Читати книгу - "Убивства за абеткою"

– Нам потрібно обрати напрямок дій, – сказав помічник комісара. – Питання в тому, який спосіб дасть нам найкращі результати. Чи варто нам оприлюднити всі факти й забезпечити співпрацю з громадськістю – все-таки то була б співпраця з кількома мільйонами людей, які звертали б увагу на божевільного…

– Він не матиме вигляд божевільного, – втрутився доктор Томпсон.

– …звертали б увагу на продаж довідників «АВС» і так далі. Та, з іншого боку, гадаю, що приховане розслідування має свої переваги: підозрюваний не має можливості довідатися про нашу роботу, хоча є шанс, що він і так знає те, що знаємо ми. Він навмисно привернув до себе увагу листами. Агов, Кроме, яка ваша думка?

– Я так на це дивлюся, сер. Якщо ви оприлюдните інформацію, то гратимете в гру Абеткаря. Це те, чого він хоче, – публічність, знаменитість. Ось чого він воліє. Я маю рацію, чи не так, докторе? Він хоче наробити галасу.

Томпсон кивнув.

Помічник комісара задумливо сказав:

– Тож ви за те, щоб його стримати. Відмовити йому в публічності, якої він так палко бажає. А як щодо вас, мсьє Пуаро?

Пуаро заговорив не одразу. А коли вже заговорив, то склалося враження, що він дуже обережно підбирає слова.

– Для мене це важко, сер Лайонел, – сказав він. – Як ви можете сказати, я зацікавлена особа. Мені було поставлене завдання. Якщо я скажу: «Приховайте факти, не оприлюднюйте їх», – чи це не говоритиме моє самолюбство? Мовляв, я хвилююся про свою репутацію? Це так важко! Заговорити… розповісти все… У цьому є свої переваги. Це щонайменш є попередженням… З іншого боку, я настільки ж переконаний, як і інспектор Кром, що саме цього хоче вбивця.

– Гм! – сказав помічник комісара, потираючи підборіддя. Він поглянув на доктора Томпсона. – Припустімо, що ми відмовимо нашому божевільному в задоволенні публічністю, якої він воліє. Як, найімовірніше, він учинить?

– Скоїть ще один злочин, – одразу відповів доктор. – Щоб змусити вас діяти.

– А якщо ми винесемо все на перші шпальти? Тоді якою буде його реакція?

– Та сама відповідь. Першим способом ви живитимете його мегаломанію, другим – придушуватимете її. А результат буде однаковим. Новий злочин.

– Що скажете, мсьє Пуаро?

– Погоджуюся з доктором Томпсоном.

– Безвихідна ситуація… еге ж? Скільки злочинів, на вашу думку, цей… божевільний планує?

Доктор Томпсон кинув погляд навпроти, на Пуаро.

– Схоже на те, що від «А» до «Z», – мовив він життєрадісно. – Звісно, так далеко він не зайде. Навіть близько. Ви схопите його за комір задовго до цього. Цікаво знати, що він вигадає на літеру «X». – Томпсон почувався винним за своє жартівливе припущення. – Та ви впіймаєте його задовго до цього. «G» чи «H», скажімо.

Помічник комісара гримнув кулаком по столу.

– Боже мій, кажете, що матимемо ще п’ять убивств?

– Та стільки не буде, сер, – мовив інспектор Кром. – Повірте мені.

Він так упевнено говорив.

– А ви на яку літеру абетки ставите, інспекторе? – запитав Пуаро.

Відчувалася ледь помітна нотка іронії в його тоні. Кром, мені здалося, глянув на нього з відтінком неприязні, що перепліталась із властивою йому врівноваженою самовпевненістю.

– Можливо, схопимо його на наступній, мсьє Пуаро. У будь-якому разі, гарантую, що впіймаємо його до «F».

Він звернувся до помічника комісара.

– Гадаю, що я усвідомив психологію злочину доволі чітко. Доктор Томпсон виправить мене, якщо помиляюсь. Як я розумію, щоразу, коли Абеткар скоює ще один злочин, самовпевненість убивці зростає на сто відсотків. І щоразу він відчуває: «Я розумний, вони не зможуть мене впіймати!» – і стає таким самовпевненим, що починає втрачати обережність. Він переоцінює свою мудрість і тупість інших. Невдовзі не звертатиме увагу на будь-які перестороги. Чи не так, докторе?

Томпсон кивнув.

– Зазвичай це трапляється саме так. Не використовуючи медичних термінів, я б сам не зміг описати цю ситуацію краще. Вам про таке щось відомо, мсьє Пуаро? Ви згідні?

Не думаю, що Крому сподобалося звертання Томпсона до Пуаро. Інспектор вважав, що він і тільки він є експертом у цій темі.

– Усе так, як говорив інспектор Кром, – погодився Пуаро.

– Параноя, – пробурмотів доктор.

Пуаро звернувся до Крома.

– Чи існують якісь матеріальні докази у справі Бексгілла?

– Нічого конкретного. Кельнер із «Сплендід» в Істборні упізнав на фотографії мертву дівчину, яка ввечері двадцять четвертого вечеряла там у компанії чоловіка середнього віку в окулярах. Її також упізнали в придорожньому кафе «Вогняна квасолька», що на півдорозі між Бексгіллом та Лондоном. Кажуть, що вона там була близько дев’ятої вечора двадцять четвертого з чоловіком, схожим на морського офіцера. Хтось із них помиляється, проте один із випадків можливий. Звісно ж, є ще кілька впізнань, але більшість із них нічого не варті. І ми не змогли простежити довідник «АВС».

– Що ж, Кроме, ви, схоже, робите все можливе, – промовив помічник комісара. – Що ви скажете, мсьє Пуаро? Чи якийсь із напрямків розслідування викликає у вас певні припущення?

Пуаро говорив повільно:

– Як на мене, з’явилась одна дуже важлива зачіпка – мотив.

– Хіба це не очевидно? Принцип абетки. Ви так це назвали, докторе?

– Ça, oui30, – сказав Пуаро. – Принцип абетки присутній. Проте чому саме він? Кожен божевільний завжди має конкретні причини для злочинів, які коїть.

– Нумо, нумо, Пуаро, – сказав Кром. – Зверніть увагу на справу Каменяра в 1929 році. Все закінчилося тим, що він намагався розправитися з кожним, хто його хоч трішки дратував.

Пуаро звернувся до нього.

– Саме так. Проте, якщо ви достатньо значима й поважна особа, потрібно позбутися дріб’язкових роздратувань. Якщо вам на чоло сідає муха знову й знову, лоскочучи вас і доводячи цим до божевілля, що ви зробите? Ви спробуєте вбити ту муху. Без докорів сумління. Ви – важливі, муха – ні. Ви вбиваєте муху, і проблема щезає. Ваші дії здаються вам розваженими й виправданими. Ще одна причина для вбивства мухи – пристрасть до гігієни. Муха – потенційне джерело загрози для суспільства, тож потрібно, щоб вона щезла. Саме так працює свідомість психічно неадекватного злочинця. Але розгляньте тепер таку справу: жертви обрані за абеткою, тож їх усувають не тому, що вони джерело роздратування особисто для вбивці. Збіг був би занадто великим, щоб поєднати одне з другим.

– Маєте рацію, – мовив доктор Томпсон. – Я пам’ятаю випадок, коли чоловіка однієї жінки засудили до смерті. Вона почала вбивати членів суду одного за одним. Минуло багато часу, доки