read-books.club » Містика/Жахи » Та, що не скорилась., Йо Томас 📚 - Українською

Читати книгу - "Та, що не скорилась., Йо Томас"

78
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Та, що не скорилась." автора Йо Томас. Жанр книги: Містика/Жахи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 28
Перейти на сторінку:

— Є ще четвертий рай. Ви його вже торкнулись. Але є й те, що глибше — коріння. Ви відкопали лише частину. Юліан знав, що ви повернетесь.

— Він знає про все наперед? — недовірливо скривився Віктор.

— Він старий. Але не той, ким здається, — відповіла Ліліт. — Він той, хто чекає. І кожен ваш крок — наближає його до мети.

— А яка його мета? — кинула Белла.

Ліліт мовчала. Потім, повільно, наче зважуючи кожне слово:

— Він хоче ...

Глибока тиша запала в лісі. Згори завив вітер, дерева захитались, ніби сам ліс почув цю прмову. Команда переглянулась. Ніхто не насмілився першим порушити мовчанку.

Нарешті Гражина тихо видихнула:

— Пора їхати додому. Нас чекає архів. І ще — відповіді.

І вони рушили назад до Caddy, що світився в темряві своїми жовтими фарами, немов вказуючи шлях у пітьмі. Але кожен з них уже ніс із собою тінь третього раю — і від цього не втекти.

 

Ліліт подивилась на них востаннє. Її очі були спокійні, навіть лагідні — як у матері, що прощається зі своїми дітьми. Вона не зробила жодного кроку — просто стояла, а потім… повільно, без звуку, почала танути в повітрі, мов туман на світанку. Її тіло розчинилось у невидимих потоках енергії, що ледь вібрували в повітрі. І от — нічого. Ні сліду, ні подиху. Лише ліс, зоряне небо і вони.

— Вона була... — Белла шукала слова. — Справжня?

— Справжніша за тих тварюк у третьому раю, — буркнув Віктор і натиснув на кнопку сигналізації, відкриваючи двері Caddy.

У салоні було затишно, світло приглушене, а рюкзаки на своїх місцях — як маленька ілюзія нормальності після зустрічі з немислимим. Гражина сіла за кермо, притихла. Двигун загуркотів, поволі набираючи оберти.

— Їдемо додому, — тихо сказала вона. — Нам треба трохи… оговтатись.

Дорога назад була темною й звивистою. Фари різали туманні клапті повітря, що ковзали над асфальтом. Ліс обабіч здавався живим — після побаченого в «раю» дерева теж здавались істотами.

— Я не можу викинути з голови ту… істоту з крилами. — Белла сиділа на задньому сидінні, закутавшись у ковдру. — Це не ангел. Це щось, чого взагалі не повинно бути.

— Вони не служать добру, — відповіла Гражина, не зводячи очей із дороги. — Вони просто виконують волю. Сліпу, холодну.

— І цей рай… — Віктор говорив тихо. — Це не місце для вічного спокою. Це пастка. Великий вівчарник, де всі — під наглядом. Там немає волі.

— І Бог там… — прошепотіла Белла. — Він... гірший за диявола.

Гражина не відповіла. Але в її серці щось обірвалось. Віра — навіть у перекручену правду — дала тріщину. І хоча вона знала: Ліліт може бути небезпечною, її слова відлунювали правдою, яку важко прийняти.

— Завтра знову архів, — сказала вона рівно. — Поки ми не розуміємо, для чого це все. Але ми вже зайшли занадто далеко.

Позаду залишалась пітьма третього раю. Попереду — пітьма людських амбіцій.

І тільки фари Caddy Maxi, наче два ока, різали ніч, ведучи їх крізь морок у нову безодню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ... 17 18 19 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Та, що не скорилась., Йо Томас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Та, що не скорилась., Йо Томас"