Читати книгу - "Прерія"

— Значить, Ішмаел Буш дотримує радше звіриних правил, ніж людських, — відповів упертий трапер. — Я в своєму житті завдав чимало ударів, та я, коли мені не треба ні м'яса, ані шкури, не міг би з чистим сумлінням убити навіть оленятка, хоч мені й не раз доводилося залишати в лісі мертвого мінга, якого я вбив у чесному й відкритому двобої.

— Як! Ти був солдатом, трапере? Я і сам, іще хлопцем, кілька разів брав участь у сутичках з черокі, а одного літа пройшов з Божевільним Ентоні[16] крізь букові ліси; але в нього було надто багато муштри, як на мене, отож я й пішов собі, не завітавши навіть до скарбника, щоб одержати свою платню. Та дарма, Естер примудрилась, як вона сама потім похвалялася, стільки разів отримати за мене гроші, що Штати не дуже заробили на моєму недогляді. Та ти, либонь, чував про Божевільного Ентоні, якщо довго був у солдатах.

— В останньому своєму бою — принаймні я сподіваюсь, що то був мій останній бій, — я бився під його рукою, — відповів трапер, і в його тьмяних очах засвітився сонячний промінець, — очевидно, старий з приємністю згадував про цю подію; але тут-таки тінь смутку пригасила світло, ніби таємні почуття забороняли йому навіть подумки повертатися до тих сцен насильства, учасником яких він так часто бував. — Я йшов з приморських штатів у ці віддалені краї, коли перестрів тилові частини його армії; отож я рушив за ним просто як спостерігач. А як дійшло до бійки, моя рушниця заговорила сама собою разом з іншими рушницями, хоч я й не знав до пуття, на чиєму боці правда, — і сором мені, бо людина в сімдесят літ мусить знати, за що забирає у ближнього життя — дар, який вона ніколи не зможе повернути!

— Гаразд, старий, — мовив переселенець, який, почувши, що вони билися на одному боці у жорстоких війнах Заходу, відразу полагіднішав. — Чого нам дошукуватися до причини незгоди, коли тут християнин стоїть супроти дикуна. Вранці розберемося в усій цій історії з кіньми, а тепер найрозумніше лягти спати.

Сказавши це, Ішмаел неквапно пішов разом з трапером до пограбованого табору; він гостем увів у свою сім'ю людину, якій кілька хвилин тому смертельно загрожував його гнів. Він стисло пояснив дружині становище в прерії, раз у раз кленучи грабіжників, а тоді оголосив, що збирається винагородити себе за порушений спокій, присвятивши решту ночі сну.

Трапер охоче погодився з цим рішенням і вмостився на купі гілок так незворушно, як у своїй столиці лягає спати монарх, оточений збройною охороною. Однак старий не склепив очей, поки впевнився, що Еллен Уейд повернулася, а її родич чи коханий — хто б він не був — передбачливо пішов собі. Лише тоді трапер заснув сторожким сном людини, що зникла пильнувати навіть глупої ночі.

РОЗДІЛ VI

Він надто чемний, неприродний, чепурний,

Манірний і, сказати б, іноземний.

Шекспір. Марні зусилля кохання

Англо-американці схильні похвалятися — і мають на це підстави, — що можуть претендувати на почесний родовід більше, ніж будь-який інший народ, історію котрого встановлено в цілковитою вірогідністю. Хай хоч які вади мали перші колоністи, їхні чесноти рідко хто заперечував. Були вони забобонні, але побожні й чесні. Нащадки простих і щирих провінціалів відмовилися від традиційних і штучних засобів, здопомогою яких почесті закріплюються за родинами на віки, завівши натомість той звичай, що людина може здобути собі добре ім'я лише своїми власними вчинками, а не заслугами своїх предків. І через цю стриманість, самозречення, здоровий глузд — чи як ще назвати цей лад — американців проголосили нацією неблагородного походження. Якби варто було провести дослідження, то було б доведено, що більшу частину шляхетних сімей старої доброї Англії можна зустріти в її колишніх колоніях; і тим небагатьом, хто не пошкодував часу на збір цих нікому не потрібних фактів, добре відомо, що прямі нащадки численних занепалих родів, котрі політика Англії вважала за необхідне зберегти, передавши титул побічній парості, нині живуть і працюють як рядові громадяни нашої республіки. Вулик стоїть, де стояв, і ті, хто пурхає над милою їхньому серцеві, освяченою віками соломою, все ще пишаються всує її древністю, не помічаючи ні старезності свого житла, ані радощів незліченних енергійних роїв, що збирають свіжий мед незайманого світу. Але оскільки ця тема мусить більше цікавити політика чи історика, ніж скромного оповідача, що пише про події буденного життя, ми обмежимося лише тим, що безпосередньо стосується до нашої оповіді.

Якщо громадянин Сполучених Штатів має право претендувати на знатне походження, то він і не звільнений від покари за гріхи свого занепалого роду. Як відомо, подібні причини дають подібні наслідки. Данина, яку народи повинні платити у вигляді виснажливих випробувань в обителі Церери[17], щоб заслужити її прихильність, в Америці виплачується певною мірою нащадками замість предків. Поступ цивілізації у нас дуже схожий з тими явищами, що, як то кажуть, «відкидають тінь вперед». Градацію суспільства — від стану, який називається витонченим, до стану, настільки близького до варварства, наскільки це можливо при зв'язках з цивілізованою нацією, — можна простежити від серця Штатів, де починають приживатися багатство, розкіш, мистецтво, до тих віддалених кордонів, які ще й постійно відсуваються все далі, і де культура ледь мріє крізь темряву — так повзучі тумани передують наближенню дня.

Тут і тільки тут ще зберігається широко розповсюджена, але зовсім нечисленна верства людей, яких можна порівняти з тими, хто проклав шлях духовному прогресові народів Старого Світу. Між жителем американського пограниччя і його європейським прототипом існує виняткова, хоч і не повна, схожість. Обидва, можна сказати, нестримні; обидва хоробрі, бо привчені до небезпек; горді, бо незалежні; і обидва, не даруючи своїм кривдникам, самі мстять за образи. Поширювати це порівняння далі було б несправедливо стосовно до американця. Він нерелігійний, бо успадкував переконання, що суть релігії полягає не в обрядах; а будь-яку підробку його розум відхиляє. Він не лицар, бо не має влади обдаровувати нагородами; і влади він не має, бо ж він витвір системи, а не творець її. Яким чином ці риси виявляються в характерах найяскравіших представників цієї верстви, буде видно з перебігу нашої оповіді.

Ішмаел Буш усе своє життя — п'ятдесят з гаком літ —