Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

проводили разом. Мей вийшла з тіла Ніколи. Складно повірити, що таке щось цінне й важливе у його житті також було частиною

жінки, яку, судячи з усього, він ніколи не знав по-справжньому.

Навіть як батько її дитини він не знав жінки, яка могла записати

таке відео.

Відчинивши віконце відеозапису, Пракс наставив камеру

термінала на себе й облизав губи.

— Ніколо...

Через двадцять секунд він зачинив віконце і видалив відео.

Йому бракувало слів. «Ти хто така і за кого мене вважаєш?»

здавалося найкращим, але його не цікавили відповіді на ці

запитання.

Він повернувся до повідомлень, відфільтрувавши їх за іменами

тих, хто допомагав йому в розслідуванні. З останнього разу не

прийшло нічого нового.

— Гей, док, — привітався Еймос, незграбно входячи у крихітну

каюту.

— Вибач, — Пракс поклав термінал у спеціальну нішу біля

крісла-колиски. — Просто під час цього останнього

прискорення...

Він показав на коліно. Воно розпухло, але не так сильно, як він

боявся. Пракс уже думав, що воно збільшиться вдвічі, але

протизапальні засоби в його венах робили свою справу. Еймос

кивнув, поклав руку Праксу на груди і штовхнув назад у гель.

— Нічо, у мене інколи палець на нозі вивертає. Малюсінький

су глоб, але поверни його не так на високій швидкості —

й болить, хоч вий. Не напружуйся, док.

Еймос двічі зігнув Праксове коліно, слухаючи, як воно

скрипить.

— Не так усе й погано. Випрямляй ногу. Добре.

Однією рукою Еймос обхопив гомілку, а іншою вчепився за

раму койки, тягнучи повільно і впевнено. Біль розлився по

коліну Пракса, а тоді щось глибоко і смачно луснуло, й виникло

нудотне відчуття того, як жили сковзають по кістці.

— Ось і все, — повідомив Еймос. — Коли почнемо прискорення, переконайся, що нога у правильному положенні. Як зараз знову

пере розтягнеш, то колінна чашечка вилетить, ага?

— Угу, — мугикнув Пракс, намагаючись сісти.

— Слухай, док, мені жесть як неохота цього робити... — Еймос

поклав руку Праксу на груди і вклав назад. — Я знаю, який

херовий день у тебе. Ну, але ти сам розумієш.

Пракс спохмурнів. Здавалося, його обличчя було суцільним

синцем.

— Що саме я розумію?

— Уся ця маячня, яку кажуть про тебе й дитину? Маячня ж, правда?

— Звичайно, — сказав Пракс.

— Тому що, ну, шариш, іноді робиш таке, чого не збирався

робити. Важкий день, може, втратив контроль... Або, бля, напився. Я, буває, коли надудлюся, не знаю, що витворяю, поки

мені наступного дня не розкажуть, — Еймос посміхався. —

Просто кажу: якщо в тому, що роздувають, є зернятко правди, то, може, краще ми всі про це знали б, га?

— Я ніколи не робив того, про що вона каже.

— Док, мені ти можеш сказати правду. Я зрозумію. Мужик

іноді може вчудити. Нічого страшного, це не робить нас

поганими людьми.

Пракс відкинув руку Еймоса убік і всівся. Коліну було вже

значно краще.

— Якщо чесно, то робить. Це робить нас поганими людьми.

Погляд Еймоса розслабився, і його посмішка змінилася

якимось невловимим для Пракса чином.

— Ну й чудово, док. Я ж казав, що мені жесть як неохота. Але

мусив запитати.

— Нічого, — відповів Пракс, устаючи.

Якусь мить здавалося, що нога поїде, але минулося. Пракс

нерішуче зробив крок, потім інший. Буде діло. Повернув у бік

камбуза, одначе продовжив розмову.

— А якби я зробив... Якби я справді зробив те, що кажуть, то

ти б справді спокійно до цього поставився?

— Та хер там. Переламав би тобі шию і викинув зі шлюзу, —

сказав Еймос, плескаючи його по плечу.

— Ага, — Праксу трохи відлягло на серці. — Дякую.

— Нема за що.

Решта вже була на камбузі, коли туди зайшли Пракс та Еймос, але приміщення все одно здавався напівпорожнім. Навіть

більше. Наомі й Алекс сиділи за столом одне навпроти одного.

Ніхто з них не виглядав таким розбитим,