read-books.club » Детективи » Голова Мінотавра 📚 - Українською

Читати книгу - "Голова Мінотавра"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Голова Мінотавра" автора Марек Краєвський. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 73
Перейти на сторінку:
Прокидався щодня о шостій ранку, прогулювався з улюбленим Арґосом біля старого міського рову, купував «Бреслауер Нойєсте Нахріхтен», а тоді поглинав удома величезний сніданок і завдяки цьому не відчував голоду аж до вечора.

Шеф Гестапо в Бреслау, непитущий вегетаріанець, кримінальний директор Еріх Краус, не знав, що Мокк аж так змінився. Призначаючи час для зустрічі на сьому годину ранку, не радячись про це із фон Гарденбурґом, він хотів принизити Мокка, якого щиро ненавидів. Зрештою, Мокк платив йому тією ж монетою. Але замість змученого похміллям п’янички з почервонілими очима, гладкого чепуруна, від якого пахло сигарним димом і парфумами численних коханок, перед ним стояв здоровий, щоправда, огрядний, але не занадто чоловік, і від нього віяло морозом, вітром і дорогим одеколоном.

— Будь ласка, не струшуйте попіл у вазон, — писклявий Краусів голос став іще тоншим.

— Перепрошую, Herr SS-Sturmbannfiihrer, — Мокк знущально посміхнувся, знаючи, що завдає відразу двох ударів. — Але у вас немає попільнички.

Краус не дозволив спровокувати себе тим, що Мокк звернувся до нього як до есесівського офіцера, а не прийнятого в поліції «кримінального директора». Він чудово знав, що не переробить цього старого, упертого поліцейського, для якого те, що політична поліція використовувала звання кримінальної поліції, було чимось незрозумілим і ганебним. Другий удар — куріння цигарки всупереч чіткому розпорядженню, що висіло на стіні кабінету, — потрапив у ціль.

— Згасіть цей смердючий недопалок! — верескнув Краус.

— Слухаюсь, — відказав Мокк і тицьнув цигаркою в землю, що заповнювала діжку з великою пальмою.

Краус заклав руки за спину й пройшовся кабінетом, вочевидь заспокоївшись. Зненацька крутнувся на підборах і зупинився перед Мокком, широко розставивши ноги.

— Як там співпраця із кримінальним обер-секретарем Зойффертом?

— Ви мене викликали для того, щоб запитати про вашого Зойфферта?

— А як співпраця з управлінням поліції в Лемберґу? — Краус широко всміхався.

— Адже вам відомо, Herr Sturmbannfiihrer. Зі мною відмовилися співпрацювати.

— Бо ви нагрубіянили їхньому комісарові, — Краус продовжував усміхатися. — Ну, зрештою це добре, капітане Мокку. Немає чого панькатися зі слов’янськими свинями! Ви вчинили, як справжній член НСДАП. Ви ним насправді ще не стали, але мабуть, невдовзі… Га, Мокку?

— Ви полюбляєте недомовки, Herr Sturmbamfiihrer, — Мокк відчув, що Краус починає його дратувати, і вирішив зіграти на великосвітських і розумових комплексах цього плебея. — А точніше, полюбляєте еліпсиси. Ваше запитання «як там співпраця» повинно звучати «як складається співпраця», а оце ваше останнє «мабуть, невдовзі», що власне кажучи, означає? «Мабуть, невдовзі ви ним станете», тобто «членом НСДАП»? А можна висловлюватися не еліптичними фразами, а реченнями з нормальними підметом і присудком?

Краус відвернувся від Мокка й підійшов до столу. Повільно всівся за широкою, блискучою стільницею. Він удавав спокійного, але про його справжній настрій свідчила набрякла жилка на лобі, яка з’явилася відразу після Моккових слів.

— Вам лише здається, що ви підлеглий полковника фон Гарденбурґа, — тихо просичав Краус. — А насправді ніхто не зможе захистити вас від мене. Я викликаю Мокка на сьому ранку, і що я бачу? Він чемненько прибігає. Ґречненько, рівно о сьомій, хоча й напився вчора, потрахався… Ви цілком до мого розпорядження…

— Слід казати «у моєму розпорядженні», Herr Sturmbannfiihrer!

— От і чудово, чудово… — Краус стиснув кулаки. — Із самого ранку такий покірливий… Похмілля, га, Мокку? Похмілля дошкуляє! Та повернімося до справ. Насправді ви мій підлеглий, і ніколи вам від мене не звільнитися. Наприклад… Ага, ось, прошу. — Краус одягнув окуляри й почав переглядати папери в течці на столі. — Атож, тут у мене завдання саме для вас… Ідеальне для вас…

— Цього разу ви перебільшили, пане Краусе, — Мокк не вжив службового звання гестапівця і, завдаючи удару наосліп, виявив, на жаль, своє занепокоєння. — Ви не маєте права давати мені завдання й наказувати. Запросити на нараду, навіть о сьомій ранку — це одне, а от…

— І що? — Краус закрив течку й підсунув її Моккові під ніс. — Ми вже знервовані, еге ж? А подивіться-но сюди, — він кивнув на течку. — Тут для вас наказ, підписаний полковником Райнером фон Гарденбурґом.

Мокк навіть не глянув на течку. Він не збирався справляти Краусові таку приємність.

— Так, Мокку, — Краус знову підвівся й підійшов до вікна. — На декілька тижнів, якщо не місяців, вам доведеться забути про пияцтво, дівчаток і вашу зручну п’ятикімнатну квартирку на Цвінґерпляц… Так… забути про цивілізацію, культуру… Про ваші коники… Так… Якби ви зазирнули до цієї течки, то побачили б листа президента поліції Шмельта до шефа поліції в Лемберзі. У цьому листі є пропозиція співпраці. У тій-таки течці є й відповідь. Нашу пропозицію прийняли…

Мокк продовжував мовчати й не відкривав течку. Це довело Крауса до сказу.

— Ви поїдете, — жилка пульсувала на чолі, — до Лемберґа, щоб знайти там циганського педераста, який через ненависть до німецької родини й німецького народу замордував два тижні тому у «Варшавському дворі» молоду німецьку дівчину, Анну Шмідт.

Остання Краусова спроба виявилася вдалою. Це був нокаут. Кожною клітиною свого тіла Мокк відчував власне безсилля. Найгіршим було не те, що ця тварюка, фон Франкенштайн, як він називав Крауса, розпоряджається його особою, а боягуз і кар’єрист фон Гарденбурґ віддає його в лапи політичної поліції. Найгіршим було те, що розум Мокка зневажили. Йому заборонили думати. Він став тупим знаряддям у руках політичних маніпуляторів, які раптом сказали йому, що земля пласка, і з польки зробили німкеню. Що він братиме участь у всій цій пропагандистській авантюрі. Що стане посланцем, який співатиме гімн Ad maiorem Hitleri gloriam[21].

— Ця замордована дівчина була полькою, — видушив із себе Мокк.

— Ось тут наказ для вас, Мокку, — Краус постукав пальцем по течці. — Підписаний вашим шефом. Цього тижня ви їдете, невідомо наскільки, — тут він вишкірив, усміхаючись, міцні білі зуби, — до дикої країни, де кишить жидами, а вулицями гасають собачі упряжки. До країни варварів, Мокку. Це місце саме для вас. Поїдете туди, розшукаєте циганського педераста й доставите його сюди. Полякам відрекомендуєтеся своїм поліцейським, а не військовим званням. Вони не повинні знати, що ви працюєте в розвідці. Це все, Мокку. Про деталі поїздки поговорите з Гарденбурґом.

Мокк підвівся, закурив і сперся долонями на Краусів стіл. Не витягаючи цигарки з рота, він випустив над Краусом хмару тютюнового диму.

— Залиш для себе свої жалюгідні демонстрації, Мокку, — Краус трохи відсунувся від столу. — Іди геть!

— Як ви смієте, — голос Мокка був ледь спотвореним через те, що він і досі стискав кутиками вуст цигарку, — звертатися до мене на «ти» й наказувати мені «йти геть»! Для вас я капітан Мокк, зрозуміло?

1 ... 17 18 19 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голова Мінотавра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Голова Мінотавра"