Читати книгу - "Мертва кров"

Але тут стався казус. Зателефонувала мати Бориса, чого вона, до речі, ніколи не робила ні до, ні після цього випадку. Сказала, що вже пізно, вона хвилюється, і запитала, коли він прийде додому. Він, розлючений, нічого кращого не зміг придумати, як чемно відповісти матері:

— Мамо, тут почалася дуже серйозна дискусія. До ранку мене, мабуть, не буде…

Коли він поклав трубку і озирнувся, то побачив хижо-примружені очі Холодової. Навіть у її рухах з’явилося щось від лісової кішки. А коли Буревий увійшов до вітальні, гості вже швиденько розходилися, хоча за кілька хвилин до цього тут кипіли пристрасні розмови.

Здивований, він також зібрався додому, але Холодова несподівано сказала:

— Борисе Миколайовичу, ви прийшли останнім, останнім і підете.

І він залишився, а коли всі роз’їхалися, до нього підійшла Холодова:

— Борисе Миколайовичу, ви часто брешете?

Буревий відповів:

— Брехати треба лише у двох випадках: коли справа стосується честі жінки і коли тебе запитують про твоїх знайомих у третьому відділенні.

— В такому разі я вам не дам збрехати ні матері, ні мені. Адже щойно ви сказали матері, що залишитеся тут до ранку.

Так містичне кохання Бориса Буревого стало цілком реальним. Коли ще мокра Холодова увійшла з ванної кімнати до нього і, розстебнувши китайську коричневу сорочку, почала з неї виходити, перед Буревим виникли кадри з його дитинства.

Йому було три роки, коли у маєтку свого батька він загубився. Довго йшов кудись, потім переліз через якийсь паркан і опинився на задвірках чужої садиби. І раптом побачив за будинком величезну діжку, в якій хлюпотіла вода. Він завмер, бо з цієї діжки повільно почала підніматися сонцелика пишна діва. Казкова велетша, переступивши діжку, побачила хлопчика і засміялася. Так він і запам’ятав її на все життя.

Вранці він розповів про це Холодовій. Вона поцілувала його, засміялася і сказала:

— Це ж я була. Мої батьки знімали там дачу щоліта. Мені років шістнадцять було. І цього хлопчика я пам’ятаю…

І раптом Бориса Буревого, який давно втратив здатність дивуватися, вразила жіноча реакція на його розповідь:

— Господи, це ж наскільки я старша за тебе!

З його розповіді можна було зробити будь-який висновок, але не цей. Проте жіноча логіка завжди має власні закони. Років півтора після цього Буревий доводив їй, що вона ще не стара і він її любить. Все це миттєво спалахнуло у мозку Бориса Буревого, і його нестримно потягло до Маргарити Холодової…

X

Єлизавета розплющила очі і побачила, що за вікнами вже темно.

— Вечір, — зрозуміла вона і спробувала підвестися. Тіло було сильне і легке, але якесь ніби чуже. Чи то вона до нього ще не звикла, чи її просто нудило. «Та це ж вагітність. Я постійно про це забуваю, — згадала і провела рукою по вже трохи опуклому животу. — Дитя повинно народитися…»

Пройшлася по тітчиному будинку, глянула на себе у дзеркало:

— А таки красуня! І хто може подумати, що я небіжчиця?! — у яскраво-білій посмішці зблиснули яскраво-білі ледь видовжені ікла. — Я мушу народити цю дитину. І тому мені потрібен помічник, той, хто допомагатиме мені знаходити людську кров…

Задзвонив телефон, і вона здригнулася: хто б це?

— Алло, — її голос був м’яким і приємним, але на іншому кінці мовчали. — Алло, я вас слухаю!

Трубку повісили. «Хм, може, не треба було брати?» Вона покрутила трубку в руці і раптом пригадала: сьогодні ж четвер і у Холодової збираються гості на літературну вечірку, а це означає, що там будуть самотні чоловіки і серед них я знайду собі помічника. Десь було запрошення від Холодової. Та де ж це воно? Вона його отримала від Холодової, коли їх познайомив її батько на виставці у Істлера, яку організували московські символісти. Але ж де запрошення? Треба зателефонувати Холодовій і нагадати про себе.

Спочатку Маргарита Холодова ніяк не могла пригадати, про кого йдеться, а потім, згадавши, почала щиро і тепло запрошувати Єлизавету бути у неї і стати окрасою вечора.

— Мені соромно, — відповіла Єлизавета. — Але у мене немає кавалера, а вже так пізно.

— Цю проблему я зараз вирішу, — почула Єлизавета сміх Холодової. — За кілька хвилин за вами заїде молодий офіцер. Де ви живете?

— Мені незручно, але я хотіла б зустрітися з ним біля Сухаревої башти.

— І як він вас впізнає?

— Якщо він мене не побачить, не помітить і не впізнає, тоді мені нічого у вас робити!

Холодовій сподобалася ця відповідь:

— Тоді чекайте!

…Хорунжий Рєпін, якого вперше було запрошено на мистецьку вечірку, приїхав на військовій вантажівці, оскільки іншої вільної увечері машини він не знайшов у гаражі. І щоб не привертати уваги гостей Холодової до машини, поставив її подалі від будинку і поспішив до дверей. Але, увійшовши, відразу зрозумів, що прийшов найперший.

— Ви з машиною? — запитала привітно Холодова.

— Так.

— Тоді у мене для вас дуже відповідальне доручення…

І Рєпін поїхав до Сухаревої башти.

…Щойно Єлизавета повісила трубку, як телефон знову задзвонив. Вона більше не підходила, хоч телефон дзвонив дуже довго. У тітчиній спальні вона вибирала сукню для сьогоднішнього вечора. Але встигла лише одягнути панчохи і корсет, як почула брязкіт розбитого скла. Вона відразу вимкнула світло і прислухалася.

— Я ж казав тобі, першого разу нас неправильно з'єднали. У цьому домі давно нікого немає. Я вже днів п’ять дзвоню сюди щогодини, і ніхто не знімає трубку.

— Видно, таки ніхто не живе. Але якщо все ж хтось буде вдома, запам’ятай, я на мокру справу не піду.

«їх — двоє», — здогадалася Єлизавета і знову прислухалася до голосів.

— Я ж тобі казав: ніхто тут не живе. Бачиш, яке павутиння!

— Давай я до підвалу спущуся, а ти тут подивися!

Почулося рипіння дверцят шафи і дзенькіт кришталю.

«Цей, у кімнаті, довго морочитися буде, — подумала Єлизавета, — треба зайнятися тим, що у підвалі. Ще труп знайде».

Боса Єлизавета побігла до підвалу. Там не було світла, і тому хатній злодій з ліхтарем розглядав пляшки марочного вина, брав їх у руки, роздивлявся і знову ставив на полиці. І раптом він побачив ноги кучера:

— О Господи! — і дістав з кишені револьвер, потім підійшов ближче. — Та він, здається, мертвий. — І нахилився над небіжчиком, та цієї ж миті, побачивши чиюсь тінь на стіні, озирнувся.

Перед ним стояла молода гарна жінка в одному корсеті та в панчохах.

Він спрямував на