Читати книгу - "Бійцівський клуб"

що сильно тремтить, вона тримає якийсь клаптик паперу, що майорить, наче прапор. Зціпивши зуби, пані питає, чи офіціанти часом не бачили, як хтось із гостей ішов коридором, який веде до тої частини дому, де спочивальня. Особливо хтось із жінок, запрошених на учту? Чи, може, сам хазяїн?

На кухні Тайлер, Альберт, Лен і Джеррі миють і складають посуд, а кухарчук Леслі присмачує часниковим маслом артишоки, начинені креветками й равликами.

— Нам заборонено ходити до тієї частини дому, — каже Тайлер.

Ми заходимо через гараж. Усе, що ми можемо побачити, — це гараж, кухня та їдальня.

Хазяїн заходить за своєю жінкою і бере папірець із її тремтливої руки.

— Усе буде добре, — каже він.

— Як я можу сидіти з цими людьми, — каже пані, — доки не дізнаюся, хто це зробив?

Хазяїн кладе долоню їй на спину, на білу шовкову вечірню сукню, немов дібрану під колір будинку, і пані випростується, розпрямляє плечі й зненацька стихає.

— Це твої гості, — каже він, — а вечеря ця дуже важлива.

Виглядає це справді кумедно: немов черевомовець пробуджує до життя свою ляльку. Пані дивиться на свого чоловіка, а той, легенько підштовхуючи, скеровує її назад, до їдальні. Записка падає на підлогу, і двійчасті кухонні двері — шурх, шурх, — розчахнувшись, змітають її до Тайлерових ніг.

Альберт питає:

— Що там написано?

Лен іде прибирати зі столу рибні страви.

Леслі засовує деко з артишоками назад до пічки й теж цікавиться:

— То що ж там?

Тайлер дивиться просто на Леслі й, навіть не підіймаючи записки, каже:

— «Щонайменше в одному з флаконів твоїх вишуканих парфумів — моя сеча».

Альберт осміхається:

— Ти насцяв у її парфуми?

Ні, каже Тайлер. Просто написав цю записку й залишив її між пляшечками. У неї у ванній на поличці перед дзеркалом стоїть коло сотні пляшечок.

Леслі осміхається:

— То ти не насцяв, еге ж?

— Ні, — каже Тайлер, — але ж вона цього не знає.

Усю решту цієї біло-скляної вечірки в домі попід хмарами Тайлер прибирав зі столу тарелі з холодними артишоками, згодом із холодною телятиною зі смаженими картопляними кульками «пом дюшес», а потім із холодною цвітною капустою по-польськи, що стояли неторкнуті перед господинею дому. Доливати ж вино їй у келих Тайлерові довелося з десяток разів. Пані сиділа на чільному місці за столом і не спускала очей із жінок, що прийшли на учту. Аж раптом, коли зі столу прибрали шербет і мали ось-ось подавати абрикосовий пиріг, місце її спорожніло.

Гості вже розійшлись, офіціанти саме домивали посуд, вантажили порцеляну й переносні морозильники назад у фургон, що належав готелю, коли до кухні зайшов хазяїн і попросив Альберта допомогти йому з дечим важким.

Леслі каже, мабуть, Тайлер перебрав міру.

Тайлер голосно й поквапно розповідає, як убивають китів, щоб виготовити ці парфуми, унція[23] яких коштує дорожче від унції золота, каже Тайлер. А більшість людей ніколи й не бачили кита на власні очі. У Леслі двоє дітей, разом з якими він тулиться в квартирі коло самої автостради, а в хазяйки цього дому на поличці у ванній у пляшечках більше баксів, ніж ми заробляємо за рік.

Повертається Альберт і набирає службу порятунку 911. Прикривши долонею слухавку, він каже, чорт, не треба було Тайлерові писати ту записку.

Тайлер каже:

— То піди й розкажи начальству. Нехай мене звільнять. Я з цією сраною роботою не одружувався.

Усі дивляться собі під ноги.

— Це найліпше, що може з нами всіма статися, — каже Тайлер. — Коли тебе звільняють, ти нарешті припиняєш товкти воду в ступі й робиш щось путнє зі своїм життям.

Альберт каже в слухавку, що потрібна «швидка», і називає адресу. Очікуючи на відповідь, він розказує, що хазяйці геть кепсько. Альберту довелося підіймати її з підлоги. Хазяїн не міг цього зробити, бо пані каже, що то він насцяв у її парфуми. Вона каже, що він хоче довести її до сказу, що задля цього закрутив сьогодні роман із однією з запрошених на вечерю і що вона втомилася, втомилася від усіх цих людей, яких вони називають друзями.

Хазяїн не міг підійняти її, бо пані, яка у своїй білій сукні впала за унітаз, розмахувала надбитою пляшечкою з-під парфумів і кричала, що переріже йому горлянку, якщо той бодай торкнеться її.

Тайлер каже:

— Круто!

І ще від Альберта тхне. Леслі каже:

— Альберте, любчику, від тебе тхне.

З тої ванної неможливо вийти так, щоб від тебе не тхнуло, каже Альберт. Усі пляшечки з парфумами валяються порозбивані на підлозі, ще й в унітазі ціла купа битих пляшечок. Схоже на кригу, каже Альберт, як на тих чудернацьких вечірках у готелі, коли нам доводилося наповнювати пісуари битим льодом. У ванній тхне, а підлога всіяна уламками криги, що не розтане. Коли Альберт допомагає пані, біла сукня якої вся в мокрих жовтих плямах, підвестися, вона замахується розбитою пляшечкою на хазяїна, послизається на розлитих парфумах і битому склі й падає на долоні.

Пані плаче, скрутившись за унітазом. З ран на долонях ллється кров. Ой, пече, скрикує вона.

— Ой, Волтере! Пече! Ой як пече! — скрикує пані.

Парфуми з усіх тих мертвих китів заходять їй у рани й печуть.

Хазяїн знову зводить пані на ноги. Вона тримає руки так, ніби молиться, але не притискає їх одну до одної, і кров тече по долонях, по зап’ястках, по діамантовому браслеті й скрапує з її ліктів.

А хазяїн каже до неї:

— Усе буде добре, Ніно!

— Руки, мої руки, Волтере! — схлипує пані.

— Усе буде добре!

— Хто ж міг мені таке заподіяти? — каже пані. — Хто мене так сильно ненавидить?

Хазяїн каже Альбертові:

— Ти не міг би викликати «швидку»?

Це була перша Тайлерова диверсія у сфері послуг. Тайлер став таким собі терористом, офіціантом-підпільником. Грабіжником мінімальної зарплати. Тайлер робить це віддавна, але, як він каже, гуртом завжди веселіше.

Коли Альберт закінчив свою розповідь, Тайлер усміхається й каже:

— Круто!

А просто зараз, у готелі, в ліфті, зупиненому між кухнею і банкетною залою, я розповідаю Тайлеру, як висякався на рибу під холодцем, приготовану на з’їзд дерматологів, і троє поскаржились мені, що страву пересолено, а один сказав, що риба дуже смачна.

Тайлер струшує прутнем над супницею і каже, що вичавив із себе все до останньої краплини.

Такі штуки легко вдаються з холодними супами, наприклад із вішисуазом, або ж коли кухарі приготують справді свіже ґаспачо. Але з цибулевим супом у невеличких горщечках, що має шкоринку з розтопленого сиру, таке не