Читати книгу - "Відродження"

У день подвійного похорону Петсі й Моррі не було ні «кропиви», ні щиглів. Енді сказав: якщо наші не повернуться до вечері, він розігріє нам «Франко-Американ»[30]. А доти ми повинні позатикати роти й сидіти дивитися телевізор. Сам він піднявся нагору й цілий день не спускався. Мій брат міг бути буркотливим і любив командувати, але Хвостик Моррі йому подобався так само, як і всім нам, і, авжеж, він був закоханий у Петсі (теж так само, як і всі ми… окрім Кона, котрий не любив дівчат і так ніколи й не полюбив). Може, він пішов нагору, щоб помолитися (увійди до своєї комірчини й зачини свої двері, як радить святий Матвій), а може, просто хотів сісти, подумати й зрозуміти, який же в цьому всьому сенс. Ці дві смерті не відібрали в нього віри — аж до самої своєї смерті він лишався твердолобим християнським фундаменталістом, — але похитнули її, напевно, добряче. Я через ці дві смерті теж не перестав вірити в Бога. Це сталося після Кошмарної проповіді.

Надгробну промову по Петсі й Моррі виголосив у нашій церкві преподобний Девід Томас із «конго»[31] Ґейтс-Фолз. І ніхто не підіймав брів, бо, як казав мій тато: «Між конгрегаціоналістами та методистами нема ні на шеляг різниці».

Що насправді спричинило підіймання брів, то це інший вибір Джейкобза — відправити церемонію на цвинтарі «Вілоу-Ґроув» він попросив Стівена Ґівенза. Ґівенз був пастором (преподобним він себе не називав) церкви шілоїтів, у якій у ті часи парафіяни непохитно дотримувалися поглядів Френка Вестона Сендфорда, продавця Апокаліпсису, котрий заохочував батьків бити дітей різками за дрібні провини («Ви мусите бути наставниками Христовими», — радив він їм) і наполягав на тридцятишестигодинних постах… навіть для немовлят.

Після смерті Сендфорда церква шілоїтів зазнала великих змін (і нині трохи відрізняється від інших протестантських церковних груп), але 1965 року про них ще ходили давні чутки. Олії до вогню доливав дивний одяг членів церкви, а також їхнє офіційне переконання, що кінець світу настане от-от, наступного тижня щонайпізніше. Однак виявилося, що наш Чарльз Джейкобз та їхній Стівен Ґівенз роками спілкувалися за кавою в Касл-Року й були друзями. Після Кошмарної проповіді в нашому містечку знайшлися люди, які казали, що преподобний Джейкобз «заразився вірусом шілоїтства». Може, й так, але з того, що розповідали мама й тато (а ще Кон і Клер, чиїм свідченням я довіряв більше), Ґівенз на тій короткій церемонії на цвинтарі був спокійним, казав утішні слова і взагалі поводився належно.

— Про кінець світу ні разу не сказав, — розповідала Клер. Я пригадую, якою гарною вона була того вечора в темно-синій сукні (найближчій за відтінком до чорної з того, що в неї було) і панчохах, як у дорослої. А ще я пам’ятаю, що за вечерею вона майже нічого не їла, просто ганяла їжу по тарілці, поки та не перетворилася на собачу кашу.

— Які уривки зі Святого Письма читав Ґівенз? — спитав Енді.

— Перше до коринтян, — сказала мама. — Про те, як ми все бачимо ніби у дзеркалі, так?

— Хороший вибір, — глибокодумно промовив мій брат.

— А як він тримався? — спитав я. — Преподобний Джейкобз?

— Він був… тихий, — відповіла мама зі стривоженим виглядом. — Напевно, мовчки молився.

— Ні, неправда. — Клер відштовхнула від себе тарілку. — Він був дико шокований. Просто сидів на складаному стільці в голові могили, а коли містер Ґівенз запропонував йому вкинути першу жменю землі, а потім разом із ним прочитати молитву, він не почув, просто сидів собі далі, затиснувши руки між колінами й звісивши голову. — І сестра розплакалася. — Це все наче якийсь сон, кошмарний сон.

— Але він усе-таки встав і вкинув землю, — сказав тато, обіймаючи її за плечі. — Трохи згодом, але встав. По жмені на кожну труну. Правда ж, Клерчик-Еклерчик?

— Ага, — плачучи ще сильніше, відповіла вона. — Після того як той шілоїт узяв його за руки й практично змусив встати.

Кон мовчав, і раптом до мене дійшло, що його нема за столом. Я побачив його знадвору, на задньому дворі, біля в’яза, на якому висіла наша шина-гойдалка. Він притулився лобом до кори, обіймаючи руками дерево, і його плечі здригалися.

Утім, на відміну від Клер, свою вечерю він з’їв. Це я добре пам’ятаю. З’їв усе, що лежало на тарілці, і впевненим та чітким голосом попросив добавки.

* * * * *

Наступні три неділі службу в нас правили священики з інших церков, однак пастора Ґівенза серед них не було. Попри весь його спокій, утішні слова й належну поведінку на Вілоу-Ґроув, я підозрюю, що його не запрошували. Янкі, окрім того, що стримані від природи і внаслідок виховання, мають схильність плекати свої зручні упередження щодо релігії та раси. Через три роки я почув, як один з моїх учителів у старшій школі Ґейтс-Фолза казав іншому тоном розгніваним і здивованим водночас: «Навіщо комусь знадобилося стріляти в того преподобного Кінга?[32] Господи Боже, він же був хорошим ніґером!»

Після тієї катастрофи ЗММ скасували. Думаю, ми всі зраділи — навіть Енді, відомий також як «Імператор вивчення Біблії». Ми так само не були готові зустрітися з преподобним Джейкобзом лицем до лиця, як і він з нами. Дивитися на іграшковий куточок, де Клер та інші дівчатка гралися з Моррі (та одна з одною), було б нестерпно. А хто б грав на фортепіано в Годину співів? Припускаю, що хтось із жителів міста міг би, але не в тому стані був Чарльз Джейкобз, щоб його питати, та й це вже було б зовсім не те — без білявого волосся Петсі Джейкобз, яким вона змахувала в такт бадьорим гімнам, таким як «Ми йдемо маршем на Сіон». Її біляве волосся тепер лежало під землею, трухнуло на атласній подушці в пітьмі.

Одного сірого пополудня в листопаді, коли ми з Террі малювали на шибках роги достатку й індичок (фарбою з балончиків через трафарет), телефон теленькнув одним довгим і одним коротким дзвінком: внутрішньоміський виклик. Мама відповіла, коротко поговорила, потім поклала слухавку і всміхнулася до нас із Террі.

— Це був преподобний Джейкобз. Найближчої неділі він збирається вийти за кафедру й відправити службу до Дня подяки. Правда ж, це буде чудово?

* * * * *

Багато років по тому — я вже вчився у старших класах, а Клер приїхала додому на канікули з УМассу[33] — я спитав у сестри, чому