Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

18. Десь у цей же час наказав винести гробницю й тіло Александра Великого зі святилища, аби поглянути на нього, і виявив свою пошану до нього тим, що поклав золотий вінок та обсипав квітами; а коли його запитали, чи він не бажає поглянути на Птолемея, то сказав, що прагнув побачити царя, а не мертвих. 2. Єгипет звів до статусу провінції, і щоб повніше й зручніше звідти постачали врожай у місто, силами воїнів прочистив канали, якими розливався Ніл, оскільки вони замулилися з плином років. А щоб пам’ять про перемогу в актійській битві не затерлася у віках, поблизу Акцію заснував місто Нікополь[117], де постановив проводити ігрища кожні п’ять років; а до того ж, побільшив древній храм Аполлона, а місце, на якому стояв табором, прикрасив здобиччю з морської битви та присвятив Нептунові й Марсу.

19. Невдовзі своєчасно придушив цілий ряд бунтів, заколотів та змов ще в зародку: їх було викрито задовго перед тим, як вони набрали сили. Бунтівниками було проголошено спочатку молодшого Лепіда, згодом Варона Мурену й Фанна Сціпіона, потім Марка Ігнатія, а невдовзі Плавта Руфа і навіть Луція Паула, чоловіка його внучки, а також Луція Авдасія, якого звинуватили у підробці документів, хоча він був старий та немічний; потім — Анізія Епікада, який наполовину походив із Партинського роду, і врешті — Телефа, раба-називальника[118] однієї жінки. Змови та заколоти проти нього влаштовували навіть люди з найнижчих верств. 2. Авдасій та Епікад намагалися викрасти і привести до війська його доньку Юлію та онука Агриппу з острова, де вони перебували, а Телеф, отримавши начебто якесь пророцтво про володарювання, намірився напасти на нього і на сенат. Також якось уночі у переддвер’ї його спочивальні перестріли одного служника з іллірійського війська, що обійшов сторожу та мав мисливський ніж при боці: але навіть тортурами не змогли з’ясувати, чи він був недоумкуватий, чи лише вдавав безумство.

20. Сам провадив дві зовнішні війни: далматійську, ще коли був юнаком, і кантабрійську, після поразки Антонія. У далматійській війні його навіть поранили — в одній битві дістав удар каменем у праве коліно, а в іншій — пошкодив гомілку та обидва плеча, бо впав із моста, що завалився. Усіма іншими битвами керував через легатів, хоча й сам був присутній на одних, як-от у Панонії чи Германії, або був неподалік, виїжджаючи з міста до Равенни, Медіолану чи Аквілену.

21. Тож частково своїм безпосереднім керівництвом, а частково — наглядом покорив Кантабрію, Аквитанію, Паннонію, Далматію разом з цілим Іліриком, а також Ретію разом із венделами й саласами[119], що населяли Альпи. Подолав наскоки дакійців, убивши трьох їх вождів та знищивши велику кількість війська. Відігнав племена германців поза ріку Альбу, окрім хіба що Свебів та Сигамбрів, які перейшли на його сторону, і за це перевів їх в Галлію та розмістив на землях поблизу Рейну. Попри те, приборкав також багато інших неспокійних народностей. 2. Однак ні з ким і ніколи не розпочав війни без справедливої та необхідної причини, а також був далекий від прагнення за будь-яку ціну побільшити свою владу чи військову славу, так що навіть примусив деяких варварських воєначальників заприсягтися у храмі Марса Месника, що вони вірно дотримуватимуться миру, якого самі прагнули. З деяких племен почав уперше вимагати в заручники жінок, тому що бачив, як вони нехтують заручниками-чоловіками[120]; але завжди надавав можливість у будь-який час відкликати заручників. До тих, що частіше й віроломніше бушували, ніколи не застосовував найвищого покарання, а лише продавав полонених так, щоб вони служили у віддалених районах і ставали вільновідпущениками не швидше, аніж за тридцять років. 3. Слава про його чесність та поміркованість у керуванні сягнула навіть Індів та Скитів, а ці племена були відомі лише з переказів, і це спонукало їх відправити своїх посланців просити дружби в нього та в Римського народу. Також Парфіяни, коли він висунув претензії до Вірменії, легко відступили на його вимогу військові знамена, що були відібрали у Марка Красса й Марка Антонія, і до того ж надали йому заручників, а ще пообіцяли у випадку багатьох кандидатур на корону обрати лише того, кого запропонує він.

22. Храм Януса Квіринта[121], що був закритий заледве два рази від самого заснування міста, у час його правління був закритий аж три рази за набагато коротший проміжок часу, оскільки домігся миру на суші й на морі. Двічі увійшов у місто під овації: один раз — після филипійської війни, а згодом — після сицилійської. Справив три великі тріумфи — далматійський, актійський, александрійський: усі за три дні поспіль.

23. Великих неславних поразок зазнав лише двічі, і то лиш у Германії — Лолія та Вара. Із Лолієм отримав більше неслави, аніж втрат, зате поразка Вара була нищівною, бо втратив три легіони разом з полководцем, легатами та допоміжними частинами[122]. Отримавши звістку про це, наказав розставити по місту сторожі, аби не виникало заворушень, а також продовжив повноваження керівникам провінцій, щоб керували союзниками досвідчені та поважані люди. 2. Присвятив Юпітеру Величному Блаженному великі ігри з надією повернути справи республіки на краще, оскільки подібне сталося у війні з цимбрами та марсами. Говорять, він до того потерпав, що протягом кількох місяців відрощував бороду й волосся і навіть часом бився головою в одвірок, голосячи: “Квінтилію Варе, поверни мені легіони!” День поразки щороку відзначав як жалобний та скорботний.

24. У військовій справі багато чого змінив та встановив, а також відродив деякі давні звичаї. Суворо вимагав дисципліни. Нікому з легатів не давав дозволу відвідувати своїх жінок, хіба що у зимові місяці, і то неохоче. Коли один римський вершник відрізав двом своїм синам-підліткам великі пальці на ногах, щоб ті не потрапили на військову службу, Август продав з торгів його самого і його майно: але побачивши, що того хочуть викупити друзі, присудив його своєму вільновідпущенику, щоб він відіслав вершника у село і там дозволив жити на свободі. 2. Ганебно розпустив увесь десятий легіон, який відмовився підкорятися, а всіх інших, які нестримано вимагали відпустки, позбавив заслуженої премії і також розпустив. У когортах, які відступили у битві, страчував кожного десятого, а решту переводив на кінський корм. Тих центуріонів, які покинули свої позиції, а також і рядових, карав найвищою карою; за решту правопорушень також накладав різні ганебні покарання, як-от цілий день стояти перед Преторією, часом