Читати книгу - "Колекція гадів"

Свій наплічник Денис уже тягнув на себе, та Максим зупинив його. Все стало зрозуміло без слів: тато запитає, як рюкзак опинився в салоні, і доведеться признаватися, що відкривали багажник. Можна, звичайно, придумати причину, чому наплічник потрібен Черненкові саме тепер. Тільки хлопці вже без того мали таємницю. Тому Денис лише затрамбував рюкзак до сумок, і він цілком нормально вмістився туди.

Клава не залізла — закотилася всередину. Денис швидко закрив його, навіть з усієї сили надавив зверху, ніби хотів упевнитися — не відчиниться. Потім повернув Максиму ключі, той застромив їх назад і встиг закрити дверцята майже одночасно з появою Білана-старшого. Він приніс два пакетики, у яких добродушні тітоньки старанно запакували йому теплу гречку з домашніми котлетами, два смажених карасики, потужну порцію оселедця під шубою і в окремий кульок — шматок домашнього торту з кремом, якого вистачить не на двох, а навіть на трьох людей.

— Перекусимо — і в путь, — сказав Білан-старший, розкладаючи наїдки зверху на багажнику.

Максим раптом подумав: Клава, яка там зараз ховається і над головою в якої почнуть їсти, навряд чи встигла щось перехопити. Язик засвербів — так хотілося розказати все батькові. Та погляд наткнувся на молодика в темних окулярах, котрий саме повернувся до своєї машини і знову втупився в них. Признаватися розхотілося.

Розхотілося і їсти. Але, аби не виникло зайвих запитань, хлопці старанно втиснули в себе пирятинські гостинці. Дівчині в багажнику треба терпіти ще хвилин сорок: звідси до села Зозулястого — кінцевої мети їхньої подорожі — рукою подати.

6. Тортик iз кремом стає в пригоді

Всю дорогу Максим крадькома позирав у дзеркало заднього виду.

Заодно зауважив — Денис на задньому сидінні так само крутився, зиркаючи позад себе. Та виглядало, що хлопці таки обдурили переслідувача: синя шкода їх більше не переслідувала. Половину справи зроблено.

Крім того, Максим дуже переймався станом дівчини в багажнику. Але заспокоював себе, дійшовши згоди з власною совістю по трьох позиціях. Перша: їхати справді не дуже далеко. Друга: невідомо, що встигла пережити Клава Король за цей час, та в будь-якому разі подорожувати в багажнику машини тих, хто тебе рятує, набагато комфортніше, ніж у салоні автомобіля того, хто тебе викрав. Третя: іншого варіанту для порятунку просто не було, вона знала, на що йшла, а отже — морально готова до дискомфорту.

А з комфортом справді виникли проблеми. Коли машина котила трасою, було ще нічого. Але після повороту на село Зозулясте вони поїхали ґрунтовою дорогою. Вона хоч і була досить накатана, все одно авто підстрибувало на горбочках. Добре хоч Білан-старший збавив швидкість, жаліючи машину. Максим сподівався — Клаву не дуже труситиме. Тепер він навіть радів, що дівчина нічого не встигла поїсти: її могло розтрусити і знудити, а це не дуже добре в її ситуації.

Одначе думай, не думай — все одно переживаннями, навіть дуже щирими, нічого не змінити. До того ж виникла інша досить серйозна проблема. Щойно вони вїхали в село Зозулясте, як у Максимовій голові раптом стрельнула думка: Клава мусить якось вибратися з багажника так само непомітно, як забралася туди. Адже відчиняти його доведеться татові, і можна лише уявити, що почнеться. Ні, втікачка у безпеці. Якщо все пояснити, Білан-старший зрозуміє і навіть допоможе. Тільки раз Клава сама не хоче приймати допомоги дорослого чоловіка, значить, у неї є на те причини.

Останнім часом Максим Білан зрозумів: якщо в когось є дивні вподобання та переконання, це зовсім не означає, що вони неправильні чи хибні. У кожному окремому випадку людина покладається насамперед на внутрішній голос. Він у результаті стає найкращим порадником. Значить, Клаві її внутрішній голос дав таку пораду — таїтися від усіх.

Рішення прийшло, як завжди буває в безнадійних ситуаціях, дуже швидко і виглядало єдиним вірним. Хоча й передбачало певну клоунаду. Але якщо Денис вдався до клоунади для того, щоб отримати змогу сховати втікачку в багажник, то Максим зробить такий самий хід, щоб її з багажника непомітно звільнити.

Машина зупинилася біля хвіртки невеличкого ошатного будинку Черненкової бабусі. Щойно назустріч гостям вийшла усміхнена господиня, не стара ще бойового вигляду жіночка з картатою хусткою на голові, як Максим, схопившись за живіт, буквально викотився з салону, стогнучи:

— Ой-ой! Ой-ой! Ой-ой!

— Ти чого, сину? — Білан-старший стурбовано поспішив до нього.

Максим присів, скрючився і зробив страшні очі:

— Нічого-о-о! Це я щось таке з'їв... а-а-ах! Зараз вибухну!

Денисова бабуся тут же заквоктала над ним:

— От же ж біда! Мо’, в Пирятині перекусювали, га?

— Торти-и-ик! — простогнав Максим, подумки вибачаючись перед тими, хто робив справді смачний тортик і кого тепер почнуть проклинати.

— Це все твої штучки, Дениску! — бабуся насварилася на онука пальцем.

— При чому я! — Черненко, видно, зрозумівши маневр приятеля, активно почав йому підігравати. — Всі їли тортики, і нічого! То в нього шлунок такий!

— У всіх у вас, городських, такі шлунки, — пробурчала бабця, потрусила Максима за плече: — З кремом тортик?

— Ага-а-а...

— Нічого, пройде, — діловито сказала вона. — Хто в таку спеку на трасі тортики з кремом їсть? Давайте, — звернулася вона до Білана-старшого, — ведіть його до хати. Я саме відвар спеціальний приготувала, як знала.

— Та мені не в ха-ату-у-у... — далі стогнав Максим.

Денис зареготав.

— А ти чого? — гримнула на нього бабця. — Сам же винен, підбив друга. Твій шлунок, слава Богу, я вже вилікувала відварами. У вас, київських, всі шлунки погані. І друга твого полікую. В мене всі відвар п'ють, так що сачкувати не вийде. Ведіть його за хату з того боку, ближче до городу. Там знайдете потрібне місце. Потім — на процедури! — говорячи так, бабця вдавано суворо зсунула брови.

Білан-старший швидко повів сина в показаному напрямку. Бабуся поквапилася до хати по знаменитий відвар. Біля хвіртки вже товклися менші братик і сестричка Дениса, та він шугнув їх — за бабою йдіть. Вони послухалися і щезли.

Тепер біля машини нікого не було. Скільки в нього реального часу на все про все, Денис не уявляв. Тому почав рухатися, мов на прискореному зображенні в кіно: миттю вихопив ключі з замка запалення, відчинив багажник, допоміг Клаві вибратися звідти. Дівчина притулилася до машини — незручна подорож таки втомила її.

— Не стій! — поквапив Черненко. — Швидко в сад, але не через цю хвіртку — забіжи