read-books.club » Детективи » Фатальне благословення, Луїза Пенні 📚 - Українською

Читати книгу - "Фатальне благословення, Луїза Пенні"

87
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фатальне благословення" автора Луїза Пенні. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 95
Перейти на сторінку:
спинку крісла та замислився. Ідея була цікава. Такий нетрадиційний підхід, напевно, здійняв би галас, якби хтось про це дізнався. Він усміхнувся до Ґамаша й знову нахилився вперед. 

— Навіщо? Хіба в тебе недостатньо роботи протягом року? Чи, може, ти страшенно хочеш утекти від сім’ї на Різдво? 

— Ну, знаєш, якби я міг, я б переїхав до свого офісу і жив на каві з автомата. Удома мені немає життя, і моя сім’я мене зневажає. 

— Мені розповідали про твої проблеми, Армане. Чесно кажучи, я тебе теж не поважаю. 

— А я тебе. 

Чоловіки всміхнулися. 

— Я хотів би, щоб хтось зробив таке саме для мене, Марку. Причина досить проста й егоїстична. Якби мене вбили, хотілося б думати, що справа не залишиться нерозкритою. Що знайдеться людина, яка не пошкодує зусиль. Як я можу відмовити в цьому бажанні іншим? 

Все було просто. І правильно. 

Марк Брот потиснув велику руку Ґамаша. 

— Домовились, Армане, згода. 

— Згода, Марку. І якщо з тобою щось трапиться, справа не залишиться нерозкритою. 

Попри надзвичайну простоту, із якою Ґамаш вимовив ці слова, Брот здивувався тому, наскільки вони були для нього важливими. 

І ось уже кілька років поспіль вони зустрічалися на парковці біля штаб-квартири Сюрте, щоб, за іронією долі, на День подарунків обмінятися коробками. І кожного другого дня Різдва Арман і Рейн-Марі відкривали ті коробки й шукали в них убивць. 

— А ось це вже дивно. — Рейн-Марі опустила своє досьє і піймала погляд Ґамаша. Вона всміхнулася і продовжила: — Ось справа, що сталася лише кілька днів тому. Цікаво, як вона потрапила до цього стосу. 

— Різдвяний гармидер. Хтось, мабуть, помилився. Давай її мені, кину у вихідний лоток. 

Він простягнув руку, та Рейн-Марі вже знов занурилася в читання. За мить він опустив руку. 

— Вибач, Армане. Просто я знала цю жінку. 

— Не може бути! — Ґамаш відклав своє досьє вбік і підійшов до Рейн-Марі. — Звідки? Що це за справа? 

— Вона не була мені подругою, ми не були знайомі. Ти, мабуть, теж її пам’ятаєш. Та торбешниця біля автовокзалу на вулиці Беррі. Знаєш, та, на якій була купа лахів у будь-яку погоду. Вона сиділа там роками. 

Ґамаш кивнув. 

— Одначе поки що цю справу не можна вважати нерозкритою. Кажеш, вона померла лише кілька днів тому? 

— Її вбили двадцять другого. І це дивно. Її знайшли не на автовокзалі. Вона опинилася на вулиці де ла Монтань, біля «Огілві». Це добрих… скільки? Десять — п’ятнадцять кварталів звідси. 

Ґамаш повернувся на своє місце й став чекати, спостерігаючи за Рейн-Марі, яка читала далі. Кілька пасом сивуватого волосся падало їй на чоло. Рейн-Марі було трохи за п’ятдесят, і вона видавалася вродливішою, ніж тоді, коли вони одружилися. Вона майже не користувалася косметикою, її влаштовувало обличчя, яке їй подарувала природа. 

Ґамаш міг сидіти цілий день і дивитись на неї. Іноді, забираючи Рейн-Марі з Національної бібліотеки, він навмисне приїжджав раніше, щоб подивитися, як вона працює, як, схиливши голову, із серйозним виразом обличчя переглядає історичні документи та робить нотатки. 

А потім вона підводила очі й помічала, що Ґамаш спостерігає за нею, і її обличчя розпливалося в усмішці. 

— Її задушили. — Рейн-Марі опустила папку. — Тут сказано, що її звали Елль. Прізвища немає. Я не можу в це повірити. Це зневажливо. У поліції навіть не потурбувалися дізнатися її справжнє ім’я, тому називають «Вона»[53]. 

— Це важко зробити, — зауважив Ґамаш. 

— Напевно, саме тому малята з дитсадка не працюють детективами у відділі вбивств. 

Він не втримався і розсміявся на її слова. 

— Вони навіть не намагалися, Армане. Поглянь на це. — Вона підняла досьє. — Це найтонша папка. Для них вона була просто жебрачкою. 

— Хочеш, аби я спробував? 

— А ти можеш? Навіть якщо ти лише дізнаєшся її ім’я. 

Він знайшов коробку з матеріалами справи Елль, складену в купі з іншими справами Брота біля однієї зі стін його кабінету. Гамані надів рукавички і почав витягати вміст коробки, розкладаючи по підлозі. Незабаром на підлозі виросла гора прогірклого, прілого одягу, а сморід стояв такий, що затьмарював навіть запах їхнього блакитного сиру. 

Поруч з одягом лежали старі газети, зім’яті й брудні. Ґамаш підозрював, що їх використовували для захисту від жорстокої монреальської зими. Він знав, що друковане слово має велику силу, але воно навряд чи здатне протистояти негоді. Рейн-Марі приєдналася до нього, і разом вони стали ретельно оглядати речі з коробки. 

— Схоже, вона буквально оточила себе словами, — промовила Рейн-Марі, беручи до рук книжку. — Газети для утеплення і навіть книжка. 

Розгорнувши її, вона почала читати навмання: 

Хтозна-коли покійна, похована в іншому місті, моя мати ще досі мене не полишила. 

— Можна подивитися? — Ґамаш узяв книжку й подивився на обкладинку. — Я знаю цю поетесу. Я з нею зустрічався. Це Рут Зардо. — Він іще раз поглянув на обкладинку. «Я — СУПЕР». 

— Та, що з того маленького села, яке тобі так сподобалося? Вона одна з твоїх улюблених поетес, чи не так? 

Ґамаш кивнув і прогорнув сторінки на початок. 

— Такої я не маю. Напевне, нова. Не думаю, що Елль навіть читала її. 

Він подивився на дату видання й помітив напис: «Від тебе смердить. З любов’ю — Рут». 

Ґамаш підійшов до телефону. 

— Це книгарня «Огілві»? Я телефоную, щоб дізнатися про… так, я почекаю. — Він повернувся до дружини й усміхнувся. Вона наділа гумові рукавички й потягнулася до маленької дерев’яної скриньки, яка теж була серед доказів. Простенька й потерта. Рейн-Марі перевернула її й побачила чотири літери, приклеєні до денця. 

— Що ти про це думаєш? — запитала вона, показуючи її Арману. 

В KLM 

— Вона відкривається? 

Рейн-Марі обережно зняла кришку і зазирнула всередину. Побачене її ще більше спантеличило. 

Там було повно літер алфавіту. 

— Чому б вам не… так, алло? — Він вибачливо підняв брови. — Я дзвоню щодо останньої книги Рут Зардо. Так. Багато людей? Розумію. Що ж, merci. 

Він поклав слухавку. 

Рейн-Марі висипала вміст скриньки на стіл і тепер розкладала його в акуратні купки. 

Купок було п’ять: літери С, В, K, L і М. 

— Такі самі, як і на дні, окрім С, — зауважила вона. — Чому саме ці літери і чому великі? 

— Гадаєш, це важливо, що літери всі великі? — запитав Ґамаш. 

— Я не впевнена, але знаю з документів, з якими працюю, що, коли використовується серія великих літер, кожна буква означає слово. 

— Наприклад, RCMP[54] або DOA[55]. 

— Ти завжди залишаєшся копом, але ідея правильна. Приміром, «Я — СУПЕР», — вона вказала на книжку Рут, що лежала на столі

1 ... 17 18 19 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фатальне благословення, Луїза Пенні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фатальне благословення, Луїза Пенні"