read-books.club » Інше » Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі 📚 - Українською

Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

228
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: Інше / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 103
Перейти на сторінку:
Взяв страх вояків. Викторівський хотів щось запитати, але нагадав собі дідові слова і вголос повторив:

— Нас чужі діла не обходять.

Переночували на м'яких перинах. Дякують господареві, а тих голів уже нема. Він говорить:

— Чому ви мене не питали про людські голови, які вчора висіли?

— Нас чужі діла не обходять.

— Маєте щастя. Якби запитали, то й ваші голови там висіли би.

А за воротами перемовляються:

— Той дід вартий не одного, а ста дукатів. Він нам життя врятував.

Доходять вони до Викторова, той перший залишається, і домовляються, що через два дні мають зійтися у Боднарові. Цей боднарівський мав би йти рівною дорогою через Комарів, але йому забаглося прямувати навпростець, через ліс.

— Я, — каже, — так швидше додому дійду.

Комарівський говорить:

— Ой, згадай, що тобі дід радив!

— Що ти слухаєш дідові казки? Я вже село своє бачу.

Пішов боднарівський поперечними дорогами. А комарівський якраз смерком дійшов до своєї хати. Став спочатку під вікно й дивиться, що в хаті робиться. Жінка така весела бігає коло печі, а на постелі лежить молодий панок і з нею весело говорить. «О, — думає він собі, — то я при війську дванадцять літ служу, а вона з паничами кохається». Знімає з плечей карабін і цілиться в жінку. Але нагадав собі дідові слова: «Ліпші розмисли, як замисли». «Ні, не буду поки що стріляти, а ввійду до хати», — подумав.

Жінка, як побачила, кинулася до нього, обнімає, цілує. І до того, що на постелі:

— Сину, це тато прийшов…

Вродливий панич кинувся до нього, а він аж руки опустив:

— Це хто?

— Син наш.

Через два дні йде комарівський чоловік до свого боднарівського товариша в гості. Зустрічає і викторівського. Приходять до жінки, привіталися:

— А де ваш чоловік, ґаздине?

— Ще з війська не прийшов. Писав, що скоро буде, то я з дня на день чекаю…

— Як так? Він вже три дні мав удома бути. Ми разом з ним йшли додому, але він з Викторова навпростець через ліс пішов.

— Не може бути!

Пішли всі троє його шукати. Знайшли у лісі лише ноги в чоботях, що вовки недогризли.

Отаке-то…

Дотепний жарт

Один убогий чоловік прийшов до дуки позичити жита на посів.

— Не можу, — каже дука, — бо тобі треба позичати на вічне оддання.

— А чому б то я й не віддав? — питає убогий.

— Тим, що ти убогий, і нічим буде віддати.

Убогий помовчав трохи та й каже:

— Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила! Хто знає, мо', убогий ще з більшим почтом і повагою сидітиме у кого за столом, ніж багатий?!

— Так же, так! Не ти б казав, не я б слухав! — відмовив дука. — То я у яку б хату не зайшов — мене одразу за стіл посадять і чого треба позичать.

— Як тебе посадять, то мене й подавно, — зауважив убогий.

Дука аж на місці не всидить: як можна, щоб такий дрантогуз та був у більшім почоті, ніж він. Узяв зі злості та й забився з убогим об заклад на пару волів; коли, значиться, убогого приймуть де краще, ніж його, то він повинен відцати убогому пару волів, коли ж багатого, то вбогий мусить із жінкою цілий рік задарма робити багатому на пару волів.

— Ну, куди ж підемо? — запитав убогий.

— Ходімо до попа, — промовив дука.

Пішли. От увійшов багач до попа, вклонився низенько та й просить, щоб той позичив йому сорок пудів вівса.

— Добре, — каже піп. — Ось я вдягнусь та й одважу, тільки щоб ти мені за це виорав десятину під ярину.

— Добре, батюшко, виорю.

Тоді піп питає убогого:

— А тобі що треба?

Убогий підійшов ближче, нахиливсь до вуха батюшці та й каже пошепки:

— Та я викопав учора в лісі бочонок золота, хочу просити вас, батюшко, висвятити його.

Піп одразу повеселішав та й каже до дуки:

— Ти вийди у сіни, бо я маю тим часом дещо з Семеном побалакати.

Вийшов дука у сіни, а піп знов до Семена:

— Ну то як же ти, Семене, той бочонок думаєш святити?

— Та хочу, щоб ви приїхали до мене у господу, та там уже й теє… зручшіше буде.

— Ні, Семене, тут буде зручніше. Знаєш, як їздити з усім причандаллям, а людське око прозоре, всевидюще. Лучче вже тут, Семене.

— Ну, хай уже буде й так, вам краще про це знати. То піду ж я за золотом.

— Е, ні, Семене, чекай-но! Добре діло добром треба й пошанувати, сідай лишень ближче до столу!

Сів Семен кінець столу, а піп біля нього. Попадя миттю внесла миску свіжої риби, поставила на стіл графин горілки. Семен поглядає на все це та тільки вусом підморгує.

Чарку за чаркою налива піп собі і Семенові, попадя теж кілька разів пригублювала. П'ють собі та закусують. Але Семен п'є, та розуму не пропиває: як тільки піп піднесе йому чарку, то він підніме її угору, цокнеться з попом, так що й вінця тріскаються, а сам на весь голос (щоб чув дука у сінях) «за здоров'я» промовляє.

А дука стоїть під дверима у сінях, все те чує та аж міниться од злості.

Після закуски підвівся Семен, подякував та й каже:

— Так ви ж тут, теє… поки я принесу золото.

— Добре, добре, — каже піп. — Тільки ж швидше!

Повагом переступив убогий через поріг і пішов собі вулицею — тільки ж не за золотом, а за волами дуки.

Взяв він воли за налигач, цьвохнув батогом, іде та й приказує:

— Гей, воли, цабе, кгезан, уже тебе не побачить твій дука-пузан! Гей, сірі, цабе, мурий, хай зна піп, як убогий жартує.

А піп ждав-ждав Семена з золотом та й жданки поїв.

Дурень та чарівна сопілка

Було в чоловіка три сини: два розумних, а третій, Іван, дурний. Батько їх поділив хазяйством та й умер.

Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була одна ступа, так він і ту з собою взяв.

Ідуть вони та й ідуть, і вже стало смеркать. Дійшли до лісу та й кажуть:

— Давайте виліземо на дуба та переночуємо, а то щоб розбійники не напали.

Один і каже:

— А цього дурного біса де дінемо з ступою?

Іван на те:

— Думайте за себе, а я сам вилізу на дуба та й заночую.

Полізли розумні аж на самий вершок дуба і сидять,

1 ... 17 18 19 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі» жанру - Інше / Дитячі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"