Читати книгу - "Діти з Долини Райдуг"

— О ні, не була б, — мовила Уна. — Шкода, що я не можу пояснити тобі, Мері… але тато міг би, якби ти поговорила з ним.

— Нє, — відказала Мері, — не збагну я вашого татка й квит. Ходить собі й ходить, мене в очі не бачить. Я не пихата, але паплюжити себе не дам.

— Ні, Мері, тато зовсім не такий! Він і нас майже ніколи не бачить. Він просто завжди замислений, от і все. І я молитимуся, щоб ти лишилася жити в Чотирьох Вітрах — бо ти мені подобаєшся, Мері.

— Добре. Тільки щоб я більше не чула, що хтось від того помер, — застерегла Мері. — Я й сама хотіла б тут лишитися. Мені тут подобається… гавань і маяк, і ви всі, і Блайти також. Ви — мої єдині друзі, і страх як не хочеться їхати десь від вас.

Розділ 9

Втручається Уна

Панна Корнелія таки поговорила з паном Мередітом, і слова її вразили душу неуважного й замріяного добродія. Вона вказала йому, і то геть непоштиво, на його безвідповідальність: він-бо дозволив приблудній дитині мешкати в домі й бавитися з його дітьми, нічого про неї не знаючи й не прагнучи довідатися.

— Хоча великої шкоди вона їм не заподіяла, — зрештою мовила панна Корнелія. — Як не крути, а ця Мері — таки цілком незіпсована й добра. Я розпитала ваших дітей і малих Блайтів, і виснувала, що нічого лихого про неї сказати не можна, коли не зважати на те, що вона іноді лається й не добирає слів. Але подумайте, що могло б статися, якби вона виявилася одною із тих сиріт, про яких ми дещо чули. Ви самі знаєте, чого те горопашне дитя, що взяв до себе Джим Флегг, навчило його дітей.

Пан Мередіт знав і тяжко засмутився із власної недбалості.

— То що ж нам робити, пані Еліот? — безпорадно запитав він. — Ми не можемо вигнати цю нещасну дитину. Мусимо подбати про неї.

— Звісно. Передовсім треба написати директорці гоуптонського сиротинцю. Тим часом, доки надійде відповідь, Мері, напевно, може лишитися тут. Але пильнуйте, пане Мередіт.

Безумовно, Сьюзен померла б від жаху, якби почула, що панна Корнелія так нападається на священика. Проте сама панна Корнелія пішла із приємним усвідомленням виконаного обов’язку. Того ж вечора пан Мередіт запросив Мері до себе в бібліотеку. Мері скорилася, пополотніла з переляку; утім, на неї чекала несподіванка, якої понині не було в її тяжкім, злиденнім житті. Цей чоловік, що досі викликав у неї благоговійний страх, виявився найдобрішим і найласкавішим з усіх, кого їй доводилося зустрічати. Сама не тямлячи, як це сталося, вона збагнула, що виливає йому всі свої прикрощі й віднаходить таке лагідне співчуття та розуміння, якого не могла й уявити. Мері вийшла з бібліотеки з умиротвореним лицем та поглядом, аж Уна ледь упізнала її.

— Твій татко — добряче розумний, як прокинеться, — мовила вона із чмиханням, що надто вже нагадувало схлип. — Шкода тільки, що він нечасто прокидається. Він каже, я не винна в тім, що пані Вайлі вмерла, але тепер я мушу думати про її добрі риси, а не лихі. Хтозна, чи й були в неї ті добрі риси — хіба в домі в неї було завжди чисто, і масло смачне. Та я ледь руки в кров не постирала, миючи сучкувату підлогу в неї на кухні! Але віднині слово твого татка — закон для мене.

Та попри розмову з панотцем, упродовж наступних днів Мері була геть нецікавою співрозмовницею. Невдовзі вона звірилася Уні, що її гнітить думка про повернення до сиротинцю. Уна щосили міркувала, як можна уникнути цього, проте несподіваний і неймовірний вихід підказала Нен Блайт.

— Пані Еліот сама могла б узяти Мері. У неї великий дім, і пан Еліот раз у раз просить її найняти служницю. Мері там було б дуже добре — звісно, якби вона чемно поводилася.

— О, Нен, ти думаєш, пані Еліот візьме до себе Мері?

— Якщо ти її запитаєш, гірше від того не буде, — мовила Нен.

Спочатку Уна була певна, що не зважиться на таке, їй, боязкій і несміливій, тяжко було просити когось про послугу — а надто пані Еліот, завзяту й енергійну добродійку, якої Уна трепетно побоювалася, хай як любила її й радо ходила до неї в гості. Прийти й попросити взяти на виховання Мері Ванс раптом здалося таким несосвітенним нахабством, що сором’язлива Уна геть підупала на відвазі. Утім, коли пан Мередіт одержав листа від директорки гоуптонського сиротинцю із проханням негайно привезти Мері туди, і та гірко плакала на горищі, аж доки заснула, відчай додав Уні рішучості. Наступного вечора вона тихенько вислизнула з дому й рушила дорогою до гавані. Долина Райдуг бриніла веселим сміхом, та дівчинка проминула її. Вона була страхітливо бліда й зосереджена, аж не помічала односельців, котрі йшли їй назустріч; відтак стара пані Флегг, ображена й роздратована, заявила, що Уна Мередіт виросте достоту такою ж пихатою, як її батько.

Панна Корнелія мешкала на півдорозі між Гленом і маяком Чотирьох Вітрів, у зеленім будинку, що його ядучо-смарагдові стіни із часом поблякли й набули приємного сіряво-мідного відтінку. Маршал Еліот насадив довкруж нього дерев, облаштував розарій та невеличкий сосновий лісок, і тепер дім був геть інший, аніж колись. Юні Блайти й Мередіти любили приходити туди й щоразу тішилися прогулянкам старою надбережною дорогою, опісля яких на них завжди чекала повна коробка смачного печива.

Удалині, за туманом, море котило хвилі на пісок із ніжним плюскотом. Три човни, схожі на великих мартинів, линули вздовж затоки. До гавані поволі наближалася шхуна. Маленький світ Чотирьох Вітрів мерехтів яскравими кольорами, повнився ніжною музикою й неземними чарами, і кожен у ньому мав почуватися щасливим — проте Уні, що ввійшла на подвір’я панни Корнелії, від страху слабнули ноги.

Панна Корнелія сиділа на ґанку сама. Уна сподівалася застати вдома й пана Еліота: він, такий великий, добросердий, усміхнений, підтримав би її самою своєю присутністю. Панна Корнелія винесла дівчинці дзиґлика й цілий таріль свіжих пампушок. Частунок не йшов Уні в горло, проте вона мужньо їла, щоб не скривдити почуттів панни Корнелії. Уна досі була бліда й не спромоглася заговорити, а в її велетенських синіх очах світився такий смуток, що панна Корнелія стривожилася.

— Що з тобою, рибонько? — запитала вона. — Адже я бачу: тебе щось гнітить.

Уна судомно проковтнула останній кавалок пампушки.

— Пані Еліот, візьміть до себе