Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

— Ми зустрілися б в іншому місці, - наполягав Вовка. - Ми неодмінно зустрілися б. Я б не пройшов мимо такої, як ти. Ти б теж навряд чи мимо мене спокійно пройшла б, - нагадав Вовка, на кого він схожий.

— Я пам'ятаю, як ти діставав мене перші місяці. Був момент, я навіть хотіла тебе прибити чимось, - зізналася. – Такий пакосний був, капець.

— Це тому, що ти мені з першого погляду страшенно сподобалася. Треба ж було якось вийожитися, щоб ти звернула на мене свою увагу.

— А наче ти був таким непомітним… - Вовка не дав мені договорити, закривши рота солодким поцілунком. Які могли бути розмови, коли у нас починався медовий місяць.
***
З дня нашого весілля минуло не два роки, а усі п'ять. Вовка завершив навчання у туристичному інституті.  Рік він якось відучився на стаціонарі, а потім все ж таки перевівся на заочне відділення, оскільки ми  вирішили пожити в Криму, заодно й будиночок упорядкувати. Рік тому повернулися до Києва, і вже пів року, як мій благовірний - головний менеджер туристичної фірми «Пегас». Насамперед Вовка організував поїздку до Єгипту для Владіка, Світлани та Ваньки. Як вони потоваришували з Владіком – словами не описати, таке відчуття, що не лише я сестра Владіку, а й Вовка йому брат.

— Це типу подарунок на День народження? - запитав у мене здивований Влад, показуючи недешеві путівки.

— Ні, Владе, це наш Вова так борг віддає. Пам'ятаєш, як ми його з бандитського болота викуповували?

— Та я вже й забув, чесно кажучи, - чухав невелику залисину мій братик.

— А він не забув. Не хоче бути винним. Тому прийми і ні про що не питай, - порадила я.

— Так а що тут питати? Я його перше тоді як побачив, коли мотик пригнав, – зрозуміло все з вами стало. Я ще тоді збагнув, що не просто він учень.

Вовка спить і бачить себе директором власної  туристичної фірми. І я вірю, що стане, дуже вже цілеспрямований. Мій батько пропонував йому стартові гроші для реєстрації та відкриття своєї фірми, але Вовка не взяв – гордий. Після того ушана бруду, який мій тато на нього вилив, добре, що взагалі один з одним  розмовляють.

Нашим донечкам-близнючкам Дашці та Машці вже чотири рочки. Вовка – чудовий тато. Він знаходить час і для мене, і для роботи, і у вихідні погуляти з нашими принцесами. Дівчата – татові до кінчиків пальчиків, геть на Вовку схожі, як під капірку зроблені. 

Пропрацювавши рік у Наташчиному журналі, дуже скучивши за дітьми, я все ж таки не витримала. Все та ж Наташка (за обіцянку не кидати рубрику «Любовний детектив») знайшла мені невеличку гімназію з поглибленим вивченням англійської мови. Привабило в цій школі мене не те, що вона світла й чиста, обставлена новими меблями, а класи наповнені всім необхідним. Ні, не цим «купила» мою душу педагогічну. Тут немає класного керівництва. Тому що кожен клас має окремого педагога-куратора, який виконує обов'язки класного керівника. Лише класного керівника. Ці жінки (чоловіків на цій посаді в гімназії немає) ведуть документацію та проводять весь навчальний день разом із дітьми, особливо уважно стежать за підопічними на перервах. Я ж викладаю лише зарубіжну літературу та поетику в старших класах, зовсім не побоюючись, що мене змушуватимуть взяти класне керівництво. Я назавжди залишуся мамою Сонею для своїх  двадцяти чотирьох вихованців, до яких прикипіла душею, яких вважаю хоч трохи, але своїми дітьми. То був мій єдиний клас, єдиний випуск. Мій особливий клас. В той же час я займаюсь улюбленою справою і отримую від цього задоволення. 

Вовка навчив мене гарно готувати. Виявляється, я і кухня – сумісні речі! Особливо гарно виходять пиріжки, тістечка, тортики, прянички й булочки.
Я щодня дякую Богові, що ми з Вовкою разом, що в мене вистачило тоді сміливості піти всупереч громадській думці й послухати голос серця. І, може статися, Вовка колись знайде іншу, як каже мій тато, піде з сім'ї чи ще щось погане (ніхто не застрахований від такого), але то буде колись, якщо взагалі буде, в чому я дуже сумніваюся. А я живу сьогоднішнім днем, живу на повні груди. Ми пережили з Вовкою період шаленої пристрасті (люди кажуть, що це медовий місяць, здається, до року затяглося), тепер у нас період спокійного кохання. Поки мій тато виявився неправим – ідилія триває, незважаючи ні на що.

І як бонус - невеличкий пост скриптум... Гортайте далі...