read-books.club » Пригодницькі книги » Острів Скарбів 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Скарбів"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Острів Скарбів" автора Роберт Льюїс Стівенсон. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:
я згоден, ось вам моя рука.

— Ти сміливий хлопець і точно не дурень, — відповів Сільвер і так енергійно потиснув руку нового компаньйона, що діжка гойднулася разом зі мною. — Ти будеш чудовим джентльменом удачі, не гіршим, а навіть кращим ніж ті, з ким я мав справу досі!

Потрохи я почав розуміти їхній сленг. «Джентльмени удачі» — це по-їхньому пірати. І щойно я став свідком того, як, можливо, останній чесний матрос нашого корабля пристав до цих розбійників, піддавшись улесливим переконанням хитрющого Сільвера. Вочевидь, ця розмова з молодим матросом була не першою, його агітували стати джентльменом удачі вже давно, а спокусився він тільки зараз. На жаль, цей матрос не єдиний, кого завербував Довгань Джон. У цьому я переконався, сидячи замість яблуку діжці. Сільвер підсвиснув, і до діжки підсів ще хтось. — Дік уже наш, — сказав Сільвер.

— Я знав, що днем раніше — днем пізніше він буде нашим. — Почув я голос, який упізнав. Це був другий боцман, Ізраїл Гендс. — Він не дурень, цей Дік.

Деякий час він мовчки жував тютюн, потім виплюнув його і мовив:

— Скажи, Окосте, скільки ще ми будемо метлятися, як маркітантський човен? Присягаюся, мені до смерті набрид капітан! Годі вже йому командувати! Я хочу жити у капітанській каюті, я хочу їхніх страв і вин.

— Ізраїле, — сказав Сільвер, — твоя голова вартує не більше, ніж баняк, бо в ній ніколи не було мозку! Добре, що ти хоча б слухати можеш, слава богу, вуха маєш довгі. Тож слухай: спатимеш, як і раніше, у кубрику, їстимеш, що дадуть, будеш люб'язним і не вип'єш ані краплі вина аж доти, поки я не дам на це дозволу. Покладись на мене в усьому, синку.

— Я ж не відмовляюся, — промимрив другий боцман. — Я лише цікавлюся: коли?

— Ах коли? — закричав Сільвер. — Що ж, відповідаю: якомога пізніше — ось коли! Капітан Смоллет для нас же веде наш корабель. Нам це вигідно, бо він золото — не моряк. Сквайр і доктор мають карту. Але я не знаю, де вони її ховають! Може, ти знаєш? От і думай. А я вже придумав: краще нехай сквайр і доктор знайдуть скарби, допоможуть завантажити їх на корабель. А далі вирішимо, що з ними робити. Якби не такі сучі сини, як ви, я б радо дозволив капітанові Смоллету довезти нас бодай півдороги назад.

— Мий самі непогані моряки! — заперечив Дік.

— Непогані матроси, ти маєш на увазі, — поправив його Сільвер. — Крутити стерно — це ми вміємо. А от хто з нас визначить курс? На це, як не прикро, не здатен ніхто з нас, джентльмени. Якби все залежало від мене, капітан довіз би нас хоча б до пасату. Тоді була б упевненість, що курс правильний, не довелось би видавати прісну воду по ложечці на день. Ну що ви за люди… Я вас знаю, тому доведеться покінчити з ними на острові, відразу після того, як вони перетягнуть скарби сюди, на корабель. А вам би лише якнайскоріше до випивки дістатися. Правду кажучи, аж серце поболює від думки, що повертатися доведеться з такими, як ви.

— Не перестарайся, Довганю! — крикнув Ізраїл. — Хто б з тобою сперечався?!

— На своєму віку я бачив чимало великих кораблів, які пропали ні за цапову душу. А скільки таких паруб'яг підвісили сушитися на сонечку, — вигукнув Сільвер, — а все тому, що поспішали, поспішали… Послухайте мене: я трохи поплавав морями, не одне бачив і знаю більше від вас. Якщо б ви могли взяти правильний курс, то давно б уже в каретах катались. Та куди вам! Знаю я вашого брата: насьорбаєтеся рому — і шибениця здається гойдалкою.

— Еге ж, кожен знає, Джоне, що ти наче капелан, — заперечив йому Ізраїл. — Але ж були хлопці, які тобі не поступалися. Вони любили погуляти. Але вони не бавилися в командирів, самі пили-гуляли й іншим не боронили.

— Так-так, були, — сказав Сільвер, були і загули. Де вони тепер? Таким був П'ю — та помер у злиднях. І Флінт був таким — та помер від рому в Саванні. Не заперечую, вони були веселими людьми… Та де вони зараз, ще раз вас запитую, де?

— Що ми зробимо з ними, — запитав Дік, — коли розкриємо карти?

— Оцей мені імпонує! — захоплено вигукнув кок. — Діло говорить, а не пусті теревені гне. Як ти гадаєш, що з ними робитимемо? Висадимо на якийсь незаселений берег? Так вчинив би Інгленд. Або заріжемо їх усіх, як свиней? Так зробили б Флінт і Біллі Боне. — Еге ж. Це цілком у його стилі, — підтвердив Ізраїл. — «Мертві не кусаються», часто повторював Біллі. Тепер він сам мертвий, от хай і перевіряє свою приповідку на власному досвіді. Тепер він небезпечний, а коли жив, добрий був катюга.

— Так і було, — сказав Сільвер. — Біллі мав важку руку, розправу чинив швидко. І хоча я добродушна людина, бачу, що справа серйозна. Обов'язок над усе. Моє слово — повбивати. Ну, дуже не хочеться, ставши членом парламенту і катаючись у каретах, увесь час боятися, що хтось із цих вискочок заявиться до мене, як чорт до монаха. Ні. Треба дочекатися, доки плід дозріє, а потім його зірвати!

— Джоне, — та ти герой, — вигукнув боцман, — герой!

— У цьому ти переконаєшся, Ізраїле, — сказав Сільвер. — Я вимагаю лише, щоб ви поступилися мені сквайром Трілоні. Я хочу власноруч стяти його телячу голову… Діку, — попросив він, — будь ласка, дістань яблуко з діжки, у горлі пересохло.

Можете собі уявити, який жах я пережив! Якби мені стало духу, я б вискочив із діжки і пустився б навтьоки, але моє серце і руки, і ноги, — усе тіло стало ніби не моє… Дік уже підвівся, та його зупинив Гендс:

— Хочеться тобі тієї гнилі, Джоне! Дай-но нам краще рому.

— Діку, — сказав Джоне, — я тобі довіряю, але знай, на бочечці є поділки. Маєш ключа. Націди горня і принеси.

І хоча я був переляканий на смерть, все ж думати міг: «Осьде містер Ебро убрав ром, який погубив його!»

Тільки-но Дік відійшов, Ізраїл почав нашіптувати щось на вухо коку. Я розчув лише уривок фрази, але і цього було достатньо.

— Більше ніхто не погоджується, — ось що мені вдалося почути.

— Отже, на кораблі є ще вірні люди!

Коли Дік повернувся, усі троє по черзі брали горня і випили. Один виголосив тост «за удачу», другий «за старого Флінта», а Сільвер проспівав:

За вітер удачі, за вітер талану!

Щоб зажили ми весело й багато!

У бочці

1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Скарбів"