не сказала.
Коли чоловік прокинувся, він запитав:
— Що тут робить цей Дикий Пес?
І Жінка відповіла:
— Віднині це вже не Дикий Пес, а наш Перший Друг, бо він буде нам другом завжди, завжди і завжди. Бери його, коли йтимеш на полювання.
На другий вечір Жінка нажала великий оберемок свіжої соковитої трави в прибережному лузі й висушила її біля вогню так, що трава запахла, як найкраще сіно. Потім вона сіла при вході в Печеру і сплела ремінну вуздечку з кінської шкури, а далі кинула погляд на баранячу лопатку — на велику й широку лопатоподібну кістку — і завела чародійну пісню.
Це було друге чарівництво, яке бачив світ.
А в Диких Дрімучих Лісах геть усі дикі тварини збіглись докупи і не могли збагнути, що сталося з Диким Псом.
Нарешті Дикий Кінь тупнув копитом і мовив:
— Піду тепер я, погляну та й скажу вам, чому не повернувся Дикий Пес. Кішко, ходімо зі мною.
— Нні-нні! — відповіла Кішка. — Я — Кішка, що гуляє, як сама собі знає, і всі місця однакові для мене. З тобою я не піду.
Та все ж таки тищечком-нищечком вона подалася слідком за Диким Конем і причаїлася в такому місці, звідки все було чути.
Коли Жінка зачула легку ходу, а потім тупіт Дикого Коня, що заплутався ногою у довгій гриві, вона засміялася і сказала:
— Ось прийшов другий. Дикий Звіре з Диких Лісів, чого тобі треба?
І Дикий Кінь сказав:
— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, куди подівся Дикий Пес?
Жінка засміялася, взяла в руки баранячу лопатку, поглянула на неї і сказала:
— Дикий Звіре з Диких Лісів, ти прийшов сюди не заради Дикого Пса, а заради оцієї пахучої трави.
І Дикий Кінь, тупцюючи та плутаючись у своїй довгій гриві, відповів:
— Це правда. Дай мені покуштувати твоєї трави.
І Жінка на це сказала:
— Дикий звіре з Диких Лісів, нахили свою дику голову й носи віднині те, що я тобі дам, і ти їстимеш цю чудову траву тричі на день.
— Еге! — муркнула Кішка, яка все те чула. — Ця Жінка дуже розумна, але я розумніша за неї.
Дикий Кінь нахилив свою дику голову, і Жінка наділа на неї плетену з кінської шкури ремінну вуздечку, а Дикий Кінь дихнув Жінці в ноги та й мовив:
— О моя Господине й Дружино мого Господаря, я завжди служитиму вам за таку чудесну траву.
— Е! — сказала Кішка, яка все те чула. — Цей Кінь страшенно дурний.
І вона пішла назад у Дикі Дрімучі Ліси, помахуючи своїм диким хвостом і розгулюючи в своїй Дикій самотності.
Але вона нікому нічого не сказала.
Коли Чоловік і Пес повернулися з полювання, Чоловік сказав:
— А що тут робить Дикий Кінь?
І Жінка відповіла:
— Це вже не Дикий Кінь, а наш Перший Помічник, бо віднині він возитиме нас завжди, завжди і завжди. Сідай на нього верхи, коли рушатимеш на полювання.
На третій день, задерши свою дику голову так, щоб не чіплятись дикими рогами за дикі дерева, до Печери підійшла Дика Корова. А слідом за нею підкралася й Кішка і сховалась так само, як перше. І з Коровою трапилось те саме, що з Диким Псом та Диким Конем, і Кішка сказала те саме, що й перше.
І коли Дика Корова пообіцяла Жінці щодня віддавати все своє молоко за чудесну траву, Кішка знову гайнула до Диких Дрімучих Лісів, помахуючи своїм диким хвостом і розгулюючи в своїй дикій самотності, точнісінько так, як це вона робила раніше.
Але й цього разу вона нікому нічого не сказала.
І коли Чоловік, Пес та Кінь повернулися з полювання й Чоловік запитав, чого сюди прийшла Дика Корова, Жінка відповіла:
— Вона вже не Дика Корова, а наша Перша Годувальниця. Вона даватиме нам тепле біле молоко завжди, завжди і завжди, і поки ти будеш на полюванні з Першим Другом та Першим Помічником, я доглядатиму нашу Годувальницю.
Наступного дня Кішка знов причаїлася біля Печери й почала виглядати, чи не прийде сюди ще який Дикий Звір. Але з Диких Дрімучих Лісів ніхто не йшов, і Кішка гуляла, як сама собі знала. Вона бачила, як Жінка доїла Корову, бачила, як палав вогонь у Печері, і вдихала звабні пахощі теплого білого молока. І Кішка не втерпіла, спитала:
— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, скажи мені, куди поділася Дика Корова?
Жінка засміялася і сказала:
— Дикий Звіре з Диких Лісів, повертайся знову до лісу, бо я вже зачесала косу і сховала чарівну кістку, — в Печері у нас уже досить і друзів, і помічників.
Кішка сказала:
— Я не друг, і я не помічник. Я — Кішка, що гуляє, як сама собі знає, і всі місця однакові для мене. Мені лиш заманулося посидіти в твоїй Печері.
— Чому ж ти не прийшла першого вечора з нашим Першим Другом? — спитала Жінка.
Кішка страшенно розгнівалась і сказала:
— Дикий Пес щось наговорив тобі про мене?
Жінка засміялась і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як і чому», після закриття браузера.