Читати книгу - "Том 6"

Долорес закриває раптом обличчя відлогою і виходить з печери,

не оглядаючись.

Сганарель увіходить і докірливо дивиться на дон Жуана.

Дон Жуан (скоріш до себе, ніж до.слуги)

Яку я гарну вигартував душу!

Сганарель Чию? Свою?

Дон Жуан

Ущипливе питання, хоч несвідоме!

Сганарель Думаєте, пане?

Дон Жуан А ти що думаєш?

Сганарель

Що я видав вас ковадлом і клевцем, а ще ніколи не бачив ковалем.

Дон Жуан

То ще побачиш.

Сганарель Шкода! пропало вже!

Дон Жуан

Що? де пропало?

Сганарель Пішла в черниці ваша доля, пане.

Дон Жуан

То ти підслухував?

Сганарель

А ви й не знали?

Хто має слуги, той повинен звикнуть, що має повсякчас конфесьйонал *.

Дон Жуан

Але щоб так нахабно признаватись!..

Сганарель

То треба буть слугою доп Жуана.

Мій пан відомий щирістю своєю.

Дон Жуан

Ну, не плещи!.. То тінь моя пішла, зовсім не доля. Доля жде в Мадріді.

Сідлай лиш коней. Ми тепер поїдем ту долю добувати. Швидше! Миттю!

Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук і проводить рукою по лезі, пробуючи її гострість, при тому всміхається.

IV

Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анпи, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. Донна Анна у сивій з чорним півжалобпій сукні сидить при столику, перебирає в скрипьці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо.

Командор

(увіходить)

Чого се ви вбираєтесь?

Анна

На завтра покраси вибираю. Завтра хочу піти на бій биків.

Командор

У півжалобі?!

Анна

(з досадою відсуває покраси)

Ох, ті жалоби! і коли їм край?

Командор ( спокійно)

Ся має вісім день іще тривати.

По дядькові вона не дуже довга.

Анна

Найцікавіше те, що я і в вічі не бачила ніколи того дядька.

Командор

То справи не зміняє. Ви тепер належите до дому де Мендозів, тож вам годиться шанувати пам’ять всіх свояків.

Анна

Продовж їм, боже, віку! Бо се тепер по дядькові жалоба, а то була по тітці, перед нею ж — коли б не помилитись! — брат у третіх чи небіж у четвертих нам помер...

Командор На кого ви розсердились?

Анна

Я тільки хотіла пригадати, скільки днів я не була в жалобі з того часу, як з вами одружилась.

Командор

Цілий місяць.

Анна

(іронічно)

Ах, цілий місяць? Се багато, справді!

Командор

Не розумію вашої досади.

Невже-таки для марної розваги ладні ви занедбати всі почесні звичаї давні?

Анна (встає)

Що се за слова?

Я не додержую звичаїв чесних?

Коли я що ганебпого вчинила?

Командор

Про щось ганебне й мови буть не може, але для нас і збочення найменше було б ступнем до прірви. Не забудьте, що командорський плащ мені дістався не просьбами, не грішми, не насильством, але чеснотою. З нас, де Мендозів, були здавен всі лицарі без страху, всі дами без догани. Чи ж подоба, щоб саме вас юрба могла огудить, коли ви завтра...

Анна ( роздражнено)

Я не йду нікуди. Командор

Зовсім нема потреби замикатись.

Ми завтра маємо піти до церкви.

Анна

Я не збиралася до церкви завтра.

Командор

А все-таки ми мусимо піти,— казати казань має фра Іньїго.

Анна

Се найнудніший в світі проповідник!

Командор

Я з вами згоджуюсь. Та королева злюбила ті казання. Отже, ходить і цілий двір на них. Коли не буде з усіх грандес лиш вас, то се помітять.

Анна мовчки зітхає.

(Командор виймає з кишені молитовні чітки з димчап стого кришталю.)

Я вам купив чітки до півжалоби, а трохи згодом справлю з аметисту.

Анна (бере чітки)

Спасибі, тільки нащо се?

Командор

Вам треба пишнотою всіх дам переважати.

І ще, будь ласка, як прийдем до церкви, не попускайте донні Консепсьйон край королеви сісти. Теє місце належить вам. Прошу вас пам’ятати, що пам належить перше місце всюди, бо ми його займати можем гідпо, і нас ніхто не може замінити,— ручйть за те не тільки честь Мендозів, а й ордену мого почесний прапор.

Коли ж не тільки донна Консепсьйон, а й королева схоче те забути, то я не гаючись покину двір, оа мною рушить все моє лицарство, і вже тоді нехай його величність придержує корону хоч руками, щоб часом не схитнулась. Я зумію одважно боронити прав лицарських, та тільки треба, щоб вони були всім навіч безперечні, а для того ми мусим пильнувать не тільки честі, але й вимог найменших етикети, щонайдрібніших. Хай вони здаються для вас нудними, марними, без глузду..*

Анна Терпливосте свята!

Командор

Так, справді треба молитись до терпливості святої, коли хто хоче встоять на верхів’ї тих прав, що вимагають обов’язків. Права без обов’язків — то сваволя.

Анна знов зітхав.

Зітхаєте? Що ж, вам було відомо, які вас тут повинності чекають. Свідомо ви обрали вашу долю, і ваше каяття прийшло запізно.

Anna

(гордо)

І в думці я не маю каяття.

Я признаю вам рацію. Забудьте мої химери — вже вони минули.

Командор

Осе слова справдешньої грандеси! Тепер я пізнаю свою дружину. Простіть, я був на мить не певеп вас, і так мені тоді самотньо стало, і боротьба здалась мені тяжкою за той щабель, що має нас поставить ще вище.

Анна

(живо)

За який щабель? Таж вище є тільки трон!

Командор Так, тільки трон. (Пауза.)

Давно б я

сей план вам розказав, якби я бачив, що ви тим жити можете, чим я.

Анна

А ви сього не бачили?

Командор

Я каюсь.

Але тепер я кождий крок мій хочу робити з вами враз. Найвища скеля лише тоді вінець почесний має, коли зів’є гніздо на ній орлиця.

Анна

Орлиця?

Командор

Так, орлиця тільки може на гострому і гладкому шпилі собі тривку оселю збудувати і жити в ній, не боячись безвіддя, ні сонця стріл, ані грізьби перунів.

За те їй надгорода — високості...

Анна

(переймав)

...у чистому нагірному повітрі без пахощів облесливих долин.

Чи так?

Командор Так. Дайте руку.

Анна подає руку, він стискає.

І добраніч.

Анна

Ви йдете?

Леся Українка з Аріадною Драгомановою. Фото. 1895

Титульна сторінка книжки Г. Гауптмана «Ткачи» в перекладі Лесі Українки. 1905

Командор

Так, на раду капітулу *, як часом запізнюся, то не ждіть.

(Виходить.)

Анна сідає і задумується. Увіходить покоївка Маріквіта.

Анна

Ти, Маріквіто? Де моя дуенья?