Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

— Я ще тут, — сказала Ґабрієлла.

— Дякую, дуже люб’язно з твого боку. Перепрошую. Тут у нас якийсь розгардіяш. На чому я спинилась?

— Ти казала про шматочки пазла.

— Так, справді. Отже, ми склали докупи факти, бо, знаєш, завжди декотрі, хай якими професіоналами вони себе уявляють, поводяться необачно, або…

— Так?

— …щось бовкнуть, назвуть якусь адресу й таке інше. А це більше скидається…

Алона знову замовкла. В офіс зайшов не хто-небудь, а сам командер Джонні Інґрем — один з найвпливовіших людей в АНБ, який мав контакти з верхівкою Білого дому. Звичайно, Джонні Інґрем намагався триматись, як завжди, незворушно. Він навіть кинув якийсь жарт товариству, що стояло осторонь. Але нікого не обдурив. За доглянутою, засмаглою зовнішністю — ще з часів керівництва шифрувальним центром АНБ на острові Оагу він ходив засмаглим цілий рік — у його очах прозирала нервозність, і тепер йому, очевидно, хотілося привернути до себе увагу всього колективу.

— Алло, ти мене чуєш? — спитала Ґабрієлла.

— Я, на жаль, мушу закінчити розмову. Наберу тебе пізніше, — схвильовано відповіла Алона й поклала трубку.

Навіть у повітрі відчувалося, що трапилося щось жахливе — можливо, новий великий теракт. Однак Інґрем досі видавався спокійним, і, хоч над верхньою губою й на лобі йому виступив піт, він раз по раз повторював, що нічого серйозного не сталося. Найпевніше, казав він, у внутрішню мережу проник вірус, попри всі заходи безпеки.

— Про всяк випадок ми вимкнули наші сервери, — промовив він, на якусь мить послабивши загальну напруженість.

«Хай йому біс! Вірус — це ж не так уже й небезпечно», — заговорили, здавалося, всі навколо.

А тоді Інґрем почав довгий монолог, туманно формулюючи думки. Алона зрештою не витримала й вигукнула:

— Та скажіть уже, що сталося!

— Ми ще точно не знаємо. Але, можливо, нашу мережу гакнули. Щойно знатимемо більше, зразу вас повідомимо, — відповів Джонні Інґрем, помітно збентежившись.

Присутні в офісі почали перемовлятися.

— Знову іранці? — поцікавився хтось.

— Ми гадаємо… — повів Інґрем, та закінчити фразу не встиг.

Його різко урвав той, хто й мав би від самого початку пояснити, що відбувається. Ед звівся на ноги й тут-таки зробився подібним до ведмедя. Ще хвилину тому пригнічений, він разюче змінився на виду і тепер буквально випромінював рішучість.

— Ні, — прошипів Ед. — Це гакер, якийсь довбаний супергакер, якому я відріжу яйця.

Ґабрієлла тільки-но вдягла пальто, щоб іти додому, як знову зателефонувала Алона Касалес. Попервах Ґране була роздратована. І не тільки через попереднє сум’яття. Вона хотіла повернутися додому ще до того, як буря розгуляється до краю. У радіоновинах сказали, що пориви вітру сягнуть тридцяти метрів за секунду, а температура знизиться до -10°C. Габрієллине вбрання аж ніяк не підходило до такої погоди.

— Вибач за затримку, — сказала Алона. — Нам випав шалений ранок. Цілковитий хаос.

— Тут теж, — чемно відповіла Ґабрієлла, поглядаючи на годинник.

— Але я маю до тебе, якуже казала, важливу справу. Принаймні я так думаю. Її нелегко оцінити. Я саме почала вишукувати угруповання росіян. Я про це згадувала?

— Ні.

— Ну, мабуть, там ще німці й американці є, а може, і дехто зі шведів.

— Про яке угруповання ми говоримо?

— Це злочинці, вправні злочинці, які більше не грабують банків і не продають наркотиків. Натомість вони викрадають корпоративні секрети й конфіденційну бізнесову інформацію.

— Чорні гакери.

— Це не просто гакери. Вони ще шантажують і підкуповують людей. Можливо, не гребують і такою старомодною справою, як убивство. Правду кажучи, я на них зібрала небагато інформації, переважно якісь кодові слова й непідтверджені зв’язки плюс кілька справжніх імен молодих комп’ютерників нижчої ланки. Це угруповання спеціалізується на промисловому шпигунстві, тому-то ця справа опинилася на моєму столі. Ми боїмося, що найсучасніші американські технології потрапили до рук росіян.

— Розумію.

— Але дістати їх нелегко. Вони добре шифруються, і, хоч як я намагалася наблизитись до їхніх ватажків, мені лише вдалося встановити, що їхнього лідера звуть Танос.

— Танос?

— Так, це похідне від Танатоса — бога смерті в грецькій міфології. Він доводився сином Нікті, ночі, і братом-близнюком Гіпносові, сну.

— Як драматично.

— Швидше по-дитячому. Танос — лихий руйнівник у коміксах компанії «Марвел». Ну, знаєш, там де є ще такі герої, як Галк, Залізна людина й Капітан Америка. По-перше, це все не дуже російське, а найголовніше… як би сказати… це…

— …несерйозне й бундючне?

— Так, наче вони — купка зарозумілих студентів коледжу, що знущаються з нас, і це мене доводить до сказу. Насправді в цій історії багато тривожного, тож я дуже зацікавилась, коли ми завдяки радіотехнічній розвідці дізналися, що, судячи з усього, з цієї компанії хтось утік. Нам подумалося, що цей хтось міг би надати нам певну інформацію, коли тільки ми зуміємо знайти його першими. Одначе, розібравшись у ситуації краще, ми зрозуміли, що все не зовсім так, як ми гадали.

— Що ти маєш на увазі?

— Їх покинув не якийсь злочинець, а, навпаки, порядний чоловік. Він звільнився з фірми, де ця організація має інформаторів. З усього видно, йому пощастило там дізнатися щось украй важливе.

— Зрозуміло.

— На нашу думку, цьому чоловікові тепер загрожує серйозна небезпека. Він потребує захисту, але донедавна ми й не уявляли, де його шукати. Навіть не знали, на якій фірмі він працював. І от, здається, ми його вирахували, — вела далі Алона. — Розумієш, днями один з цих персонажів випадково згадав про того хлопця, сказавши, що з ним здиміли всі кляті «Т».

— Кляті «Т»?

— Еге ж, це прозвучало дивно й таємниче, але мало один козир — специфічність. Завдяки їй і вдалося все досить швидко розгадати. Щоправда, сам пошук словосполуки «кляті „Т“» нічого не дав, але «Т» взагалі, слова на «Т», пов’язані з високотехнологічними фірмами, весь час вели нас до одного — до Ніколаса Ґранта та його максими «Толерантність, Талант і Тіснота».

— Ідеться про «Соліфон»? — спитала Ґабрієлла.

— Гадаю, так. Принаймні нам здалося, що все стало на свої місця, і тому ми почали перевіряти, хто недавно покинув «Соліфон». Спочатку ми нічого не знайшли, бо там велика плинність кадрів. Такий їхній принцип — таланти мають постійно змінювати один одного. І тоді ми стали міркувати над цими «Т». Знаєш, що саме означає цей Грантів принцип?

— Не впевнена.

— Це його рецепт креативності. Під толерантністю він має на увазі те, що слід терпимо ставитися до незвичайних ідей і незвичайних людей. Що відкритіший ти для різних людей узагалі й для меншин зокрема, то більше маєш нових думок. Знаєш, це трохи скидається