Читати книгу - "Сезон гроз"

— У загальних рисах.

— Крадіжка твоєї зброї відбулася приблизно десять днів тому. Для зчитування й аналізу минулих подій, навіть давньоминулих, найкращою і найпевнішою є онейромантія, але для цього необхідний доволі рідкісний талант сніння, якого в мене немає. Сортілегія, себто клеромантія, навряд чи нам допоможуть, так само як піромантія або аеромантія — вони результативні у випадку розгадування долі людей, під умовою, що маємо щось, приналежне цим людям… волосся, нігті, частини одягу і тому подібне. До предметів, в нашому випадку — мечів, — застосувати неможливо.

— Отож, — Літта відкинула з чола руде пасемко, — нам залишається дивінація. Як ти, напевно, знаєш, вона дозволяє бачити і передбачати майбутні події. В цьому нам допоможуть стихії, бо наступив дійсно грозовий сезон. Поєднаємо дивінацію з церавноскопією. Підійди. Візьми мою руку і не випускай. Схилися і вдивляйся у воду, але в жодному разі не доторкайся до неї. Сконцентруйся, думай про свої мечі! Інтенсивно думай про них!

Він чув, як вона скандує закляття. Вода в басейні реагувала, з кожним реченням висловлюваної формули все сильніше пінячись і хвилюючись. З дна почали підніматися великі бульбашки.

Вода заспокоїлася і помутнішала. А потім зовсім очистилася.

З глибини дивляться темні, фіалкові очі. Гайворонськи чорні хвилі волосся каскадом спадають на плечі, виблискують, відбивають світло, як павине пір’я, закручуючись і розпружуючись при кожному русі.

— Про мечі, — тихо й уїдливо нагадала Корал. — Ти мав думати про мечі.

Вода завирувала, чорноволоса жінка з фіалковими очима розпливлася у вирі. Геральт тихо зітхнув.

— Про мечі! — прошипіла Літта. — Не про неї!

Проскандувала закляття при спалаху чергової блискавки. Статуетка в фонтані засяяла молочним світлом, а вода знову заспокоїлася і прояснилася. І тоді він побачив.

Свій меч. Долоні, що його торкалися. Персні на пальцях.

… з метеориту. Чудово збалансований, вага клинка точно дорівнює вазі руків’я.

Другий меч. Срібний. Ті ж долоні.

… сталеве осердя, обковане сріблом… По всій довжині клинка рунічні знаки…

— Я їх бачу, — голосно шепнув він, стискаючи долоню Літти. — Бачу мої мечі… Насправді…

— Мовчи, — вона відповіла ще сильнішим стисканням. — Мовчи і концентруйся.

Мечі зникли. Замість них він побачив чорний ліс. Кам’яна площадка. Скелі. Одна із скель, величезна, вища за інші, струнка… Вивітріла до чудернацької форми…

Вода ненадовго спінилася.

Ледь сивуватий мужчина зі шляхетними рисами обличчя, в чорному оксамитному каптані та золотій парчевій камізельці, обидві долоні сперті на магонієвий пульпіт. Лот номер десять, сповіщає він голосно. Виняткова, небувала знахідка, два відьми́нські мечі…

Великий чорний кіт крутиться на місці, намагаючись лапкою дістати до медальйону, що гойдається над ним на ланцюжку. На золотому овалі медальйону емаль, блакитний дельфін nageant.

Ріка пливе серед дерев, під балдахоном віття і звисаючих над водою товстіших гілок. На одній із гілок нерухомо стоїть жінка в довгій обтислій сукні.

Вода ненадовго запінилася і майже відразу знову розгладилася.

Він побачив море трав, безкраю — аж по горизонт — рівнину. Бачив її згори, немов з пташиного польоту…. Або з вершини гори. Гори, по узбіччю якої сходила вервечка невиразних постатей. Коли вони відвертали голови, він бачив нерухомі обличчя, невидющі мертві очі. Вони мертві, — раптом усвідомив він. Це похід трупів.

Пальці Літти знову стиснули його руку. Як лещата.

Блиснуло. Раптовий порив вітру шарпнув їхнє волосся. Вода в басейні збурилася, заклекотіла, спінилася, піднялася буруном, великим, як стіна. І звалилася просто на них. Обоє відскочили від фонтану, Корал спіткнулася, Геральт підтримав її. Загриміло.

Чародійка крикнула закляття, змахнула рукою. У всьому домі запалало світло.

Вода в басейні, ще мить тому вируючий Мальстрім, була гладенькою, спокійною, тільки ледь брижилася під лінивою цівочкою фонтану. А на них, хоча щойно їх залила справжня хвиля припливу, не було й краплини.

Геральт тяжко зітхнув. Встав.

— Це, в кінці, — пробурмотів, допомагаючи чародійці встати. — Ця остання картина… Узгір’я і низка… людей… Я не впізнав… Навіть не здогадуюся, що б це могло бути…

— Я теж ні, — відповіла вона зміненим голосом. — Але це не було твоє видіння. Це було для мене. Я теж не уявляю, що то таке. Але маю дивне відчуття, що нічого доброго.

Громи стихли. Гроза відходила в глибину суходолу[11].

* * *

— Вся ця її дивінація — чистісіньке шарлатанство, — повторив Горицвіт, підкручуючи кілки лютні. — Ілюзорні картинки для наївних. Сила навіювання, більше нічого. Ти думав про мечі — ну то й побачив мечі. Що ти ще бачив? Похід трупів? Страшну хвилю? Скелю чудернацької форми? Себто, якої?

— Щось наче величезний ключ, — задумався відьми́н. — Або півтора геральдичних хрести…

Трубадур замислився, а потім умочив палець в пиво. І щось намалював на поверхні стола.

— Схоже на це?

— І ще як!

— А хай мене! — Горицвіт рвонув струни, привертаючи увагу всієї корчми. — Нехай мене качка копне! Ха-ха, друже Геральте! Скільки разів ти витягав мене з клопотів? Скільки разів рятував? Допомагав у скруті? І не злічити! Ну, а тепер моя черга. Можливо, що тепер ти завдяки мені повернеш собі свою славну зброю.

— Гм?

Горицвіт встав.

— Пані Літта Нейд, твоє найновіше завоювання, що їй я нижчепідписаним повертаю честь як видатній віщунці і неперевершеній ясновидиці, у своїй дивінації промовисто, ясно і безсумнівно вказала місце, мені відоме. Йдемо до Ферранта. Негайно. Завдяки своїм таємним зв’язкам, він мусить добитися для нас аудієнції. І залагодити тобі пропуск для від’їзду з міста, службовою брамою, щоб уникнути конфронтації з тими гетерами з кордегардії. Виберемося на маленьку прогулянку. Маленьку і в підсумку недалеку.

— Куди?

— Я впізнав скелю з твого видіння. Згідно зі спеціальною термінологією, вона називається карстовим останцем вивітрювання. А довколишні мешканці називають її Грифом. Характеристичний пункт, попросту дороговказ до садиби особи, яка дійсно може щось знати про твої мечі. Місце, до якого ми вибираємося, називається Равеліном. Це тобі про щось говорить?

Не саме лишень виконання, не сама тільки реміснича вправність силу меча відьми́нського визначає. Як загадкові ельфійські чи теж гномські клинки, секрет яких у млі віків згинув, так і відьми́нський меч потугою таємною є зв’язаний з рукою й чуттями відьми́на, що ним володіє,. І саме завдяки таїні магії цієї вельми проти темних сил придатним є.

Пандольфо Фортегверра, Трактат про холодну зброю

Відкрию вам одну таємницю. Про відьми́нські мечі. Вся їхня