Читати книгу - "Оголошено вбивство"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Але вже через мить він змінив свій погляд. Філіпа Геймс була надто дерев'яною для Розалінди, її краса й безтурботність були суто англійськими, але англійськими для двадцятого сторіччя, а не шістнадцятого. Така собі неемоційність доброго виховання без жодної іскри лукавства.
— Доброго ранку, місіс Геймс Пробачте, якщо я вас налякав. Я детектив-інспектор Кредок із поліції Мідлширу. Я хотів би поговорити з вами.
— Про вчорашній вечір?.
— Так.
— Це забере багато часу? А де ми станемо розмовляти?
Вона із сумнівом розглянулася навколо.
Кредок показав на повалений стовбур дерева.
— Наша розмова буде неформальною, — сказав він із приязною усмішкою, — і я не хотів би відривати вас від вашої роботи надовше, ніж треба.
— Дякую вам.
— Це лише для протоколу. Коли ви повернулися з роботи вчора ввечері?
— О пів на шосту. Я затрималася хвилин на двадцять, щоб полити деякі рослини в теплиці.
— Крізь які двері ви увійшли в дім?
— Крізь бічні. Я скоротила шлях, пройшовши прямо від під'їзної дороги понад сарайчиком із качками та курником. У такий спосіб мені не треба робити круг та й парадний ґанок я не забрудню. У мене іноді налипає чимало багнюки на підошви.
— Ви завжди заходите в дім через ті двері?
— Так.
— Двері були незамкнені?
— Так, Протягом літа вони з ранку до вечора стоять розчинені навстіж. У цю пору року вони зачинені, але не замкнені. Ми всі виходимо й заходимо здебільшого через ті двері. Я замкнула їх, коли увійшла.
— Ви завжди так робите?
— Я так робила протягом останнього тижня. Бо тепер о шостій уже поночі. Міс Блеклок іноді виходить увечері замикати качок та курей, але вона часто виходить крізь двері з кухні.
— І ви цілком упевнені, що замкнули бічні двері вчора?
— Так, я цілком упевнена.
— Гаразд, місіс Геймс. І що ви зробили, коли увійшли?
— Скинула брудні чоботи, пішла нагору, прийняла ванну й перевдяглася. Потім зійшла вниз і побачила, що там уже почалося-щось подібне до вечірки. Доти я нічого не знала про те дивне оголошення в газеті.
— А зараз опишіть мені, будь ласка, що сталося, коли в дім удерся нападник.
— Світло раптом погасло…
— Де ви були?
— Біля каміна. Я шукала свою запальничку, думала, що залишила її десь там. Світло погасло — й усі захихотіли. Потім двері розчинилися, і той чоловік спрямував на нас потужний ліхтар, наставив револьвер і наказав підняти руки вгору.
— І ви виконали його наказ?
— Ні, не виконала. Думала, то був жарт, а я дуже стомилася й не вважала за потрібне підіймати руки.
— Вам та сцена здалася дуже нудною?
— Так, здалася. Але потім гримнули два постріли з револьвера, і я справді дуже злякалася. Ліхтар закрутився в повітрі, впав і погас, а потім заверещала Міці. Вереск був такий, ніби там кололи свиню.
— Світло ліхтаря засліпило вас?
— Ні, не дуже. Хоч воно було дуже сильне. Воно на мить освітило міс Баннер і, знаєте, вона була дуже схожа на привид — зовсім біле обличчя з роззявленим ротом, а очі такі вирячені, що, здавалося, зараз випадуть з очниць.
— Той чоловік рухав ліхтарем?
— О так, він водив ним по всій кімнаті.
— Так, ніби когось шукав абощо?
— Ні, не думаю.
— А що було далі, місіс Геймс?
Філіпа Геймс спохмурніла.
— Далі була паніка й колотнеча. Едмунд Светенгем та Патрик Симонс запалили свої запальнички і вийшли в хол, а ми вийшли за ними, і хтось відчинив двері до їдальні, — світло там не погасло, — й Едмунд Светенгем врізав Міці жахливого ляпаса, і вона перестала горлати, після цього вже було не так погано.
— Ви бачили тіло мертвого чоловіка?
— Так.
— Він був вам знайомий? Ви його бачили раніше?
— Ніколи.
— Як вам тоді здалося, то була смерть унаслідок нещасливого випадку чи він застрелився навмисно?
— Не маю найменшого уявлення.
— Ви там не були, коли він приходив у цей дім раніше?
— Ні. Він приходив, якщо не помиляюся, пізно вранці, і мене там уже не було. Мене немає вдома протягом цілого дня.
— Дякую вам, місіс Геймс І хочу запитати у вас іще одне. Ви володієте якимись цінними коштовностями? Перснями, браслетами, чимось подібним?
Філіпа похитала головою.
— Я маю лише шлюбну каблучку — та дві чи три брошки.
— І наскільки вам відомо, у домі якихось особливих цінностей не було?
— Ні. Трохи срібного посуду там є — але нічого надзвичайного.
— Дякую вам, місіс Геймс.
II
Коли Кредок повертався, ідучи через кухонний сад, він зустрівся віч-на-віч із дебелою червонопикою дамою, затягнутою в тугий корсет.
— Доброго ранку, — сказала вона з агресивним виглядом. — Чого вам тут треба?
— Місіс Лукас? Я детектив-інспектор Кредок.
— А, он хто ви такий. Прошу пробачення. Я не люблю, коли чужі люди заходять у мій сад і відривають від роботи моїх садівників. Але вам треба виконувати свій обов'язок, якщо я правильно розумію.
— Ви розумієте правильно.
— Дозвольте мені запитати, чи повториться те жахіття, яке довелося пережити вчора ввечері людям, що зібралися в домі міс Блеклок? Ми маємо зграю бандитів?
— Я хотів би вас заспокоїти, місіс Лукас Дякувати Богу, про банду там не йдеться.
— Сьогодні ми маємо надто багато грабунків. А поліція спить. — Кредок промовчав. — Сподіваюся, ви вже поговорили з Філіпою Геймс?
— Я повинен був вислухати її розповідь як свідка.
— А ви не могли б зачекати бодай до першої години? Було б справедливіше допитати в її час, а не в мій…
— Я повинен вчасно повернутися до управління.
— Сьогодні ніхто не може сподіватися на розуміння. Ані на можливість працювати спокійно. На роботу мають звичай запізнюватися на півгодини. З десятої до одинадцятої — перерва. Досить капнути кільком краплям дощу — й ніхто вже не працює. Коли ти комусь доручаєш викосити моріжок, щось неодмінно станеться з косаркою. А з роботи йдуть хвилин на п'ять або й десять раніше.
— Як я зрозумів із розповіді місіс Геймс, вона вчора пішла звідси о п'ятій двадцять замість п'ятої години.
— Може, і справді. Місіс Геймс, треба віддати їй належне, працює сумлінно, хоч і були такі дні, коли я виходила в сад і ніде не могла її знайти. Вона, звичайно, народилася леді, і я розумію, що треба якось допомогти цим бідолашним молодим вдовам війни. Але ж і наші інтереси треба брати до уваги. Шкільні канікули тривають довго, а їй надається право на додаткові вихідні на той час. Я їй намагалася пояснити, що сьогодні існують чудові літні табори, куди можна послати дітей і де
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголошено вбивство», після закриття браузера.